#Сторінки_історії_музею #До_Міжнародного_дня_музеїв

#Сторінки_історії_музею
#До_Міжнародного_дня_музеїв
Передумовою розвитку музейної справи на Новгород-Сіверщині стало зародження інтересу до історичного минулого краю. Певну роль в цьому зіграли «Описи Новгород-Сіверського намісництва», які укладалися за урядовою програмою в 1779-1781 рр. в процесі підготовки намісницької реформи та в 1784-1786рр. «Описи» дали перші ґрунтовні відомості про Новгород-Сіверщину. Відомі також дві праці того часу про історію міста. Одна належить священику Покровської церкви Андрію Пригарі «Особое или топографическое описание города губернського Новгорода-Северского 1786г.», друга - директору головного народного училища І.І.Халанському «Топографическое описание Новгорода-Северского». В 1828 р. у журналі «Отечественные записки», що виходив у Санкт-Петербурзі, був опублікований історичний нарис старшого вчителя математики чоловічої гімназії І.М.Сбітнєва «Новгород-Сіверський». В 1899 р. побачив світ нарис М. Рклицького «Город Новгород-Северский, его прошлое и настоящее», опублікований в « Земском сборнике Черниговской губернии». Цікавилися минувшиною краю представники відомих на Новгород-Сіверщині родин – Туманських, Ханенків, Судієнків і, особливо, один з них – Михайло Йосипович Судієнко – історик і громадський діяч, голова Київської Археографічної комісії в 1848-57 рр. Колекції старожитностей і художніх творів, які збирала родина Судієнків, стали основою при створенні художньо-історичного музею. Рішення про відкриття музею історії рідного краю було прийнято на засіданні колегії повітового відділу народної освіти 13 лютого 1920 р. Тимчасово організація музею покладалася на шкільного працівника Соломжицеву В.М. Установа почала функціонувати з 1 травня 1920 року . Завідувачем музею призначено С.А.Гапеєва (1890-1950) – історика за покликанням, активного учасника краєзнавчого руху 1920-30 рр. (Рис.1) Народився в м. Одеса, за освітою художник. Оселився в Новгороді-Сіверському – батьківщині дружини – в 1918 р. і багато років присвятив музейній справі. З цього часу з великими перепонами розвиток музейної справи і краєзнавчої роботи на Новгород-Сіверщині почав набирати цілеспрямованого і систематичного характеру. Існування музею в перші роки було досить складним. Не вистачало коштів на його утримання, мінялося місце розташування. Існує думка, що спочатку він розміщувався в приватному будинку місцевих краєзнавців Абрамових. Дослідниця Н.Дмитренко пов’язує це ім’я з І.С.Абрамовим (1874-1960) – уродженцем містечка Вороніж, що на Сумщині, фольклористом, педагогом, археологом, який утримував музей на власні кошти та пожертви. Та Абрамов з 1900 по 1933 рр. проживав в Санкт-Петербурзі і займався викладацькою діяльністю. За цей час став членом Археологічного (1909) та Російського (Імператорського) Географічного (1914 ) товариств. То ж, припущення про існування музею саме в І.С.Абрамова викликає сумніви. Досліджуючи Анкети музеїв за 1924 р., вдалося встановити, що І.С.Абрамов вважався завідувачем музею історії місцевого краю в містечку Вороніж Новгород-Сіверського округу і музей дійсно розміщувався в їх квартирі і утримувався частково на особисті кошти Абрамових, частково на пожертви. Аналіз документів тих років стосовно музею дає підстави стверджувати, що приміщенням для його розташування було обрано будинок купця Файнберга по вулиці Козацький. На момент заснування музей мав понад тисячу експонатів і три відділи: археологічний, художній і церковної старовини. Його діяльність в перші роки існування була направлена на виявлення предметів, які мали художню цінність, їх опрацювання і розміщення, то ж для відвідувачів був закритий. Робилася спроба відкрити і кілька секцій, в т.ч., по охороні пам’яток старовини, але за відсутністю компетентних фахівців вона не здійснилася. Гостро стояли питання коштів і опалювання приміщення. Так, у вересні місяці 1920 р. кошти для музею повітовім відділом наросвіти не виділялися зовсім. В будинку Файнберга музей проіснував недовго. Не маючи коштів на утримання, рішенням колегії повітового відділу народної освіти від 6 квітня 1922 р. він був переведений до будинку колишньої чоловічої гімназії і об’єднаний з педагогічним. . Як бачимо за архівними матеріалами, на поч. 20-х років минулого століття в Новгороді-Сіверському існувало два музеї. Крім художньо-історичного, був ще й педагогічний в будинку семирічної школи (колишня чоловіча гімназія), яким завідував шкільний робітник Радченко. Даних про роботу цього музею поки не знайдено. Починаючи з квітня 1922 р. анкети підрахунку культурно-освітніх закладів в Новгород-Сіверському повіті вказують на існування вже одного музею з одним співробітником .
