3 вересня 1804 р. на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії
народився Михайло Олександрович Максимович – учений, фахівець у галузі біології,
історії, мовознавства, етнографії, педагог.
Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі Благовіщенського жіночого
монастиря в Золотоноші. Згодом навчався в свого дядька, доктора права, професора
Харківського університету Іллі Федоровича Тимковського в маєтку Туранівцях. Саме
дядько й «заронив у душу хлопчика перші зерна любові до філософії та взагалі до науки».
Наприкінці 1812 р. Михайла віддали до Новгород-Сіверської гімназії, засновником якої
був І.Ф. Тимковський, а директором статський радник Іван Іванович Халанський. Тут він
серйозно захопився природничими науками, зокрема ботанікою.
«В гимназии 7 лет прошли для меня как 7 месяцев. Живописное положение Новгорода-
Cеверского над Десною, его с древним Спасским монастырем на каменистой горе,
давали поэтическое настроение».
В автобіографічних записках М. Максимович згадує багатьох викладачів гімназії. Проте
найбільший позитивний вплив справив на нього вчитель Сухомлинов, який викладав
природознавчу історію. Саме йому був зобов’язаний М. Максимович «початковим
знанням ботаніки»: «Я так пристрастился к ней тогда, что для собирания новгород-
северской флоры то и дело бывало бродил в Троицком монастырском саду, или в
Цупринском рву, или гаю Полковницком… Зато мои успехи в науках, в двух высших
классах гимназии, спустились с прежней степени на очень хорошую, и даже очень
хорошую!».
1819 р. М. Максимович закінчив гімназійний курс. Того ж року вступає на словесне
відділення Московського університету. Проте захоплення ботанікою не залишає. І через
два роки переводиться на природничий факультет.
Поступово зерна, посіяні Сухомлиновим у Новгороді-Сіверському, дають гарну прорість.
Михайло Олександрович закінчує навчальний заклад із ступенем кандидата фізико-
математичних наук. Його магістерською дисертацією була праця «Про системи
рослинного царства» (1827), що дало йому змогу стати штатним викладачем ботаніки в
своїй альма–матері. До цього, будучи залишеним при університеті для підготовки до
професорського звання, Максимович викладав ботаніку в Благодійному пансіоні при
університеті, вів курс у землеробській школі та комерційній академії. Призначався
директором Ботанічного саду Московського університеті, був професором по кафедрі
ботаніки.
Викладаючи в університеті, Михайло Олександрович починає читати цикл лекцій про
«Слово..». Весною 1835 р. він закінчує свої читання, які викликали великий інтерес і
схвальні відгуки, сприяли поширенню «Слова» серед українського читача. Тим більш, що їх
зміст Максимович у 1836-1837 рр. подав у видрукуваних трьох статях. 1837 р. Михайло
Олександрович видав вперше в Україні давньоруський текст «Слова» зі своїм прозовим
перекладом і примітками. Вважав, що «Слово» як мовою, так і поетичною образністю та
символікою споріднене з українськими народними піснями.
Палкий шанувальник рідної мови, він хотів бачити старовинну пісню видрукуваною
українською мовою: «Есть уже 9 стихотворных и 8 прозаических переводов ее на
великорусский язык; не один раз переведена на языки польский, чешский, сербский, а
также французский, немецкий, но ни разу не являлась в свет переведенною на народный
язык Малороссии, который принадлежали и творец Песни, и ее герой, князь Новгород-
Северский. В пополнении этого недостатка я перевел Игореву песнь языком и складом
украинских песен, состоящих с ней в ближайшем и прямом родстве».
Сталось це 1857 р., в Києві. Видання Максимовичем тексту «Слова» в своїй редакції
привернуло пильну увагу багатьох поціновувачів пам’ятки. Схвальну оцінку дав М.
Грушевський.
Відомо, що «Слово» було предметом обговорення і з Шевченком. Тарас Григорович,
перебуваючи на засланні, неодноразово звертався до приятелів, з проханням надіслати
йому чи оригінальний текст, чи переклад «Слова». Максимович відгукнувся на бажання
Шевченка. 20 грудня 1857 р. він писав поетові: «Прийми оці книжки моєї праці! Бач, і я на
старості став віршовник, і з письменного книжного Ігоря зробив співаку-українця.
Наполовину, здається, таки гарненький; дещо вже й сам полагодив: а що тобі не
сподобається, будь ласков, напиши мені, коли буде досужно!».
М.Максимович став фундатором словознавства, першим науково дослідив основні
проблеми “Слова”, його мову і поетичний стиль, їх спорідненість з українськими думами,
один з перших аргументовано довів зв'язок пам'ятки з історією і культурою українського
народу.
