Жорна.

Українці — найдавніша хліборобська нація. Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В обрядах та звичаях він символізує життя, бо проходить складний шлях: від зернини до хлібини.
В краєзнавчому відділі музею-заповідника зберігаються знаряддя, за допомогою яких наші пращури переробляли посіяне, вирощене та зібране зерно. Кам’яні розтирачі зерна періоду юхнівської культури VI-III ст. cт. до нашої ери. Працювати таким знаряддям було досить важко. Підраховано, що за годину можна було перетерти десь до пів кілограма вирощеного збіжжя. На заміну зернотеркам прийшло інше знаряддя –ручні кам’яні жорна, які використовували досить довгий час. Вони вийшли із вжитку лише наприкінці 1950-60 рр.
Матеріалом для виготовлення таких жорен були різні породи каменю, які можна було обробити, надаючи форму кола. Кам’яні жорна, які знаходили під час археологічних експедицій на Новгород-Сіверщині, виготовлялися переважно із пісковику, вапняку, черепашника, тобто тих порід, які тут найбільш поширені. Траплялися, але рідше, й гранітні. Археологічною експедицією 2019 р., за водонапірною вежею, на базарній площі, знайдено заготовку для жорна XI століття. Її виготовили з туфу (камінь вулканічного походження), привезеного з Кавказу. Це свідчить про торгівельні зв’язки міста у давньоруський період.
Традиційні жорна складалися із верхнього каменю (верхняка) та нижнього каменю (спідняка). Важливою запорукою успішної роботи жорен є наявність вибитих насічок (прямих ліній-канавок, глибиною до 5 мм) на нижній поверхні верхняка, які сходяться до центру (жерла), забезпечуючи вихід борошна. Варто відзначити, що існують варіанти встановлення переділки між каменями (портлиці) з метою покращення перемелювання.
Жорна відігравали важливу роль в житті українців впродовж багатьох століть, та врятували багатьох людей від голодної смерті у часи голодоморів ХХ ст.