До 180-ї річниці з дня народження українського мовознавця, етнографа, історика, педагога.

   Характерною ознакою нашого часу є повернення із забуття непересічних особистостей, які колись зробили неоціненний внесок у розвиток української науки.

   Саме до таких особистостей належить Омелян Партицький – український вчений-мовознавець, етнограф, історик, педагог і громадський діяч. Омелян Партицький знаний сьогодні не лише як педагог та громадсько-просвітній діяч, а й як редактор, видавець, автор низки підручників, посібників з української мови і літератури для народних шкіл, українських учительських семінарій. Маючи непересічний талант, він цілковито присвятив його українському народу, про що свідчить багатогранність його творчих інтересів. О. Партицький прожив не довгий вік – 55 років, але за таке коротке життя зумів залишити глибокий слід в історії української культури.

   Він народився 28 травня 1840р. в родині священика у с.Тейсарів Жидачівського району Львівської області. Початкову освіту здобув у м.Стрий. Далі навчався у Бернардинській гімназії, Львівській духовній семінарії, в Львівському університеті, який закінчив у 1864р. Після успішних (на відмінно) іспитів одержав три дипломи: етнографа, історика, педагога і мовознавця.

 

   Більшу частину свого життя О. Партицький присвятив педагогічній діяльності. Фактично до кінця  життя працював вчителем української літератури, української мови та класичних мов у гімназіях та семінаріях Чернівців і Тернополя; з середини 1868р. по 1871р. – у Львівській чоловічій семінарії і паралельно у жіночій вчительській семінарії (Академічній ґімназії Львова (1868 – 1871 рр.), Львівській вчительській семінарії (1871 – 1895 рр.)).

    Працюючи на ниві освіти, О. Партицький, не беручи до уваги владні обмеження щодо навчання українських дітей, домагається застосовування всіх перспектив, які тоді надавало прогресивне австрійське законодавство. Зокрема, він активно виступає за впровадження в школах української мови, за проведення освітніх реформ, які б були хоча трохи корисними для української молоді, за підготовку кадрів, які б навчали дітей української мови та літератури, за видання українською мовою шкільних навчальних посібників і підручників. І що цікаво: цією справою він займається у вільний від роботи час! О. Партицькому належить упорядкування та видання читанок для народних шкіл та граматик: “Руска читанка для нижчих кляс середніх шкіл” (1871), “Руский буквар для шкіл людових” (1876), “Руска читанка для третьої кляси шкіл народних”, “Граматика руского язика для ужитку в школах людових” (1880 р.) та ін. Вважається, що “Граматика руского язика для ужитку в школах людових” О. Партицького, з точки зору методики викладання української мови сприймалося як одне із найкращих видань граматик української мови того часу.

   Попри важку учительську роботу О. Партицький активно займався редакторською та видавничою діяльністю. Він виступив засновником і став редактором “Газети шкільної” (1875 – 1879 рр.). Ним на її шпальтах було надруковано“ цілий ряд статей про виховання: “Гадки про виховання домашнє” (1877 р.), “Якими средствами педагогічними ділати треба проти лінивства” (1877 р.), “Листи по вихованню” та інше.

   Аналізуючи педагогічну спадщину Партицького, можна стверджувати, що основною тематикою його міркувань стали проблеми виховання молоді. У своїх педагогічних статтях та висловлюваннях О. Партицький, опираючись на особистий педагогічний досвід, доводив, що основним структурним елементом виховного ідеалу підростаючого покоління є насамперед родинне виховання, яке так чи інакше не лише слугує важливим чинником в процесі становлення і розвитку розумового та духовного світу молоді, а й сприяє формуванню особистісних рис характеру, національної свідомості, патріотизму.

   Одночасно вів громадську і наукову діяльність. Партицький став одним із ініціаторів-засновників доброчинного товариства «Дружескій Лихвар» (1871р.) та «Руського Товариства педагогічного». Був одним із лідерів народовецького руху в Галичині, співзасновник і почесний член культурно-освітнього Львівського товариства "Просвіта"(1874р.). Заснував і видавав власним коштом шість років (1880 -1885рр.) двотижневий журнал «Зоря», який пізніше був трансформований у “Літературно-науковий вісник” Наукового Товариства ім.Шевченка і який завдяки зусиллям Омеляна Партицького став відомим по всій Україні. Згодом тут друкувалися І.Франко, Л.Українка, Б.Грінченко, М.Грушевський, М.Коцюбинський, О.Кобилянська, М.Вороний, А.Кримський. Друкував тут свої твори і сам О. Партицький.

