Видавець давньоруських пам’яток

     Відомий археограф – любитель, колекціонер, видавець давньоруських пам’яток Олексій Іванович Мусін – Пушкін народився 27 березня 1744 року в с. Іломні Молозьського повіту Ярославської губернії. Син гвардії капітана Івана Яковича Мусіна – Пушкіна і Наталії Михайлівни уродженої Приклонської -- спадкоємець старовинного дворянського роду.

         Після закінчення артилерійського училища служив ад’ютантом при Г. Орлові. Пішов зі служби в 1772 р. і вирушив у велику мандрівку Європою, відвідавши Німеччину, Францію, Голландію та Італію.

       Отримавши чудову освіту, вільно володіючи декількома мовами, ознайомився під час мандрівки з досягненнями європейської науки та культури, Олексій Іванович захопився вітчизняною історією. З середини 80-х рр. він об’єднав навколо себе ряд співвітчизників, які професійно займались її вивченням. В «Кружок любителей отечественной истории», отриманий в історіографії назву гуртка О.Мусіна-Пушкіна, в різний час входили І. Болтін, І. Єлагін, О. Малиновський, М. Бантиш - Каменський, з яким був тісно пов’язаний М. Карамзін, ряд істориків та літераторів. Своєю головною метою члени гуртка поставили вивчення і пропаганду вітчизняної історії та культури.

   1791 р. Мусіним-Пушкіним придбана частина архіву П. Крекшина. Крім цікавих документів царювання Петра І, в ньому виявились і давньоруські манускрипти – літопис князя Кривоборського, патріарха Нікона, літопис з примітками В. Татищева, книга «Большому Чертежу» тощо.

   Зібрання Олексія Івановича було відомим в колі дослідників, науковців. Катерина ІІ, ознайомившись з колекцією, що отримала широку відомість в Петербурзі, сприяла її збільшенню. Вона подарувала колекціонеру декілька старовинних книжок і рукописів. Але головне, імператриця призначила його обер-прокурором Синоду, та наказала надавати давні рукописи та стародруки із всіх церков та монастирів. В усі єпархії розіслали розпорядження, згідно з яким повинні були надсилати старовинні папери. Вже в перший рік було отримано до 100 рукописів. Частина з них з’явилась в особистому зібранні Олексія Івановича. В 1793 р. у Мусіна-Пушкіна було вже 1725 рукописів. Пізніше він став власником зібрання протоієрея П. Олексієва, археолога, історика і палеографа О.Оленіна, графа Г.Головкіна, астраханського архієпископа Никифора, рукописів із колекції І. Биковського. Декілька рукописів своїх творів подарував поет Г. Державин.

     Велику колекцію ростовських та ярославських старожитностей Мусін-Пушкін отримав завдяки знайомству з архієпископом Арсенієм (Верещагіним), який з 1787 р. очолював Ярославську єпархію. Серед старовинних документів виявилось і «Слово о полку Ігоревім», яке зберігалось в ризниці соборного храму ліквідованого Спасо-Ярославського монастиря. Знахідка та публікація цієї безцінної пам’ятки давньоруської літератури принесла колекціонерові світове визнання. Іноді до його колекції надходили цілі бібліотеки або значні їх частини. Так, до нього перейшла повністю бібліотека професора Московського університету А. Барсова, частина книжкового зібрання і рукописів поета І.Єлагіна. Книжкові раритети заповідав Олексію Івановичу архангельський архієпископ Аполлос (Байбаков). До нього з часом перейшла й бібліотека архімандрита Іоіля (Биковського). Спеціально для колекціонера імператриця придбала зібрання історика І. Болтіна. Більша частина книг і рукописів В.Татищева також ввійшла до бібліотеки.

      В той час на зміну рукописним книгам приходили друковані. Таким чином формувалися великі колекції рукописів. Особливе місце в рукописних зібраннях займали чернетки відомих людей. Першими стали папери Катерини ІІ, які Мусіну-Пушкіну подарувала сама імператриця: чернетки до «Записок касательно Российской истории», а також до нового «Уложения». Пізніше до них додались папери митрополита Д. Ростовського та багатьох інших.

     Крім рукописів та стародруків, до зібрання входила величезна колекція монет та медалей, як вітчизняних, так і іноземних. А ще багато картин видатних художників. Серед живопису Мусіна-Пушкіна були полотна Рафаєля, Рубенса, Леонардо да Вінчі.

       1797 р. Олексій Іванович вийшов у відставку і назавжди оселився в Москві. Туди була перевезена із Петербургу і його багатюща бібліотека з рукописним відділом і всі його колекції. Власник залюбки надавав рукописи для роботи. Пам’ятки вивчали М. Карамзін, І. Болтін, М. Бантиш-Каменський, чеський дослідник Й. Добровський та інші. Будучи знавцем російської давнини Мусін-Пушкін опублікував декілька цінних рукописів зі свого зібрання. 1800 р. він підготував та видав «Слово о полку Ігоревім».

1807 р. друг колекціонера М. Бантиш-Каменський переконав його пожертвувати своє книжкове і рукописне зібрання Архіву Колегії іноземних справ. Але Олексій Іванович не встиг цього зробити -- вся його колекція загинула в пожежі 1812 р. Збереглися лише близько 20 рукописів, які в 1812 р. за щасливим збігом обставин знаходились у інших дослідників; у ярославському маєтку колекціонера; були подаровані Олександрові І і великій княжні Олені Павлівні.

       Загибель зібрання власник дуже тяжко переживав. Жага до колекціонування спонукала його на пошуки, але він зумів зібрати небагато. Під час пожежі загинув і його особистий архів, в тому числі нотатки кожного дня з 1772 року. Картини та срібло завчасно вивезли і вони збереглися у доньки.

    Загибель 24-річного сина Олександра в березні 1813р. під Люнебургом, пожежа Москви і втрата безцінного зібрання приголомшили графа. Після цього, за свідченням К.Калайдовіча, до кінця днів «пасмурный взор его одушевлялся только в беседе любителей отечественной истории». Нещастя зломили О.І.Мусіна-Пушкіна і прискорили його смерть, що сталася 13 лютого 1817 р.

 

 

                                                                                             Ірина Лобачова

                                                     завідувач відділу давньоруської літератури

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,