Світлана Приход
До історії організації та розвитку промислових виробництв х. Узруй
( х.Узруєвського) (перша чверть XVIII ст. – перша чверть XIX ст.)
У статті досліджується промислове виробництво х. Узруй
(х.Узруєвського) як складової господарства Шептаківської волості
упродовж першої чверті XVIII ст. – першої чверті XIX ст.
Ключові слова: х. Узруй (х. Узруєвський), винокурня, парусна
мануфактура, мідний завод, млин.
Шептаківська волость, що знаходилася на території Шептаківської сотні,
належала до рангових маєтностей і перебувала у володінні гетьманів
Лівобережної України. 3 грудня 1665 р. Шептаківська сотня була пожалувана
царем Олексієм Михайловичем гетьману Івану Брюховецькому «со всеми
селами и деревнями и крестьянами и бобилями и всякими угодиями, в вечное
владение… опричь козацких дворов и земель» [1, с. 214]. Ця волость була
важливою частиною господарства гетьманського двору, основним
призначенням якої було забезпечення гетьмана та його оточення продуктами
виробництва: продовольчими товарами, ремісничими виробами тощо.
Господарство волості будувалося навколо Шептаківського дворця, трьох
хуторів (Кролевецького, Гуменного та Узруєвського) та Попівського дворця.
[2, с. 166].
Особливий інтерес для вивчення даної теми становить х. Узруй
(х. Узруєвський), що являв собою важливу складову Шептаківської волості.
Соціально-економічне життя його маловивчене. В даній роботі простежено
зміни в господарській діяльності х. Узруй (х. Узруєвський) протягом
столітнього періоду (перша чверть XVIII ст. – перша чверть XIX ст.).
Хронологічні межі обумовлені тим, що саме цей період формує уявлення
про процес організації, функціонування, розквіту та занепаду вищезгаданих
промислових виробництв. Наявна джерельна база показує саме цей період.
Важливими джерелами для вивчення соціально-економічного стану
Шептаківської волості, історії її населених пунктів є, зокрема, «Описание
имений, принадлежавших Гетману Даниилу Апостолу» [3] та «Опис
Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781 рр.) [4] . Економічний стан
волості розглядали в своїх роботах О. Лазаревський, Б. Крупницький,
І. Джиджора, М. Засипко, Н. Полонська–Василенко, О.Оглоблін та інші [5]
Серед сучасних комплексних досліджень особливе місце займають праці
О. Васильєвої, в яких проаналізовано господарське призначення рангових
маєтків, система управління та структура гетьманського двору [ 2, 7 ].
Хутір х. Узруй (х. Узруєвський) розташований у верхів’ї р. Смячка
«коя начало свое близ сего хутора взяла из чрезмерно изобильных ключей»
[1, с. 218]. Час його заснування невідомий, проте в XVIIІ ст. він став
найбільш промислово розвиненим з хуторів, що складали господарство
Шептаківського дворця. З опрацьованих джерел відомо, що в х. Узруй
(х. Узруєвський) в цей період було засновано винний завод, парусну
мануфактуру, млин та завод з обробки міді.
В часи гетьманування І. Мазепи (1687–1709 рр.) відбувається зростання
частки промислового виробництва. За визначенням О. Оглобліна, «Перше
місце належало різним галузям сільськогосподарської промисловості,
головно млинарству та ґуральництву» [6]. Винокуріння стало прибутковою
справою і одним з найбільших джерел наповнення державної казни.
Основним постачальником горілчаної продукції на ринок була Шептаківська
волость. Вдале розташування хутора, що знаходився на Стародубському
торговому шляху, та наявність великої кількості водних джерел сприяли
розвитку винокуріння. Для виробничого процесу потрібні зерно, дрова для
варіння і вода для охолодження. Щодо об’ємів виробництва, то в 1723 р. у
трьох винницях волості (шептаківській, попівській та узруєвській) «варено
вина» 1260 кадок (відер), які роздали для продажу місцевим шинкарям [7,
с. 470]. В 1728 р. гетьману Д. Апостолу надійшло письмове повідомлення від
Ф. Наумова (царський резидент при гетьмані) про заборону «въ
Шептаковской волости козакамъ шинковать горѣлкою», але гетьман,
посилаючись на імператорський указ 1721 р., що дозволяв торгувати вином,
сплативши податок, наказав «и нинѣ потому-жъ исполненіе быть должно»
[3, с. 29–30].
З матеріалів ревізії 1734 р. маємо уявлення про потужність горілчаного
виробництва та кількість устаткування на ньому: «две винницы рубленые…
оное строение разного лесу, покрыто дранью» [3, с. 46]. Там знаходились
цегляні печі, в яких було 26 казанів, з яких залишилось 9, та 25 чанів.
