До 105-річниці з дня народження Д.С.Лихачов та його робота по вивченню «Слова о полку Ігоревім» 2011 р.

Історія залишила для нащадків багато цінних пам’яток красного письменства. Вони дають нам образ тих літературних інтересів, якими жили наші прадіди, духовне натхнення, яким живився ряд поколінь. Саме в таких літературних пам’ятках захована розсудлива мудрість, морально-етичні та суспільні погляди, естетичні принципи.

До таких пам’яток належить «Слово о полку Ігореві», що золотить усю добу старого письменства. З виходом у світ його досліджували науковці багатьох країн. «Словознавство» нараховує щонайменше як 5000 монографій і спеціальних розвідок.

Найпочесніше місце серед дослідників «Слова…» належить Дмитру Сергійовичу Лихачову. Він – найавторитетніший філолог, автор чисельних праць з теорії російської і слов’янських літератур, історії культури.

Коло інтересів щодо «Слова..» вражає: він займався проблемами авторства, композиції, ритміки, мови, стилю, текстології, перекладу.

Лихачов вивчав не тільки загальну оцінку твору, як видатної пам’ятки Давньої Русі, її значення в історії літератури і культури. В його працях отримали глибоке наукове обґрунтування ті проблеми, які знаходились в полі зору дослідників з часу відкриття пам’ятки, і розкриті нові аспекти в розумінні ідейної, художньої і мовної сторін «Слова..».

Першим спеціальним зверненням до пам’ятки з’явилась стаття в 1947 р., в якій Лихачов встановив, який літопис міг читатися в складі Мусін-Пушкінського збірника зі «Словом». В 1950 р. вийшло підготовлене ним видання «Слова» в академічній серії «Литературные памятники», неперевершене по своїй науковій значимості. В книгу увійшло критичне видання тесту «Слова», яке представляло собою спробу реконструкції орфографічного обліку Мусін-Пушкінського списку на основі зіставлення читань Першого видання та Катеринінської копії. В виданні знаходиться «Пояснювальний переклад», який відрізняється від подібних перекладів, які існували в дореволюційних виданнях і ставили своєю метою тільки витлумачення перекладу важкого тексту. Такий переклад сам по собі вже є глибоким дослідженням тексту і надійним засобом донести його до читачів у всій його суті і художній довершеності.

Значне місце в книзі займае «Коментар історичний і географічний», в якому Лихачов тлумачить значення окремих слів і виразів, повідомляє відомості про реалії, персонажі «Слова» або згадує в ньому географічні об’єкти, наводить найбільш цікаві судження про окремі читання «Слова», які належать дослідникам і перекладачам пам’ятки. В деяких випадках Лихачов пропонує своє тлумачення спірними читаннями «Слова», багато з яких були в подальшому прийнята коментаторами і перекладачами.

В тому ж 1950 р. в збірнику статей про «Слово» з’являються дві принципіальна важливі роботи Лихачова – «Історичний і політичний кругозір автора «Слова о полку Ігореві». В якій є тільки історичний коментар до «Слова»: історичний фон на якому розгортаються описані в «Слові» події, які отримують в роботі глибину. В іншій статті «Усні витоки художньої системи «Слова о полку Ігореві» Лихачов порівняв образний світ «Слова» з образною системою фольклору і звернув особливу увагу на символічне значення предметів князівського побуту – меча, спису, бойового коня, міських воріт тощо. Дослідник показав творчий характер осмислення автором «Слова» фольклорних образів, зворотів повсякденної мови, феодальної військової термінології, символіки свого часу.

Однією з основних проблем є проблема автентичності, а також авторства і хронологічних рамок створення «Слова..», яка щоразу піднімалась в ХІХ ст. і в наш час представниками скептичного напрямку.

В своїх працях Дмитро Сергійович довів автентичність твору, вказуючи на те, що воно не стояло окремо в колі інших давньоруських і взагалі культурних пам’яток. Художня система, характер осмислення подій, архаїчність мовного ряду, своєрідність стилістичних прийомів, звернення автора до пісенних і книжкових джерел мистецтва, -- все це і багато іншого свідчить про те, що «Слово..» не могло бути створено якимось фальсифікатором пізнішого часу. Серед аргументів, підтверджуючих оригінальність, Лихачов на перший план висуває сам зміст, ідейно-художній задум і його здійснення в творі: »Самое убедительное доказательство подлинности «Слова» извлекается из анализа его идейного содержания, исторических сведений, которые оно заключает, из верности общей картины эпохи и ее отдельных деталей».