   Саме у “Зорі” редактор Омелян Партицький почав публікувати ряд праць, присвячених літературному та історичному минулому українського народу. Серед вагомих культурно-історичних праць – «Старинна історія Галичини», «Скандинавщина в давній Руси», підручники з мови та літератури. Впродовж 1884р. друкував статті (всього 10), в яких аналізував питання ритміки та акцентології стародавньої пам’ятки «Слово о полку Ігоревім». Можна лише уявити працездатність і наснагу молодого вченого, якщо він у віці 27 років опублікував великий німецько-український словник на 35 тисяч слів (через рік після Емського указу про заборону всього українського на Наддніпрянській Україні).

  Цей дослідник був єдиним у свій час, хто обрав стародавню історію України як головний предмет своїх наукових зацікавлень. Здобуття О.Партицьким теологічної та філософської освіти, ґрунтовне знання багатьох мов – німецької, латинської, грецької, румунської та більшості славянських - визначальним чином вплинули на подальші напрямки та методи його наукової діяльності.

  1863 року в літературному збірнику «Галичанинъ» надруковано твір Омеляна Партицького, написаний народною мовою,— «Червона Русь в часах передісторичних». У цьому збірнику опублікував статтю про походження Руси, надрукував дві поезії.

  Особливої уваги заслуговує його монографія про темні місця «Слова…», яка передувала перекладу ним же цього епічного твору часів Київської Русі. Сам автор писав, що цим твором, який є пам’яткою ХІІ ст. і перекладений багатьма мовами, міг би пишатися будь-який народ. Однак Партицький ще тоді вказував, що історія дослідження «Слова…» мала незначні результати, гарного перекладу українською та російською мовами немає, а різні коментарі лише затемнили та зіпсували найкращі місця поеми. Заперечує деяким дослідникам, які вважали дослідження над «Словом…» закінченим. Запевняв: «…ми стоїм не на кінці роботи, але в самих початках.».

   Основну увагу приділяв питанням впливу скандинавської міфології на текст поеми. Спирався на монографії про язичницьку релігію, на поезію, прозу В.Вагнера, Ф.Дітриха, Р.Гласса, інші, що свідчить про його компетентність у цій галузі. Свою книжку, висновки з якої він згодом використовував у супровідних статтях до видання поеми та в монографії про скандинавів у Русі, Партицький поділив на ряд розділів, в кожному з яких прокоментував помічені ним темні місця.

   Вихід у світ «Темних місць» критики зустріли неоднозначно. Тлумачення деяких термінів було розкритиковане. В той же час рецензенти книги наполягали: за всієї сумнівності окремих тлумачень Партицького, його спроби роз’яснення темних місць цієї пам’ятки є наслідком ретельної праці, а тому варті того, щоб на них звернули увагу філологи та історики. Саме О.Партицький першим здійснив системне опрацювання пам’ятки давньоруської культури із застосуванням германської міфології та залученням германських даних. Варті уваги також його пошуки відповідностей лексики поеми в західноукраїнських говірках і гіпотеза про галицьке походження її автора, що є показником наукового таланту і сміливості українського вченого. Щодо рішучості висновків, то в цьому Партицький серед кола своїх попередників і сучасників не мав собі рівних. Ніхто до нього не висував такої кількості власних оригінальних гіпотез та теорій, які так сміливо суперечили загальновизнаним науковим авторитетам та історіографічним традиціям.

   В останні роки життя у вченого погіршилося здоров’я і він був змушений часто їздити на лікування до Одеси, а 21 січня 1895 р. Омелян Партицький раптово помер. Був похований на Личаківському цвинтарі. Але попри недовге життя він зробив великий інтелектуальний внесок у напрямку українського відродження.

   До проголошення незалежності України багатогранна постать не привертала до себе належної уваги дослідників. Тема педагогічної, громадсько-політичної, публіцистичної та науково-дослідницької діяльності О. Партицького в цілому залишається малодослідженою, а питання про внесок вченого в українську історичну науку ще чекає своїх майбутніх дослідників.

  Олена Путра

Молодший науковий співробітник сектору наукової та просвітницької роботи.

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,

квитки онлайн