Відомо, що винокурня в 1734 р. не працювала. Якою була її подальша доля в
наступні 16 років – невідомо. Але за гетьманування Кирила Разумовського
(1750–1764 рр.) вона знову відновила роботу. О. Лазаревський зазначає, що
винокурний завод в 1781 р. працював «на 18 котлов, живой водой…
проведённой сюда чрез ринвы из Узруевского ключа» [1, с. 218].
В «Опису Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781 рр.)»
зазначено, що «принадлежащий к волости Шептаковской, состоящей здѣсь
же при плотинѣ вынокурной заводъ на 18 котловъ стоитъ на проселочной
дорогѣ в лѣсахъ. Въ немъ пріѣзжей домъ о 3 покояхъ, да тѣхъ, въ коихъ
проживають разные мастеровые и работники – 9 хатъ, и притомъ надъ
дорогою шинокъ съ въѣздным двором – 1д. 1.х.» [4, с. 16]. Отже, поряд з
заводом знаходилися шинок та гостинний двір. Горілчана продукція
виготовлялась та збувалась, зокрема, в шинках.
У 1805 р. Отто фон Гун зазначав: «Изъ Малороссіи запрещено возить
вино вь всѣ другія губерніи, кромѣ Новороссійскихъ и Таврической въ
которыя позволенъ ввозъ и изъ Великой Россіи» [8]. Відомо, що Московія
робила «…різні труднощі для експорту української горілки та тютюну.
Український уряд уживав усіх заходів, щоб усунути перешкоди для
нормального ходу української торгівлі» [6].
На початку ХІХ ст. винокурне виробництво в хуторі Узруй
(х.Узруєвському) припинилося.
У першій чверті XVIII ст. у Гетьманщині відкриваються казенні заводи,
зокрема, суконні та парусно-полотняні мануфактури. Часто їхніми
власниками були російські урядовці. За визначенням О. Оглобліна, «росіяни
тримали свого роду монополію на прядиво… нові підприємства не виходили
з їх рук» [6]. Стародубський полк став одним із основних постачальників
полотна на російський ринок. Мануфактури функціонували в х. Узруй
(х.Узруєвський), м. Почеп та с. Великі Топалі. Полотно скуповували для
потреб російського флоту.
Після смерті гетьмана І. Скоропадського частина Шептаківської волості,
в т.ч. Шептаківський двір та х. Узруй (х.Узруєвський) до 1726 р.
знаходились у казенному відомстві. 1 березня 1726 р. Катерина І видала
іменний указ «Объ отдачѣ Марьѣ Строгановой съ дѣтьми, въ арендное
содержаніе Шептаковской волости, въ Малороссіи, для поддержания
парусной мануфактуры» [9]. У свою чергу, М. Строгонова мала виділяти
«3000 руб. річно для заводу парусной мануфактури». До того ж, була
зобов’язана «виписати знаючих майстрів із закордону» [10, с.142]. Того ж
року фабрику було споруджено в межах х. Узруй (х.Узруєвського).
Мануфактура була оснащена 30 верстатами. Її управителем було призначено
Федора Павлова, який, проте, замість «займатися мануфактурним ділом…
звернув головну свою увагу на спекуляцію українським прядивом»
[10, с.142]. Тому підприємство розвивалось повільно. Така негативна
тенденція спостерігалась і на інших виробництвах. Скуповуючи прядиво в
Україні, російська промисловість отримувала дешеву сировину, а російські
управителі мали з цього зиск.
За 1727 р. було вироблено 245 сувоїв вітрильного полотна, в 1728 р. –
277, у 1730 р. – 462 сувої.
Більше року мануфактура знаходилась у володінні М. Строганової. 21
липня 1727 р. Шептаківську волость разом із мануфактурою було передано у
власність князя О. Меншикова. У володінні князя вона перебувала до
9 вересня 1727 р. Потрапивши в опалу, Меншиков втратив маєтки, а його
Шептаківська волость і мануфактура опинились в «царській скарбниці» [10,с.
142].
Більше двох років знадобилось гетьману Д. Апостолу, аби повернути
Шептаківську волость до рангових маєтків. 15 травня 1730 р. її було
передано жалуваною грамотою. В той же час міністр-резидент
О.Шаховський «перебирав мануфактуру і мав приєднати її до Почепської»
[10, с. 142]. Того ж року управитель Почепської мануфактури Лукін перевіз
до Почепа майстрів, інструмент і матеріали. Отже, мануфактура була
ліквідована.