Другим виключно важливим аргументом оригінальності «Слова» дослідник вважає приналежність твору до стилю монументального історизму, який лежав в основі всіх видів давньоруського мистецтва: « Стиль монументального историзма характеризуется прежде всего стремлением рассматривать предмет изображения с больших дистанций: пространственных, временных, иерархических. Это стиль, в пределах которого все наиболее значимое и красивое представляется большим, монументальным, величественным».

В боротьбі зі скептиками, які намагались довести підробку «Слова» для давньоруської епохи, штучність і надуманість як змісту, так і всієї структури твору, його мови і стилю, приведені висновки Лихачова отримує особливо принципіальне значення. При такому підході до «Слова» перед читачами відкриваються багато таїн, над якими працювало багато поколінь дослідників.

Нова теорія Лихачова про існування в давньоруську епоху стилю монументального історизму дозволяє вірно визначити відношення «Слова» до інших літературних творів, його місце і роль в системі давньоруських жанрів. Також він відмічає, що в «Слові» показаний багаточисельний зв’язок з сучасними творами перекладеної і оригінальної книжності до монгольського часу, але ближче всього воно стоїть до народної поезії східних слов’ян: «Соединение письменной, литературной традиции и народной, устной делает «Слово» особенно богатым, сложным, многогранным». Благотворність такого об’єднання книжкової і фольклорної традицій у автора «Слова» показана Лихачовим в ряді робіт, він говорить не про механічне перенесення в «Слові» якихось традиційних стилістичних засобів, а про їх творчі переробки і засвоєння самих принципів створення поетичних образів в дусі своєї епохи. В цьому відношенні великий інтерес представляє його критична робота « В защиту «Слова о полку Игореве», в якій мова йде не тільки про оригінальність, але про цілісність всього тексту пам’ятки, який виключає ймовірність, наче в основі його лежить якість твори, які не дійшли до нас.

З питання часу написання «Слова» Лихачов висловлює думку, згідно якої пам’ятка була створена не пізніше 1187 р.: »Слово» написано его автором для современников, у которых события похода Игоря Святославича были еще в памяти». «Слово» написано «вскоре после описываемых событий»; «Слово» «написано современником». Его осведомленность – типичная осведомленность современника, а не эрудита-книжника, воспроизводящего события по разного рода «историческим источникам». Он не только знает больше, чем летописцы, -- он видит и слышит события во всей яркости жизненных впечатлений»; «Наконец, язык «Слова» -- несомненно, язык второй половины ХІІ века». «Ни одно произведение искусства не может рассматриваться изолировано от его исторического окружения.

Перенести «Слово» из ХІІ в. в другую эпоху нельзя без ущерба для его идейной и эстетической ценности. В ХІІ в. «Слово» -- произведение огромной идейной силы, это – произведение, призывающее к единству, обличающее усобицы князей. Только в связи с его общественным пафосом можно оценить и его эстетическую ценность. В ХVІІІ в. это произведение оказалось бы литературной безделушкой.

«Слово о полку Игореве» гениально только постольку, поскольку, но написано в ХІІ в.».

Для підтвердження даної точки зору на час, коли було створене «Слово» Лихачов довів докази, які витягав з пам’ятки, і прийшов до висновку, що «вопрос о дате «Слова» -- это вопрос быть или не быть «Слову».

З питаннями оригінальності і часу створення «Слова» тісно пов’язане питання про авторство пам’ятки. Ще в кінці 40-х рр. академік писав, що «все попытки точно выяснить – кем был автор «Слова», которые до сих пор были сделаны, не выходят за пределы самых шатких и фантастических гипотез». Лихачов висунув гіпотезу, що автором «Слова» був киянин, можливо знав мотиви відвідування храму Богородиці Пирогощі Ігорем Святославичем після повернення з полону. Лихачов не був ідеологом князів, бояр-землевласників чи духовенства. При всім співчуттям до автора «Слова» до Ігоря Святославича, він не був його придворним поетом і не був захисником місцевих інтересів (чернігівських, київських чи новгород- сіверських). Ігорю він співчуває, але і засуджує його вчинок. Автор «Слова» займав незалежну від керуючої верхівки феодального суспільства патріотичну позицію. Сам автор «Слова» не був ні селянином, ні ремісником. Це була людина не тільки письменною, але добре освіченою. Його усвідомлення в політичних справах сучасної йому Русі показує в ній людину, яка близько стоїть до князівського середовища. Але соціальне положення автора «Слова» не відповідало його соціальним симпатіям. Він з’єднав свої думи і надії з думами і надіями всього руського народу. Саме це визначило собою глибоку народність не тільки змістом, але й художню форму «Слова». Кім би не був автор – дружинником, придворним співцем, звичайним ратником, -- він був виразником народних інтересів.

