Видатні болгарські просвітителі.

Видатні болгарські просвітителі Кирило і Мефодій та їх учні в ІХ ст. створили алфавіти – глаголицю й кирилицю.
Кирилиця – легла в основу алфавітів багатьох слов’янських народів.
Писемність, рукописна книга зародились в Х-ХІ ст. Виготовлення книг на Русі потребувало засвоєння нових технологій. Передусім це опанування тих матеріалів на яких можна писати.
Найдешевшим із таких матеріалів виявилася кора берези – береста, яку використовували для шкільних зошитів, побутових записів, листування, а через нестачу коштів – і для книг. Про такі дешеві книги казали «писане на хартіях». По бересті прошкрябували слова так званим писалом – паличкою з металу, дерева чи кістки. Берестяні грамотки згорталися в рулончики і в такому вигляді могли зберігатися якійсь необхідний час.
Коштовнішим середньовічним матеріалом для письма були цери – дерев’яні дощечки з видовбаним поглибленням усередині, залитим воском, по якому й вишкрябували літери за допомогою тих самих писал. Цера зручна тим, що може використовуватися неодноразово якщо написане вже не потрібне, його затирали зворотнім боком писала ( саме для цього він завжди плаский) та наносили нові написи.
Учені іноді жартують, що церу можна назвати середньовічним планшетом – завжди із собою замість купи берестяних згорточків, можна писати, видаляти, писати знову – чим не планшет!
Сьогодні відомо 13 цер Давньої Русі. Вони погано зберігаються та зітлівають із часом, чим і пояснюється відносно мала кількість таких знахідок.
Головним матеріалом для письма все ж таки був пергамент, або пергамен, як його називали самі слов’яни. Це спеціальним образом оброблена шкіра тварини, вишкрябана до товщини паперового аркуша та відбілена майже як папір. Виготовлення пергамену було не лише клопітким, а й коштовним процесом, оскільки шкіра сама по собі дорога, а на книгу її потрібно було багато. Коштовність матеріалу сприяла бережному ставленню людей до книг, чим зумовлене виготовлення дуже міцних обкладинок – таких, які здатні зберігати книгу століттями.
Найдавнішою пам’яткою нашого письменства є Остромирове Євангеліє (1056-57 рр.), Характер мови якого свідчить про київське походження переписувача. Охайна написана, оздоблена кольоровими вставними елементами.
Підготовлено за матеріалами Світлани Шумило.