Любов Забашта - поетеса, драматург, прозаїк.

3 лютого річниця від дня народження Любові Забашти - поетеси, драматурга, прозаїка.
Ім’я Л. Забашти зазвичай спливає в пам’яті поряд з ім’ям Андрія Малишка. Ці двоє, зустрівшись серед бурхливих життєвих перегонів цілком сформованими особистостями і митцями, знайшли одне одному те «друге крило», що тільки й дає душі сили для високого лету. Можливо, саме тому в обох багато поезій тих років стали піснями, що й досі звучать відлунням їхніх почуттів… Водночас Любов Забашта автор декількох поетичних збірників, прози, п’єс і драматичних поем. Багато віршів, покладених на музику, стали популярними піснями.
Любові Забашті належить варіація на тему «Слово…» «Плач Ярославни». Героїня вірша – сучасна жінка, яка очікувала коханого з фронту. У вірші декілька мотивів зближуючих зі «Словом».: вона не може втерти сліз бобровим рукавом, тому що на ній одягнутий суворий грубий одяг, але також вона звертається з благанням до вітру і Дніпра-Славутича, згадує Каялу.
Ввірші написаному у 1941р. Л.Забашта згадує Ярославну: «Плаче тіло моє по невипитих вчора вустах / і по дужих руках, по твоїх чоловічих руках, / І по згубі зачать мої очі ячать. Чи ж мене це колись Ярославною звали в віках».
Йдеться про Ярославну ще в одному вірші: «В мене мужність тієї Ярославни, що колись проводжала князя Ігоря в далекій похід».
У книзі поем і віршів “Київська гора» рядок присвячений древньому Києву і його історії. В цей цикл входить вірш «Ярославна». В ньому Забашта звертається до героїні «Слова»:
Ти чекала з походу любого,
Вірна серцем йому й слізьми,
І діждалася, й приголубила,
Й возвеличилась між людьми.
Та й пішла по світах легендою – Ярославною вельми славною, -
Прокотилась по тебе луна…
Стала вірності естафетою
Славна Ігорева жона».
Не стало Л. Забашти 21 липня 1990р. Похована у м. Києві на Байковому кладовищі, поруч з Андрієм Малишко.
Хочеться вірити, що з роками ніжне сяяння цієї світлої зорі української поезії не згасне в нашій пам’яті.