В іншій праці Лихачова знаходиться наступна характеристика автора: « Автор «Слова» -- сторонник сильной княжеской власти во имя обуздания произвола мелких князей, во имя единства Русской земли с центром в Киеве, возглавляемым киевским князем, рисующимся ему в чертах сильного и «грозного» властителя».

Вказані в даних характеристиках риси разом з іншими свідченнями «Слова» і сучасними йому пам’ятками, можуть скласти основу для створення портрету автора, який створив геніальний твір, але залишеного в пам’яті невідомим, загадковим поетом.

Місце створення «Слова» Лихачов вважає південну частину Русі: «Оно выросло где-то на границах со степью, на земле, обильно политой жаркой кровью русских людей». З половецьким степом в ХІІ ст. межували Київське, Переяславське і Новгород-Сіверське князівства, а на правому березі Дону, на південному сході м. Новосіль та Чернігівське князівство. В межиріччі Південного Бугу і Дністра зі степом межували землі Волинського князівства.

В працях Лихачов постійну увагу приділяє уточненню художньої структури і жанру «Слова». З цього приводу він пише: »Слово» очень близко к плачам и славам (песенным прославлениям). И плачи и славы очень часто упоминаются в летописях ХІІ—ХІІІ веков. «Слово» близко к ним и по своей форме и по своему содержанию, но в целом это, конечно, не плач и не слава. Народная поэзия не допускает смешения жанров. «Слово» -- произведение книжное, но близкое к этим жанрам народной поэзии. Это, по-видимому, особый род книжной поэзии, может быть еще не успевшей окончательно сложиться».

Повертаючись до даної проблеми в іншій роботі, Лихачов відмічає: » Точное определение жанра «Слова» требует точного же отнесения «Слова» либо к устной народной поэзии, либо к литературе. Между тем сделать это нельзя: «Слово» совмещает в себе и устную народную стихию, и письменную традицию почти в равной степени. »Слово» -- произведение ни чисто устно-поэтическое, ни чисто литературное. Очевидно, что сам автор написал свое произведение, но это не значит, что он мыслил его только как письменное. Он творил свое произведение в устных народно - поэтических формах ничуть не меньше, чем литературных. Вернее всего, что «Слово» в равной мере принадлежит литературе и фольклору. Отсюда неясность жанровой принадлежности «Слова». Принадлежа одновременно к двум системам жанров, «Слово» ломает рамки обоих. Как произведение литературное, книжное «Слово о полку Игореве» ближе всего стоит к форме письменных ораторских произведений. Как произведение, теснейшим образом связанное с устной народной поэзией, оно стоит ближе всего к народным плачам и прославлениям». Таким чином, враховуючи історичну динаміку і взаємодію жанрів писемності і фольклору, Лихачов знаходить в »Слові» дивовижне сполучення книжної і усної традицій, сполучення, яке підняло його на небачену в той час висоту художнього мистецтва.

Жанрова природа «Слова» визначила собою особливості його композицій, розподіл на частини і теми. «Композиция «Слова о полку Игореве» при первом взгляде кажется очень сложной, а иногда и непоследовательной. Автор переходит от темы к теме, от одних действующих лиц своего повествования к другим, постоянно меняет место действия… Так же быстро меняется и время действия – автор обращается от настоящего к прошлому и от прошлого к настоящему и к предчувствиям грозного будущего». Зробивши послідовний аналіз всього твору, виявив характерні риси його окремих частин, установивши наявність між ними глибоких ідейно-художніх зв’язків і взаємообумовленості, Лихачов прийшов до висновку про поетичну музичність «Слова»: «Внешне, казалось бы, прерывистая и дробная композиция «Слова» внутренне, в своей эмоциональной сфере, поразительно цельна и последовательна. «Слово» раскрывается читателю как произведение, строго подчиненное законам поэтического развития темы. Это поэтическое развитие учитывает, прежде всего, смену чувств, но чувств, непосредственно связанных с мыслями автора, с его идеями».

В працях Лихачова велике місце відводиться філологічному аналізу пам’ятків писемності, які випробували на собі дію ідей художньої системи »Слова» і в цьому відношенні особливо цінні його дослідження, присвячені «Задонщине» -- творові, який зберігся в декількох рівноцінних списках, в свою чергу виявлену дію на інші твори патріотичного змісту.

