Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва.

16 жовтня 1917 року в Чигирині, розпочався Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва.
Вільне козацтво почало формуватись навесні 1917 року на Звенигородщині. Рух зародився як місцева самооборона. Чоловіки по селах почали об’єднуватися в загони. Називали себе "вільним козацтвом", яке набуло популярності і охопило Південь України, Лівобережжя та Волинь.
Вступати до лав спільноти могли добровольці, яким виповнилося 18 років і які не мали за собою кримінальних злочинів. На кшталт запорізьких козаків об’єднувались у сотні, курені, полки та коші. Питання вирішувались Радою козацьких старшин. Представники Вільного козацтва були присутні на Всеукраїнських військових з’їздах і вимагали української державності, незалежної від Тимчасового уряду.
Наприкінці літа розгалужена мережа полків потребувала єдиного вищого Проводу. Для цього і був скликаний з’їзд. Делегати представляли інтереси 40 тисяч вільних козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщни, Катеринославщини, Херсонщини та Кубані.
Почесним отаманом Вільного козацтва став генерал Павло Скоропадський.
13 листопада 1917 року був затверджений обов’язковий для вільнокозацьких організацій Статут «Вільного Козацтва на Україні». Він суворо регламентував діяльність вільних козаків.
В той час загін Вільного козацтва був організований і на Новгород-Сіверщині. Його очолив Пилип Ващук. До складу входило 30 чоловік. Організаційно Вільне козацтво на Новгрод-Сіверщині було знищено більшовицькими військами під час походу Муравйова, на Київ, а фактично спротив українських козаків, їх підтримка ідеалів вільної України продовжувалася до кінця 1920-х років.