Жива енциклопедія. До 215-ої річниці від дня народження Івана Вагилевича.

2 вересня 1811 р. народився Іван Вагилевич – поет, фольклорист, філолог, етнограф, священник, громадський та культурний діяч.
Походив із сім’ї українського священника. Раннє дитинство провів серед селян-бойків. Після успішного закінчення чотирирічної школи в м. Бучач продовжив навчання у Станіславівській гімназії (нині – м. Івано-Франківськ). Надалі навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії з одночасним прослуховуванням курсу філософії у Львівському університеті. Під час навчання в університеті цікавився історією, філологією, етнографією, впорядковував особові збірки документів та приватні бібліотеки на запрошення їх власників.
У 1833 р. спільно з М. Шашкевичем і Я. Головацьким став фундатором напівлегального демократично-просвітницького та літературного угруповання «Руська трійця», члени якого ставили собі за мету «все життя працювати на користь народу і відродження руської народної словесності», тобто рідної української мови.
Важливим досягненням І.Вагилевича є переклад українською "Cлова о полку Ігоревім" (1836 р.) - опублікований у 1884 р. Робота над пам’яткою стала однією з найважливіших віх у розвитку української фольклористики, філології та художнього перекладу в Галичині XIX століття. Вагилевич був першим, хто переклав твір живою українською мовою, заклавши науковий фундамент для його подальшого вивчення через призму народної культури. Свій прозовий переклад дослідник назвав «Повість о полку Ігоревім». Він створив його на базі західноукраїнських (карпатських) говірок і народно-поетичної лексики. Переклад призначався для альманаху «Русалка Днестровая» (1837), але був заборонений австрійською цензурою і побачив світ лише у 1884 році (через 18 років після смерті автора).

І. Вагилевич також переклав «Слово» польською мовою з детальними коментарями, розрахованими на польську інтелігенцію Галичини. Цей рукопис довгий час вважався втраченим і був опублікований у «Записках Наукового товариства імені Шевченка» лише у 1997 році.
Вагилевич першим серед українських вчених застосував етнографічний підхід до аналізу тексту «Слова». Складні, незрозумілі або спотворені часом фрагменти оригіналу він пояснював через живі паралелі з українського фольклору (колядки, щедрівки, думи, плачі). Будучи знавцем слов’янської демонології та міфів, він детально коментував згадки про язичницьких богів (Дажбога, Стрибога, Хорса) і міфічних істот (Дива, Карну, Жлю). На відміну від москвофільських авторів Галичини, які намагалися наблизити мову перекладів до церковнослов’янської, Вагилевич використовував народнорозмовну основу, доводячи безпосередній зв’язок «Слова» з українською мовною традицією. Праця Вагилевича мала міжнародне значення. Його тлумачення, матеріали та коментарі суттєво допомогли чеському славісту Франтішеку Франті, який у 1851 році видав свій авторитетний чеський переклад «Слова».
Спільно з Маркіяном Шашкевичем та Яковом Головацьким, Вагилевич розглядав популяризацію «Слова о полку Ігоревім» як інструмент національного та культурного відродження українців Галичини.