Дуже часте звернення Лихачова до «Задонщины» пояснюється не тільки тим, що ця пам’ятка займає важливе місце в історії російської літератури до національного періоду, але й тим, що деякі скептики пробували довести другорядність «Слова» по відношенню до «Задонщины». В результаті розгляду цілого комплексу текстологічних проблем Лихачов прийшов до висновку, що « текст списка Кб (Кирилло-Белозерского) «Задонщины» никак не может рассматривать как древнейший. Это редакция, созданная Ефросином в составе извода Син(одального). Тем самым отпадает главный аргумент скептиков, считавших, что «Слово о полку Игореве» создано на основе «Задонщины» в сравнительно позднее время».

В іншому місці книги «Слово о полку Игореве» и культура его времени» Лихачов веде полеміку з проф. Дж. Феннеллом, відмічає виразну схожість «Слова» не тільки з «Задонщиной», але з Іпатіївським літописом; з останнім воно пов’язане слабше, причому в деяких з тих місць, де «Слово» і Іпатіївський літопис близькі між собою, виявляє їх зв’язок з «Задонщиною». Схожість літопису і «Задонщины» в місцях, загальних зі «Словом», може бути пояснено тільки тим, що «Слово», близьке до Іпатіївського літопису, вплинуло на «Задонщину». Якщо вважати, що «Задонщина» вплинула на «Слово», тоді залишиться незрозумілою близькість «Задонщины» і літопису.

Одна з робіт Лихачова, яка ввійшла до книги «Слово о полку Игореве» и культура его времени», присвячена критичному розбору думки С.Н.Азбелєва (1976), стверджуючого, наче на «Задонщину» виявляла вплив тільки традиція усної народної творчості. За висновком Лихачова, прихована тенденція цього досліду направлена на заперечування ролі «Слова» в створенні «Задонщини».

Дослідження «Слова» Лихачовим не тільки узагальнюють увесь попередній досвід вивчення пам’ятки, але висувають і нові аспекти в розумінні його ідейного змісту і художньої системи.

В ідейно-художньому розумінні «Слова о полку Ігореві» велику роль зіграла робота з з’ясування «темних місць», символів, міфологічних згадок та інших текстологічних питань, з якими тісно пов’язані наукове коментування пам’ятки і його переклад на сучасну мову.

Своїми роботами Дмитро Сергійович підсобляв покращенню якості перекладів і поетичних перекладів «Слова» на сучасну російську мову. Авторитетна думка академіка про переклади М.А.Заболоцького, С.В.Ботвинника, І.І. Шкляревського та інших поетів обґрунтовано на глибокому розумінні специфіки змісту, мови і стилістики давньоруської пам’ятки, її поетики, жанрових і композиційних особливостей. Вперше в філології Лихачов визначив наявність принципіальне різних перекладів «Слова»: «Есть два совершенно различных перевода «Слова». Одни из переводов стремятся к точности логической, к четкой передаче смысла текста, и их не требовалось бы много, если бы наука знала значение каждого слова и выражения. Но наука совершенствуется, совершенствуется и наше понимание «Слова» -- его языка, образов отразившихся в нем реалий, -- и переводы этого типа обязаны учитывать всю научную литературу о «Слове», новые его толкования. Другие переводы стремятся передать самую поэзию «Слова», это поэтические отклики на «Слово» -- его поэтическое переложение. И этих поэтических переложений может быть столько, сколько существует поэтов с собственной поэтической индивидуальностью. Переводчики-поэты перекладывают «Слово» с поэтического языка ХІІ в. на поэтический язык нашей современности. Каждое из этих поэтических переложений «Слова» будет для нас интересно и как факт русской поэзии ХІІ в., и как факт поэзии современной. Здесь встреча двух эпох, здесь зрелая пора поэзии обращается к веку своего рождения, ибо «Слово о полку Игореве» -- первое поэтическое произведение в русской литературе».

Лихачов здійснив в кінці 40-х рр. прозаїчний переклад «Слова», який в подальшому удосконалювався з урахуванням нових наукових досягнень у вивченні памятки і всього її літературного оточення. Видав свій переклад, Лихачов виклав ті принципи, якими він керувався в своїй відповідальній роботі: «Предлагаемый прозаический перевод «Слова о полку Игореве» стремится как можно ближе передать не только смысл древнерусского текста «Слова о полку Игореве», но и самое его звучание. Поэтому, где было возможно, в переводе сохранена расстановка слов оригинала и сделана попытка, по возможности переводить отдельные из древнерусских слов однокоренными им словами современной русской литературной речи. Перевод стремится бережно сохранить те из общественных толкований, которые, в известной мере, вошли в русскую поэтическую культуру или стали фактами русской филологической науки. Перевод не пытается логизировать текст или договаривать за автора те из его мыслей, которые в «Слове» оставлены в намеренной поэтической неопределенности».

