До збирацької фольклорної діяльності на території Чернігівщини в різні часи, починаючи з середини ХІХ століття, вдавалися Й. Бодянський, О. Маркович, П. Куліш, Б. Грінченко, О. Малинка, Єфремова, С. Пономаревський та інші. На жаль, сьогодні фольклор Північного Полісся, зокрема Новгород-Сіверщини, залишається поза увагою більшості науковців-фольклористів та збирачів-аматорів.
В основу дослідження покладені матеріали одноденних фольклористичних розвідок селами Лизунівка, Печенюги, Пушкарі, Троїцьке з метою виявлення та записів весільних пісень-гуканок.
Пісні-гуканки Новгород-Сіверщини – унікальний об’єкт для будь-якого фольклористичного дослідження. На думку Л. Єфремової «Північна пісенна традиція тут представлена східно-поліським (або придеснянським) регіоном, який охоплює територію Чернігівської та Сумської областей у руслі Десни». А. Іваницький звертає увагу на те, що на Чернігівщині «…гуканки трапляються частіше, оскільки вони тут – єдиний магічний релікт, який зберігається усвідомлено».
Фольклор північного мікроареалу Новгород-Сіверського району зберіг ознаки виняткової архаїчності. У весільних піснях Новгород-Сіверщини переважають автентичні діалектні тексти.
Основна ознака весільних пісень-гуканок – їх виконання групою із 5-7 жінок. Л. Єфремова зазначає, що на Чернігівщині «збереглися традиції інтонаційно-формульних наспівів ранніх форм музичного мислення». Весільна пісня-гуканка точно наслідує язичницьку традицію: перший рядок весільна заспівувачка повторює двічі (експозиційний повтор), щоб дати можливість іншим учасницям обрядодії згадати подальші слова, потім поетапно підключаються інші голоси, як це було в дохристиянську добу.
В експозиційному повторі першого рядка основного тексту можна виявити також мотивацію, яка поринає в особливості виконавства часів магічного мислення: це роль первісного хоризму і функція волхва-лідера (заспівувача). У той час зберігалося сакральне ставлення до весільного співу, на гуканки покладалося якесь ритуально-магічне навантаження. Можливо ініціальне, а можливо й охоронне.
З прийняттям християнства ініціальна формула змінюється. Замість імен древніх божеств з’являються слова-звертання «Боже», «Господи», «Ангели»:
Ой дай нам, Боже, в добрий час, в добрий час,
Як у людєй, так і в нас, ще й щаслівую гадіну,
Шоб звясяліть всю радіну, гу-у-у!
У гуканках Новгород-Сіверщини привертає увагу незвичайне нагромадження повторно-вступних елементів (аналогів йому у фольклорі немає). А. Іваницький вважає, що слід дошукуватися підстав виникнення експозиційних повторів насамперед в умовах колишньої язичницької обрядовості.
В епоху магічного мислення народжений і поклик «гу-у-у!», який ще в період ведичного санскриту означав «звати», «гукати». На думку А. Іваницького, «в ньому прослуховуються релікти неоліту-бронзи (приблизно ІІІ-ІІ тис. до н.е.) – епохи, коли домінувала спонукальна (і питальна) модальність». «Цей поклик виконується точно октавою вгору від основного тону до через проміжне соль малої октави. У кінці гуканки з’їзд був не сильний, з приємним вібрато. Гуканка зберігає прикмети сакрального потужно-закличного співу». [21, с. 180]. У характері виконання відчувається навіювання сугестивного стану учасників дійства, створення відповідного емоційного настрою. Поступово пісні-гуканки втратили свою магічну функцію й почали відігравати церемоніальну та естетичну.
Символіка весільних пісень-гуканок багата та розмаїта. Магія весільного обряду відчутна в випіканні короваю, прибиранні вильця, покритті наміткою голови молодої. Усе це зафіксовано в точних образах-символах.
Весільний коровай – символ плодючості, продовження роду, спільної долі. Кожна обрядодія при випіканні короваю має своє сакральне значення. Його бгали тільки жінки, які були одружені один раз і жили зі своїми чоловіками в злагоді. У процесі роботи співали відповідні гуканки:
Благаславі, Боже (2 р.) і атєц, і маті,
Сваёму дитяті пачинаті каравай вчиняті, гу-у-у!
Насатая (2 р.) ваду насіла, рукатая теста мясіла,
Нагатая в пєч саджала, красівая, прігожая з пєчі даставала, гу-у-у!
А щоб злі духи не завадили, то їх відганяли гуканкою:
Кучярявий (2 р.) каравай саджая,
А шалудівий у пєч заглядая,
Ангєл прілятая, каравай спасая, гу-у-у!
