До 135-річчя від дня народження Степана Гапеєва.

Народився Степан Антонович Гапеєв 10 травня 1890 року в м. Одеса. Після закінчення гімназії подальше навчання продовжив в Одеському художньому училищі. Після демобілізації, в 1918 р. доля привела його до Новгорода-Сіверського, де мешкали на той час батьки дружини. В 1920 р. очолив художньо-історичний музей, відкритий в приміщенні семирічної школи (в будівлі чоловічої гімназії). Музей успадкував частину зібрання старожитностей відомого мецената і колекціонера середини ХІХ ст. М.Судієнка і складався з трьох відділів: археологічного, художнього та церковної старовини. С.Гапеєв писав: «За перших часів існування музей терпів крайню нужду, становище було неміцне, установа здавалася нежиттьовою; для Новгорода-Сіверського музей був явищем новим. Але музей виконував свої завдання, збирав усе, що випливало в добу революції вартого з художньо-історичного боку». Значну роль у становленні закладу зіграв голова Чернігівського губернського музею В.Шугаєвский. Він, в жовтні 1922 р., перебуваючи у відрядженні, проводив обстеження Спасо-Преображенського монастиря (щодо можливості його реставрації) та місцевих культових споруд для відбору історико-художніх цінностей для колекцій губернського і місцевого художнього музеїв. Можливо, інспекція В. Шугаєвського дала поштовх до подальшого розвитку музею. В травні 1924 р., звітуючи про стан закладу, С.Гапеєв вказує на наявність вже двох кімнат та кількість експонатів у відділах: художньо-історичному – 189, церковному – 111, педагогічному – 630. За 1923 р. відбулося 19 екскурсій, які відвідало 324 особи і 389 осіб відвідали окремо. При музеї існувала бібліотека. Щоб згуртувати громадський актив, С.Гапеєв створив краєзнавчий гурток, члени якого брали участь у обстежені та виявленні пам’яток історії та культури, археологічних розкопках і розвідках, етнографічних експедиціях на Новгород-Сіверщині. Він активно проводив культурно-освітню роботу, виступав з лекціями перед мешканцями краю, влаштовував виставки музейних предметів. Завдяки зусиллям завідуючого і підтримці з боку місцевої інтелігенції музей перетворився в помітний краєзнавчий осередок. В ці роки відвідала музей Є.Спаська – етнографка та мистецтвознавиця, яка позитивно оцінила його експозицію. 16 травня 1929 р. згідно з рішенням Раднаркому УСРР Спасо-Преображенський монастир оголошено державним історико-культурним заповідником всеукраїнського значення. В цьому ж році музей об’єднався з заповідником. Очолив установу Степан Гапеєв. Музей розмістили в будівлі колишньої духовної семінарії на території Спасо-Преображенського монастиря, де він знаходився до червня 1941 року. Відкриття заповідника дозволило значною мірою активізувати науково-дослідну роботу в галузі місцевої історії, акумулювати невеликі кошти для реставрації занедбаних пам’яток старовини. Перу Гапеєва належать грунтовний нарис історії Спасо-Преображенського монастиря – «Новгородсіверський заповідник: Провідник» (1931), декілька статей з музеєзнавства і низка публікацій у місцевій пресі. Складними для музею виявилися 1930-ті роки. В установі відбулися перевірки, результатом яких стало рішення про невідповідність експозиції музею ідеологічному напрямку висвітлення ідей марксизма-ленінізма і розбудови соціалістичного господарства. С.Гапеєв був звинувачений у шкідництві та звільнений з посади як "соціально ворожий елемент". В березні 1938 р. С.Гапеєв був заарештований вдруге за звинуваченнями в антирадянській діяльності, в зв’язках з колишніми есерами та білогвардійцями. Через рік за відсутністю доказів був звільнений, залишився фактично без засобів до існування. Під час нацистської окупації Степан Антонович пішов працювати завідуючим відділом освіти районної управи, а коли в серпні 1943 р. до Новгорода-Сіверського наблизились частини Радянської Армії, виїхав з родиною на Львівщину. Згодом йому вдалося влаштуватись на посаду інженера лісового господарства в м.Турка. Також, за сумісництвом, викладав малювання в тамтешній школі. В квітні 1949 р. С.Гапеєва знову заарештовують, на цей раз йому було висунуто звинувачення "служба в німецько-фашистських органах і проведення боротьби проти Батьківщини на ідеологічному фронті". Після п’ятимісячного слідства, незважаючи на відсутність прямих доказів, Чернігівський обласний суд виніс фатальний вирок: 25 років виправно-трудових таборів з конфіскацією особистого майна. 8 квітня 1950 р. Степан Гапеєв помер від розриву серця в Чернігівській в’язниці. В березні 1993 року кримінальна справа С.А.Гапеєва була переглянута. Через відсутність доказів, які підтверджували б його вину, Степана Гапеєва було реабілітовано посмертно.