Переклад Лихачова під назвою « Повесть о походе Игоревом, Игоря, сына Святославова, внука Олегова» починається так: « Не пристало ли бы нам братья, начать старыми словами печальную повесть о походе Игоревом, Игоря Святославича? Пусть же начнется та песнь по (действительным) событиям сего времени, а не по замышлению Боянову. Ведь Боян вещий, если кому хотел песнь сложить, то растекался мыслью по древу, серым волком по земле, сизым орлом под облаками. Помнил он, как говорил, прежних времен усобицы». Лихачов зробив також ритмічний переклад «Слова», і в ритмічному перекладі початок тексту має такий вигляд:

Не пристало ли нам, братья,

начать старыми словами

печальные повести о походе Игоревом,

Игоря Святославича ?

Для порівняння з наведеними вище уривками дослівного і ритмічного перекладів уривок пояснювального перекладу: « Не пристало ли нам, братья, начать старыми (старинными) выражениями горестное повествование о походе Игоревом, Игоря Святославича? – (Нет,) начать эту песнь надо, следуя за действительными событиями нашего времени, а не по (старинному) замышлению (способу, плану, приему) Бояна. Ибо Боян вещий, если кому хотел песнь сложить, то (вместо того чтобы следовать «былинами сего времени») растекался мыслию по древу, серым волком по земле, сизым орлом под облаками. Вспоминал он, как говорил, первоначальных времен войны (и) тогда напускал десять соколов (пальцев) на стадо лебедей (струн): который (из соколов) догонял какую (лебедь), та первая (и) пела песнь («славу») старому Ярославу (Мудрому), храброму Мстиславу (Владимировичу), который зарезал Редедю (касожского князя) перед полками касожскими (в Тмуторокани), прекрасному Роману Святославичу (сыну Святослава Ярославича, князя Тмутороканского)».

Всі три переклади відбивають самий високий рівень історико-філологічного розуміння «Слова», тлумачення його змісту і образів сучасними мовно - стилістичними засобами. Переклади відносяться до кращих зразків художньої реконструкції геніального твору Давньої Русі. Вони заслуговують спеціального аналізу в лінгвістичному, літературознавчому та інших аспектах, включаючи і принципи самої перекладної техніки.

Звертався Дмитро Сергійович і до багатьох приватних проблем вивчення пам’ятки: він висунув гіпотезу про літописний звід Ігоря Святославича, висунув свої пропозиції про значення терміну «Пирогоща», звернув увагу на новгородські елементи в «Слові», новими переконливими аналогами затвердив гіпотезу про те, що автором був професійний княжий співець. Як в книгах так і в статтях Лихачов вирішує цілий ряд спірних питань: про язичницькі елементи в «Слові», про відношення твору з «Піснею про Роланда», про значення терміну «Руська земля» в пам’ятці, про політичний смисл звернення автора «Слова» до князів. Він писав, що «Слово о полку Игореве» создано в тот период истории Руси, когда еще не было разделения на три восточнославянских народа – великорусский, украинский и белорусский. Следовательно, оно в равной мере принадлежит этим трем братским народам. Однако оно – больше, чем просто принадлежит им: в известной мере оно является символом их единства и братства». «Слово о полку Игореве» изумляет не только своей неувядаемой красотой, но и мудрой политической прозорливостью ее автора, мудрой оценкой им политических событий своего времени и независимостью его суждений».

Своїми працями з історії давньоруської літератури і мистецтва, дослідженнями, присвяченими «Слову», Лихачов вніс найбільш вагомий внесок у вивченні всіх фундаментальних проблем цього твору, визначив його місце серед маси інших давньоруських творів, неспростовних доказів, реабілітував його автентичність, поетичну значимість і приналежність часу подій кінця ХІІ ст. В його працях отримали глибоке наукове обґрунтування ті проблеми, які знаходились в полі зору дослідників з часу відкриття пам’ятки, і розкриті нові аспекти в розумінні ідейних, художніх і мовних сторін «Слова». Велика заслуга Лихачова в багатократному виданні тексту «Слова» в редагуванні колективних праць про пам’ятку.



ЛІТЕРАТУРА



1.Дмитрев Л.А. Энциклопедия «Слова о полку Игореве». Т.3; С – Петербург, 1995.

2. Булахов М.Г.» Слово о полку Игореве» в литературе, искусстве, науке. Краткий энциклопедический словарь; Университетское -- Минск, 1989.

3. Матеріали науково – практичної конференції, присвяченої 100 – річчю від дня народження Д.С. Лихачова, 2007.

4. Лихачев Д.С. «Слово о полку Игореве « и культура его времени. – