Опанас Васильович Маркович

До 200-ї річниці від дня народження збирача і знавця духовних скарбів українського народу Опанаса Васильовича Марковича (1822-1867).
8 лютого 1822 року в селі Кулажинці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Гребінківський район Полтавської області) у сімʼї начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича народився шостий син Опанас. Мати хлопчика, Олена Керстен, мала високорозвинутий музичний смак, любила українські народні пісні. Вона заохочувала сина до відвідування вечорниць, де той міг спілкуватися з кріпаками, записувати почуті від селян казки, прислівʼя, приказки, народні перекази та пісні.
1836 р. Опанас Маркович вступив до 2-ї Київської гімназії при університеті св. Володимира, згодом закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Ще студентом О.Маркович відзначався палкою любовʼю до української народної творчості. Важливу роль у формуванні світогляду та літературно-естетичних поглядів фольклориста відіграли Т.Шевченко, М.Гоголь, М.Максимович.
В 40-х роках ХІХ ст. Опанас Маркович розгорнув активне збирання памʼяток народнопоетичної творчості, уважно вивчав живу мову народу. У центрі уваги фольклориста були оповідання героїко-історичного, апокрифічного та міфологічного характеру, легенди, прислівʼя і приказки. Частину зібраних матеріалів О.Маркович надіслав П.Кулішеві, який мав упорядкувати збірник народних пісень.
1847 році за активну участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства Марковича було вислано під нагляд поліції до Орла, де він служив помічником управителя губернської канцелярії. На ґрунті спільної любові до поезії Тараса Шевченка та української народної творчості міцніла дружба О.Марковича з молодим письменником М.Лєсковим. Останній через багато літ відзначав благотворний вплив Марковича, підкреслюючи, що «зобовʼязаний йому всім… напрямком і пристрастю до літератури». В квітні 1850 р. Опанасові Марковичу було дозволено «…иметь свободное жительство в местах, полезных для здоровья, но с продолжением однако же учрежденного за ним секретного надзора».
Одружившись з Марією Вілінською, Опанас Маркович 1851 р. повертається із заслання. В грудні він займає посаду коректора «Черниговских губернских ведомостей», фактично виконуючи обовʼязки редактора неофіційної частини чернігівської газети. Там же були вміщені без підпису матеріали самого Марковича: «Местный вариант исторической песни о Нечае, брацлавском полковнике Богдана Хмельницкого», «Местные слова и выражения. Сообщ. из Остерского уезда». В «Черниговском листке» був опублікований фольклорно-етнографічний нарис О.В.Марковича «Новгородок, 24 червцю. – Перед Іваном» та інші матеріали, повʼязані з вивченням звичаїв, побуту і мови жителів м. Новгород-Сіверський. До збірника А.Метлинського «Народные южнорусские песни» О.Маркович особисто дав понад 30 пісень, записаних у Переяславському, Золотоноському, Радомишльському, Остерському та Чернігівському повітах, а також залучив до участі у виданні свою дружину. Марковичі жили у Чернігові до 1853 року, потім у Києві (1853-1855), із серпня 1855 до грудня 1858 – у Немирові на Поділлі. Наприкінці грудня 1858 року по дорозі до Петербурга перед Різдвом вони заїхали на Чернігівщину до брата Опанаса Васильовича Василя, що служив лісничим. Його син Дмитро Маркович писав про ту памʼятну зустріч у нарисі «Заметки и воспоминания об Афанасие Васильевиче Марковиче»: «Дядько в сивой высокой шапке и шубе, весь седой от мороза, поцеловался с отцом. Здесь же развертывали бережно какой-то узелок: там, оказалось, спал мой двоюродный брат Богдан, лет 4-5, далее освобождали из массы платков тетку Марью Александровну, уже тогда известную Марко Вовчок...»
Батько ніжно любив сина і страждав від розлуки з ним, коли Богдан залишився з матірʼю за кордоном. Усе тепло душі Опанас Васильович віддавав небожеві Дмитрові, а найулюбленішою темою їхніх розмов були листи Богдася. О.В.Маркович завжди прагнув допомогти всім, хто потребував матеріальної чи моральної підтримки. Дмитро Маркович згадував: «В год моего пребывания в Сосницком уезде, несколько человек, в том числе я, пошли в университет и технологический институт, благодаря пособию предоставлением заработков и нравственной поддержке Афанасия Васильевича». Опанас Маркович мав чудовий голос (баритон), задушевно співав народні пісні. Дослідник цікавився піснями, які розкривали боротьбу на українських землях (пісні про Кармалюка, гайдамаччину, турецько-татарську навалу та ін.), пропагував зразки фольклору, що особливо яскраво виявляли прагнення народу відстояти свою волю і незалежність. Маркович записував пісні безпосередньо під час їх виконання. Нерідко записувались не лише тексти пісень, а й мелодії.Опанас Васильович написав партитури двох українських оперет: «Наталка Полтавка» і «Чари». У Немирові гімназисти вирішили поставити з благодійною метою «Наталку Полтавку». Подружжя Марковичів склало мотиви для 18 пісень вистави на основі народних мелодій, Опанас Васильович склав партитуру для всього оркестру (14 інструментів) та увертюру. Ролі розучувались теж під його керівництвом. Успіх вистави був грандіозним – повний аншлаг. Ставив Маркович «Наталку Полтавку» і в Новгороді-Сіверському, де служив акцизним чиновником, і в Чернігові, і всюди з величезним успіхом.Про чернігівські вистави очевидець Олександр Амфіанович Тищинський згадував: «Багацько бачив я спектаклів, бачив і трупу Кропивницького, але не бачив нічого подібного до тих спектаклів, які споружав Опанас Васильович. Та й сили ж були добірні».
Усюди, де жив і працював О.В.Маркович, він вносив живий струмінь у товариство. У Новгород-Сіверському про нього відгукувались, як про полумʼяного ентузіаста,знавця і збирача пісень, що зберіг юнацький жар серця, цілком відданого інтересам народу. Він мав здатність захоплювати інших тим, чим захоплений був сам. Головна праця життя етнографа і фольклориста О.В.Марковича – збірник, що включив понад 50 тисяч прислівʼїв, приказок тощо. Цей матеріал Маркович записав частково сам, а решту – інші особи на його прохання. Він систематизував зібране, але оскільки не міг його видати, передав М.Симонову (М.Номис), який і надрукував його у Петербурзі 1864 року (Номис М. Українські приказки, прислівʼя і таке інше Збірники О.В.Марковича і других).
Після тяжкої тривалої хвороби, так і не дочекавшись дружини і сина, Опанас Васильович 1 вересня 1867 року помер у Чернігові. Свій останній спочинок він знайшов на.Похований на Болдиній горі.