У 1734 р., після смерті Д. Апостола, було проведено опис маєтностей,
що належали гетьману «на булаву і кухню», зокрема, і Шептаківської
волості: «Къ тому жъ дворцу Шептаковскому хуторовъ: первый
прозываемый Взруевской, где была парусная, полотняная фабрика» [3, с. 40].
На час ревізії залишились тільки будівлі. Перша – «шесть светлицъ въ
линею… безъ печей и безъ потолковъ пустые, въ которых делались прежде
сего парусные полотна; в нихъ оконъ красныхъ забитыхъ наглухо сорокъ два,
дверей семь». В іншій будівлі «делались столярскіе къ ткацким станамъ
работы» [3, с. 40].
Таким чином, мануфактуру в х. Узруй (х.Узруєвський) можна вважати
першою в Стародубському полку. Проіснувала вона 4 роки. За цей час було
виготовлено близько 1000 сувоїв полотна. Через недбальство власників
зазнала занепаду і була приєднана до більш потужної Почепської
мануфактури.
Незважаючи на закриття парусної мануфактури в х. Узруй
(х.Узруєвський) і часткове призупинення виноваріння, в 1734 р. жителі
хутора займалися сільським господарством, утримували поголів’я корів,
овець, свиней, птиці. В описі зазначено кількість орної землі, з якої 7 нив
«под житом», ще 13 нив – поблизу хутора.
З обранням на гетьманство К. Розумовського почався новий етап
розвитку козацької держави. Гетьману були повернуті рангові маєтки,
зокрема, Шептаківська волость. Указом від 17 лютого 1760 р. Єлизавети
Петрівни сотня і Шептаківська волость передавалась у вічне володіння
гетьману.
Неподалік х. Узруй (х.Узруєвський), на р. Смячка знаходився водяний
млин, де перемелювали збіжжя та валяли сукно «ступ сукновальних три».
При млині – «дворъ птичной и разные службы», навколо – городи та ниви [3,
с. 41]. В х. Узруй х.Узруєвський) на той час була «мелница о двух колах и
валюшня (призначена для валяння та збивання вовни, пуху) строение
деревяное, старое» [3, с. 41]. В «Опису Новгород-Сіверського намісництва»
зазначено: «при загаченой здѣсь плотинѣ мельничныхъ амбаровъ 2 о 4
колахъ, безпрерывно дѣйствующихъ и наполняется притомъ изъ оныхъ через
ринвы живою водою» [4 ].
Млини являли собою комплексні підприємства. Енергія води
використовувалась не лише для розмелу зерна на борошно, але й для
промивання і пресування сукна. Млин працював протягом ХІХ ст. і
використовувався за призначенням.
У 1803 р. в х. Узруй (х.Узруєвський) Олексієм Кириловичем
Розумовським засновано мідно-молотобійний завод в маєтку, який він
отримав у спадок від батька, гетьмана К.Г.Розумовського «медной котельной
завод отстоящій отсюда на 7 верстъ» [8]. Приводом для заснування заводу
була власна вигода господаря. Завод розташовувався поблизу х. Узруй
(х.Узруєвський), в урочищі Мурашкино на р. Смячка. Мідь для нього
доставляли з Москви. Виготовлений посуд продавали в Україні. Виробляли,
зокрема, великі «кубы с витыми трубами» [8]. Керували роботами два
майстри: росіянин займався «выковкою мѣди въ листы»; німець Тремпенау
– виготовленням посуду «въ своемъ дѣлѣ и знающь и прилѣженъ» [8]. Тут
постійно працювало 13 чоловік.
Виробництво відбувалось таким чином: вода, що подавалась з
Узруєвського джерела рухала колесо, молот і міх. Величезне ковадло стояло
на дубовому пні «въ поперечникѣ имѣет онѣ два аршина, а въ землю вкопанъ
на три аршина. Мѣдиплавильная печъ и вообще все заведеніе отмѣнно
хорошо» [8].
Тривалий час завод працював без удосконалення та покращення
виробничого процесу. Станом на 1823 р. на виробництві все залишалося без
змін, а завод належав Петру Олексійовичу Розумовському. Приміщення
заводу були дерев’яними: гамарня розміром 7х6 сажнів – з двома водними
колесами, де сплавлювали мідь і виковували лист, поряд – майстерня з
цегляною піччю, в якій виготовляли посуд (7х3 сажнів, 2 аршини), сарай-
майстерня (10х4 сажнів), в якому виготовляли посуд з двома цегляними
горнами, кузня (5х2 сажень, 1 аршин) з двома цегляними горнами. Квартира
майстра (4х4 сажнів). Шість хат для писаря і учнів майстра та коваля [12].
