До 120 річниці Антона Штепи - легенди українського різьбярства.

22 листопада 1903 року народився народний художник України, лауреат премії ім. К. Білокур, стипендіат Фонду інтелектуальної співпраці "Україна - XXI століттю" - легенда українського різьбярства Антон Штепа.
Родом Антон Гнатович зі Сваричівки, що на Чернігівщині. Його життя, довжиною майже в 102 роки, перепліталося з трагічними подіями ХХ століття: Першою та Другою світовими війнами, колективізацією, голодомором…
Майструвати Антон Штепа любив з ранніх років «…мені здається, що усе знаю, як я родився, бо вже в 3 годи в мене був ніж у руках і я вже в 5 років робив млинки, дерев’яні ружжя і багато всього». «Уся натура моя – і до мистецтва, і до техніки, і до музики – до всього на світі, що бачу округ себе». Всевишній подарував йому багату фантазію та вправні руки. Якщо робив, наприклад, шпаківню, то незвичайну, схожу на казкову хатинку. Якщо майстрував дерев’яний велосипед – на ньому можна було їхати!
Маючи усього три класи освіти, Антон Гнатович міг полагодити у селі будь-яку техніку. Також вмів і шити, і з соломи плести. Мабуть, не було такого ремесла, яким би він не володів. Навчився навіть музичні інструменти робити та грати на них!
Найбільший талант Антона Штепи виявився у художньому різьбярстві, яким він серйозно захопився у віці понад 60 років. Щоб глибше осягнути це ремесло, їздив до Державного музею українського народного декоративного мистецтва, знайомився з роботами видатних майстрів-різьбярів, мріяв, щоб і його роботи теж потрапили до експозиції. Прийшов час, і мрія здійснилася! Композиції Антона Штепи посідають гідне місце в музейних колекціях Києва, Чернігова, Канева, Ічні, Батурина, Качанівки. Одна з них, «Плач Ярославни» 1985 року, є в колекції Новгород-Сіверського музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім».
Як різьбяр Антон Штепа зміг створити власний стиль. Він не робив попередніх ескізів, майбутню композицію тримав у голові «Я не роблю ніяких ескізів. Як подивлюся на деревину, то зразу мені уявляється, що з неї вийде і звідки начать робить скульптуру».
Працював і з глиною, і з гіпсом, але найулюбленішим матеріалом залишалася деревина різних порід. Його роботи людяні, теплі та правдиві, через них відчувається любов майстра до життя, до рідної України: «Доярка» (1966); «Співає Україна» (1967); «Ковалі», «Лірник» (1968); «Вир», «Жнива» (1969); «Баба-чарівниця», (1970); «Бандурист», «У ніч на Івана Купала», «Лукаш та Мавка» (1971); «Тарас Бульба з синами» (1972); «Колядка», «Русалки» (1973); «На ярмарок», «У Крим по сіль» (1975); «Вій» (1976); «Портрет І.П. Котляревського», «Енеїда» (1977); «Засновники Києва» (1982); «У поті лиця свого їли хліб свій» (1984); «Плач Ярославни» (1985) та інші.

Багато композицій було створено за мотивами творів Тараса Шевченка. «У мене є книжка Шевченка. Я її перечитав усю. Коли став займатися різьбленням — кинувсь туди: ану, що по Шевченку? Вирізьбив і Катерину, і вдову, в якої староста з жандармом забирають корову. А найперша моя вирізка за його твором — «Ішов кобзар до Києва та й сів спочивати».

До 100-річного ювілею Антона Штепи відбулися урочистості у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва. Визнаний майстер розчулено приймав привітання від рідних, друзів та шанувальників його таланту. Указом Президента України був нагороджений орденом «За заслуги» (ІІІ ступеня).
Останні роки Антон Штепа провів у Пущі-Водиці. Не стало майстра 20 квітня 2005 року. Поховали його у рідній Сваричівці.