На поч. 1920-х років вийшло кілька Декретів Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ( ВУЦВК ) про вилучення церковних цінностей, які мали історичну і художню значимість. В жовтні 1922 р. в місто приїхав голова губмузею В.Шугаєвський, основним завданням якого було обстеження Спасо-Преображенського монастиря і можливість його реставрації, відбір історико-художніх цінностей для губернського і місцевого художнього музеїв, проведення огляду останнього і, по можливості, сприяння в налагодженні його діяльності. Завідуючий повітовим відділом народної освіти А.Лосик ознайомив Шугаєвського з катастрофічною недостатністю коштів на утримання не тільки музею, а взагалі культурно-просвітніх закладів, у зв’язку з чим музей майже не працював, зарплатня завідувачу не виплачувалась кілька місяців, охорона музейних цінностей не велась за браком відповідних кадрів. Шугаєвський висловив своє бачення виходу зі складної ситуації – зберегти і, по можливості, популяризувати те, що вже є, намагатися поповнювати музейні фонди. Гнітюче враження справила на нього експозиція перевезеного музею: «… Педагогический музей занимает большую залу и смежную комнату в мужской гимназии. В одном углу залы расставлены временно – и потому совершенно беспорядочно – картины и гравюры, а под столами лежат фарфоровые изделия.» Серед картин називає: «… очень хорошая вещь немецкого художника Фогеля» та «… 2 хороших старинных портрета: один изображает мужчину в костюме эпохи Павла І, другой – молодого человека 20-30 годов ХІХ в.» Багато цікавих гравюр: «… в большинстве французские и английские ХУІІІ-ХІХ вв., черные; лишь одна цветная (английская)». Дає загальну кількість картин та гравюр – 35-40 екземплярів. Різноманітні фарфорові вироби: «…фарфор императорского завода екатерининского времени (с соответствующим клеймом). Остальные предметы разнообразных фабрик: Миклашевского, Межигорской (фаянс), Веджвуд, Одесской ( с видами Бахчисарая), английских фабрик без клейма и т.д.». Зазначає, що такий підбір експонатів дає можливість говорити про «музейную ячейку» в Новгороді-Сіверському, а не про музей; але і те що є , «может уже служить основой для культурно-просветительских бесед во время школьных, например, экскурсий…» Для поповнення колекцій В.Шугаєвський запропонував С.Гапеєву перенести до музею відібрані ним церковні ікони, а А.Лосику – знайти можливість розмістити музей хоча б в окремій кімнаті. Сам С.Гапеєв про перші роки існування музею писав: «За перших часів існування музей терпів крайню нужду, становище було неміцне, установа здавалася нежиттьовою; для Новгорода-Сіверського музей був явищем новим. Але музей виконував свої завдання, збирав усе, що випливало в добу революції вартого з художньо-історичного боку». Можливо, інспекція В.Шугаєвського дала поштовх до подальшого розвитку установи. В анкеті музею за травень 1924 р. С.Гапеєв вказує на наявність вже двох кімнат та кількість експонатів у відділах: художньо-історичному – 189, церковному – 111, педагогічному – 630. За 1923 р. відбулося 19 екскурсій , які відвідало 324 особи і 389 осіб відвідали окремо. При музеї існувала бібліотека В 1925 р. музей поповнився новими надходженнями з маєтку с.Воздвиженське поміщика М.М.Неплюєва – богослова, педагога і громадського діяча. Як вказував С.Гапеєв: «… по археологии – находка из кургана близ с.Радичева Новгород-Северской округи (2 фибулы, цепочка и пластинка V-VІ вв.). Церковный отдел – большая святильная серебряная чаша 1718 г., большое блюдо серебряное с чеканкой 1716 г., старинной формы восьмиконечный нагрудный крест, грамота и 37 писем Екатерины ІІ из собрания Неплюева» . Відвідала в ці роки музей і Є.Спаська – мистецтвознавиця і музейниця. Оцінюючи експозицію, зазначала: «Экспонатов немного, но подобраны они и размещены умно и со вкусом, делающем честь заведующему – художнику Гапееву. Обращают на себя внимание Судиенковские «Волокитинские сервизы» и то, что было приготовлено к приезду Екатерины. Есть ценные ризы, иконы, оружие, картины, старые книги» . Згодом становище музею значно покращилось. Це відмічав і Гапеєв: «… Тепер музей завоював собі належне місце, міститься він у гарному помешканні й забезпечений паливом. Одвідують музей достатньо». В будинку школи музей проіснував майже до кінця 1920-х років.