При заводі на жалуванні перебували: один майстер-іноземець, із селян
«його сіятельства мастерових учнів» – 7, коваль –1, писар – 1. Помічників
майстрів – 7, робітників для заготівлі вугілля – 130. Разом – 147 осіб, з них:
майстрів – 16, робітників – 130, писар – 1» [12].
Згідно відомості за 1833р. завод належав нащадкам Миколи
Микитовича Демидова.
Проаналізувавши роботу промислових виробництв в Шептаківський
волості на території х. Узруй (х.Узруєвський), можна зробити висновок, що
вони працювали тривалий час, діяли ефективно, приносили чималий
прибуток, задовольняли продовольчі та господарські потреби гетьманського
двору та місцевого населення, а також постачали товари за межі волості.
Вдале розташування хутора та природно-кліматичні умови сприяли
організації та розвитку виробництв. Промислове виробництво Шептаківської
волості було вагомою складовою прибутків з гетьманських маєтностей. В
1724–1725 рр. з неї надходило 53,6%, а в 1734 р.– 36,4% прибутків від їх
загального числа. Значну частку цих надходжень давав х.Узруй
(Узруєвський).
Джерела
1. Лазаревський А.М. Описание старой Малороссии. Полк Стародубский. Белые
берега, 2008. Т.1. С. 214 – 218
2. Васильєва О. Двір гетьманів Лівобережної України у 1663–1734 рр. : дис. … канд.
іст. наук : 07.00.01. Київ, 2012. 263 с.
3. Описание имений принадлежавших Гетману Даниилу Апостолу. Материалы для
отечественной истории / [изд. М. Судиенко]. Киев: Университетская типография, 1853.
Вып. 3. 318 с.
4. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) / [підгот. П. Федоренко].
Київ: Друк. Всеукр. Акад. наук, 1931. 594 c.
5. Лазаревський А.М. Описание старой Малороссии. Полк Стародубский. Белые
берега, 2008. Т.1. С. 214 – 218;
Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба (1727–1734) / Українська Вільна
академія наук. – Авґсбурґ, 1948. – 195 с. – (Українська історія. ІІ. Монографії ч. 2).
[Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://history.org.ua/LiberUA/KrupnitsGetDAp_1948/KrupnitsGetDAp_1948.pdf
Джиджора І. Україна в першій половині ХУІІІ віку: розвідки і замітки. Передм. акад. М.
Грушевського. Kиїв: Історична секція ВУАН, 1930. – Т. XXXVI. — VIII с., 171 с.
[Електронний ресурс]. Режим доступу:
chtyvo.org.ua/Dzhydzhora_Ivan/Ukraina_v_pershii_polovyni_XVIII_viku_Rozvidky_i_zamitky
.pdf?
Засипко М. Розвиток мануфактурного виробництва в період гетьманування Д. Апостола.
[Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-
bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FIL
E_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nikp_2013_22-23_18.pdf
Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Друге доповнене видання. Нью-Йорк.
2001. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl.htm
6. Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Друге доповнене видання. Нью-
Йорк. 2001. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl.htm
7. Васильєва О. Шептаківська волость в рамках комплексу гетьманських рангових
маєтностей (друга XVII – перша третина XVIII ст.)// Рукописна та книжкова спадщина
України. Вип. 24. – К., 2019 – С. 460-474.
8. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию : пер. с нем с
рисунками / сочинение Оттона фон Гуна. — М. : В Тип. Платона Бекетова, 1806.
[Електронний ресурс]. Режим доступу: https://archive.org › hun1806
9. «Объ отдачѣ Марьѣ Строгановой съ дѣтьми, въ арендное содержаніе Шептаковской
волости, въ Малороссіи, для поддержания парусной мануфактуры». [Електронний
ресурс]. Режим доступу: https://www.prlib.ru ›
10. Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба (1727–1734) / Українська Вільна
академія наук. – Авґсбурґ, 1948. – 195 с. – (Українська історія. ІІ. Монографії ч. 2).
[Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://history.org.ua/LiberUA/KrupnitsGetDAp_1948/KrupnitsGetDAp_1948.pdf
11. Засипко М. Розвиток мануфактурного виробництва в період гетьманування
Д. Апостола. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-
bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FIL
E_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nikp_2013_22-23_18.pdf
12. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО) ф. 128, оп.1, спр.2514.
13. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО) ф. 128, оп.1, спр.3370–1
Prykhod S.The article explores the industrial production at hamlet
Uzruyevsky Krai as a component of the economy of the Sheptakiv volost the first
quarter of the 18th – the first quarter of the 19th century.
Key words: hamlet Uzruyevsky, distillery, sailing factory, copper plant, mill.