Піч, як осередок сімейного вогнища, теж є оберегом при випіканні короваю:
А в нашай пєчі (2 р.) залатія плєчі,
Ще й срєбния крила, шоб каравай укрила, гу-у-у!
Наша пєч рягоче (2 р.) караваїньку хочя,
А пріпячак усмяхаїцца, каравая дажидаїцца, гу-у-у!
У наступній пісні виникає символічний образ трьох криниць і ріки:
Каравай мясілі (2 р.), з трёх крініц ваду насілі,
Ня так із крініци, як із рякі, замясілі каравай навякі, гу-у-у!
Вода має не тільки магічне значення, а є символом життя на Землі. Образ-символ ріки в цьому тексті також може означати вічність гармонії та життя. У текстах пісень-гуканок трапляється і символіка цифр:
Ніхто ня вгадая (2 р.), шо в нашам караваї?
З дявяті мєрак пшаніца, з дєвяті вядєр вадіца,
З девяті каров масла ще й яєць павтараста, гу-у-у!
Оповитий магією віків і ритуал завивання вильця (єльца). На відміну від інших регіонів України, в північному мікроареалі Новгород-Сіверського району вильце виготовляють не з живого деревця, а вирізають чотири палички, які обвивають кольоровим папером, прикрашають паперовими квітами, встромляють у хліб і накривають червоною хусткою. Вильце вили як у сім’ї нареченої, так і нареченого. Воно символізує момент статевої зрілості, цнотливість молодих, поєднання небесного і земного, чоловічого та жіночого:
Мі єлєчка вілі (2 р.), у хлєб устрямілі,
На сталє паставілі, чарвонай хусткай услалі, гу-у-у!
Калина символізує образ дівочої краси. У піснях часто дівчину порівнюють із калиною:
Адчиняй, маті, хвортку (2 р.), вядом табє ляльотку,
Високу як лящина, чярвону як каліна, гу-у-у!
Очіпок (чяпєц) заміжня жінка Новгород-Сіверщини мала носити до кінця життя. Під очіпок ховалося все волосся, що є символом дівочої краси, сексуальності, а зверху пов’язувалася хустка (намітка). У буденному житті намітка постає символом плодючості, служить оберегом матері.
Кузнєц Ванячка (2 р.) купєц купів Галацци чяпєц
Ще й шавковую намєтку,
Ппрібрав Галачку як квєтку, гу-у-у!
Солярно-астральна символіка вважається найбільш архаїчною в обрядових весільних піснях. Розповсюдженими є образи-символи сонця, місяця, зірок:
Калясом сонца вгору (2 р.), наша Галачка з двору,
З залатимі вяночкамі, з маладимі дружочкамі, гу-у-у!
Святі, зорачка (2 р.), з неба, бо нам сяго треба,
Бо завтра нядєля, просіма на вясєлля, гу-у-у!
Небо та хмари символізують невідворотність події, ніби й веселої, бажаної і водночас сумної: із заміжжям закінчується пора безтурботної юності й наступає зрілість.
Ой брязнулі ключі (2 р.) із неба, із тучі,
Заспявалі дружкі до Галочкі йдучі, гу-у-у!
Головними рисами дохристиянських вірувань людини, на думку І. Огієнка, були анімізм і антропоморфізм. Крім того, ми можемо говорити також про залишки тотемізму, що відображено в орніто- та зоосимволах, які теж мають місце в текстах весільних пісень-гуканок Новгород-Сіверщини. Як правило, дівчина-наречена – це лебідка, ластівка, голубка, перепілка, пава. Мати нареченої – качка (вутка), зозуля, горлиця.
Ляті, ляті ластавка (2 р.) папєрёд нас
Да дай матері вєстачку упєрёд нас… гу-у-у!
Ой матінка (2 р.) вутка паварачуй хутка,
Вже сонячка нізєнька, вже гості блізєнька, гу-у-у!
Таким чином, поступово пісні-гуканки втратили свою первісну магічну функцію, але продовжують відігравати церемоніальну та естетичну роль і виконуються на весіллях як данина традиції. Символіка весільних пісень-гуканок Новгород-Сіверщини – яскравий художній світ морально-етичних ідеалів, національної традиції, художньої естетики народу. Ритуали традиційної народної культури відходять у небуття, але водночас вони все ще залишаються важливим компонентом історичної пам’яті народу.
Бодяко Лариса Валеріївна - вихователь Новгород-Сіверської Державної гімназії імені К.Д.Ушинського