В 1929 р. Постановою РНК УСРР від 19 квітня колишній Спасо-Преображенський чоловічий монастир у Новгороді-Сіверському оголошено державним історико-культурним заповідником всеукраїнського значення, очолити який було запропоновано С.Гапеєву. Того ж року сюди в окрему будівлю – колишню духовну семінарію - було переведено і музей, який знаходився в ній до початку нацистської окупації міста в кінці серпня 1941р. Щоб залучити до дослідження і вивчення історії Сіверщини, її культурного надбання небайдужих краян, при музеї Гапеєв створив краєзнавчий гурток. Гуртківці займалися виявленням і обстеженням пам’яток історії та культури, їх охороною, проводили етнографічні експедиції, брали участь у археологічних розвідках та дослідженнях, популяризували історію краю, збирали і формували музейні колекції. Таким чином, архітектурний заповідник і музей в його складі стали науково-освітнім, культурним і краєзнавчим осередком.Складними для розвитку музею виявилися 1930-ті роки. В закладі відбулися перевірки, результатом яких стало рішення про невідповідність експозиції музею ідеологічному напрямку висвітлення ідей марксизму-ленінізму і розбудови соціалістичного господарства. С.Гапеєва звинуватили у шкідництві і звільнили з посади як «соціально ворожого елемента» . Разом з ним постраждали і інші співробітники музею. Доля С. Гапеєва в подальшому склалася трагічно. В березні 1938 р. він був заарештований вдруге знову ж таки за звинуваченням в антирадянській діяльності, в зв’язках з колишніми есерами та білогвардійцями. Через рік за відсутністю доказів звільнений.
З початком нацистської окупації ( кін. серпня 1941) музей був пограбований і припинив своє існування. Де поділися музейні експонати, невідомо.
Відновлює свою діяльність в серпні 1944 р. і підпорядковується відділу освіти. Наказом зав. відділом освіти директором призначено вчителя А.З. Бородіна. Для виявлення і повернення експонатів довоєнного музею міськрада видає Бородіну посвідчення з дозволом робити обхід квартир і установ. Посвідчення діяло з 12 серпня по 1 вересня 1944 р. Вдалося зібрати близько 25 експонатів із різних відділів довоєнного музею. Серед них – шабля сотника Судієнка. До 1946 р. був сформований колектив музею. Він складався з директора, ст. наукового співробітника, наукового співробітника і бухгалтера в одній особі, рахівника і сторожа. Для розміщення музею виділено кілька кімнат в піонерському клубі по вул. К.Лібкнехта, 30. В 1947 р. експозиція розміщувалася в чотирьох залах загальною площею 100 кв.м., де експонувалося 270 експонатів, а всього фонди нараховували 308 експонатів. Крім основної роботи – дослідження та вивчення історії краю, організації виставок, екскурсійної діяльності – установа займалася і агітаційно-масовою роботою серед населення по проведенню весняно-польових робіт, виборчими справами. В 1946 р. при музеї був розташований агітпункт однієї з виборчих дільниць по виборах до Верховної Ради СРСР. В обов’язки музейників входило і роз’яснення населенню рішень Пленумів ЦК ВКП (б). З касових книг та книг обліку роботи музею можна довідатись, скільки коштів виділялось на придбання експонатів та роботу музею. Їх катастрофічно не вистачало, і йшли вони на виплату зарплатні, невеликі господарські витрати, відрядження та ін. Іноді незначні кошти виділялись на закупівлю експонатів, устаткування. Взимку заклад потерпав від холоду.
З липня 1948 р. директором музею став П.С. Гришин. За рішенням райвиконкому Новгород-Сіверської райради від 6 червня 1949 р. установа знову переведена на територію Спасо-Преображенського монастиря. Перехід відбувся у вересні того ж року. Музею було повернуто довоєнне приміщення.
Досить драматичними для розвитку закладу стали 1950-ті роки. Наказом Міністерства культури УРСР № 478 від 21 травня 1954 р. цілий ряд музеїв, в т.ч. і Новгород-Сіверський, припиняли свою діяльність як музеї, «що не мають належних фондів для утворення експозицій і не відповідають у зв’язку з цим зростаючим потребам населення». Всі цінні експонати за актом від 2 червня 1954 р. передавалися до Сосницького і Чернігівського музеїв. Наступне за цим десятиліття йшла наполеглива робота по відновлюванню музейної установи. 9 квітня 1962 р. бюро Новгород-Сіверського РК КПУ приймає постанову про створення ініціативної групи в кількості дванадцяти чоловік, яка б займалася відродженням музею на громадських засадах. До її складу ввійшли директори шкіл та установ міста, вчителі історії та географії, краєзнавці. Група через місцеву пресу проводила роз’яснювальну роботу серед населення та доводила необхідність існування музею в древньому місті. Була розгорнута робота по збору експонатів. Для розміщення експозицій виділялась одна кімната в піонерському клубі. Цією ж постановою передбачалося написати прохання до Міністерства культури УРСР про допомогу в поверненні предметів із Сосницького та Чернігівського музеїв. 19 червня 1962 р. виконком міськради пише прохання до Голови Президії Верховної Ради УРСР Д.С. Коротченка про допомогу у відновленні роботи історичного музею в місті. 12 жовтня 1964 р. Новгород-Сіверський райвиконком приймає рішення: «Створити історико-краєзнавчий музей на громадських засадах при Новгород-Сіверській школі-інтернаті . Відкриття музею відбулося восени 1965 р. Він отримав кілька кімнат в приміщенні по вул. Комуністичній,3 (зараз Замкова) (Рис.2). Створена громадська рада в кількості 20 осіб і розподілено обов’язки . Експозиція була типовою для тогочасних музеїв. Півтори тисячі експонатів, розміщені в трьох кімнатах, висвітлювали природу краю, доісторичний період, розвиток міста і краю від Середньовіччя до початку ХХ ст. Найбільший розділ присвячувався революції 1917 р. і соціалістичному будівництву.
Музей користувався популярністю серед населення. Його відвідували науковці АН СРСР, викладачі і студенти Московського, Київського і Харківського університетів, співробітники наукової бібліотеки МДУ, робітники промислових центрів. 5 серпня 1968 р. Колегією Міністерства культури УРСР музею присвоєно звання «народного». В 1970 р. під час Всесоюзного огляду музеїв за успіхи в науково-освітній роботі та патріотичному вихованні молоді був нагороджений Дипломом Міністерства культури СРСР. В 1972 р. в музеї нараховувалось понад 3 тис. експонатів, за час існування його відвідало 50 тис. туристів, проведено 600 екскурсій, прочитано 150 лекцій . 1975 р. музею присвоєно статус державного історико-краєзнавчого. У власність переходить весь будинок. Проводиться капітальний ремонт, поступово розширюється площа приміщення, що дало змогу збільшити експозиційну площу, де розмістилося близько двох тисяч експонатів. Експозиція займала сім залів і складалась з шести розділів: 1. Природа краю. 2. Археологія краю. 3. Історія древнього міста 4. Революція і громадянська війна в краї. 5. Велика Вітчизняна війна 6. Сучасний період. У фондосховищах зберігалось понад 7 тис. експонатів. На початок 1990-х років їх кількість збільшилася майже до 30-ти тисяч. Формуються колекції: нумізматична, етнографічна, речово-історична, археологічна, фото- і документальна групи. Розширюється науковий і технічний штат установи.