Степан Пінчук.

3 травня минає 95 років ві дня народження українського літературознавця,
перекладача Степана Петровича Пінчука. Народився в місті Степані на Рівненщині в родині селянина. Навчався в школі, де викладання велося польською мовою. Закінчив філологічний факультет Львівського університету, а згодом аспірантуру при Інституті суспільних наук АН УРСР та у 1954 р. став кандидатом філологічних наук. У 1972 р. захистив докторську дисертацію «„Слово о полку Ігоревім“ і українська література XIX—XX ст.» та
отримав ступінь доктора філологічних наук.
Працював у редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін») — найкращому в українській періодиці за часів тоталітарного режиму. Від 1965 року— член Спілки письменників України. Викладав у 1955-65 рр. в Дрогобицькому (доцент кафедри української літератури)
та в 1965-75 рр. в Житомирському (завідувач кафедри української літератури)
педагогічних інститутах. Від 1975 р. — доцент кафедри української літератури Ніжинського педагогічного інституту. З 1977 року оселився в Києві і працював доцентом кафедри філології Київського театрального інституту.
Степан Петрович — людина відома в світі української філології. Невтомний дослідник давньої літератури, блискучий теоретик, великий поборник національного відродження, який залишив по собі добру пам’ять та чималу кількість праць.
У науковому доробку Степана Петровича добрий десяток літературо-критичних книжок:«Василь Козаченко» (1963, 1973), «Словник літературознавчих термінів Івана Франка» (в співавторстві, 1966) «Іван Вишенський. Життя і творчість» (1968), перекладів романів Р.Мерля, Ф.Моріака (з французької), збірки оповідань Северини Шмаглевської (з польської), а також літературний нарис (1968, 1973) та посібник для вчителя (1990) «Слово о полку Ігоревім».
Фундаментальні праці по «Слову» — найповажніший внесок у вивчення цього
безсмертного твору. В центрі словознавчих інтересів Степана Петровича лежить проблема українських перекладів «Слова…», та процес проникнення мотивів та образів «Слова», стилістики твору, в оригінальну творчість багатьох українських письменників. Ним проаналізовані переклади О. Влизька, М. Грунського, Н. Забіли, Д. Загула, О. Коваленка, В. Мови, Л. Махновця, Л. Новиченка, В. Підпалого, М. Рильського, В. 
Свідзінського, П. Тичини, Т. Шевченка, В. Шевчука, І. Франка та ін. Дослідником виявлено довгий ряд найрізноманітніших творів, які зазнали, з його точки зору, впливу «Слова».
Наприклад «Прапороносці» О. Гончара і «Слово…» дуже близькі за жанром. Ідейно-художній задум роману-поеми оспівати бойовий похід. Не випадково кожна частина трилогії має епіграфи зі «Слова…». Пінчуком розглянуто використання цитат і ремінісценцій зі «Слова…» в публіцистиці, прозі і кінодраматургії О. Довженка, в творчості І. Воробкевича, Г. Косинки, А. Малишка, А. Могильницького, П. Куліша, М. Стельмаха, М. Устияновича, Ю. Федьковича, Ю. Яновського та ін.
Деякі статті С.Пінчука висвітлюють використання в українській літературі образу
Ярославни. Також він ставить завданням «скласти досить чітку і загальну характеристику геніального поета» - автора «Слова о полку Ігоревім…». На його думку автор належав до феодальної верхівки, можливо - дружинник, родом з Чернігівської землі і обов’язково християнин.
В працях, присвячених ритміці «Слова…», дослідник зазначає, що їй «властивий вільний речитативний ритм, який має за основу ритміку народних голосінь». Пінчук висловлює свої міркування щодо ритміки перекладу і пропонує свої асоціації до алітерацій (стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша) щодо окремих літер та інші.
Степан Петрович комплексно й послідовно досліджував видатну пам’ятку української літератури. Його численні розвідки, статті, монографії, зрештою книги, засвідчили справжній професіоналізм, ерудицію та глибину розуму.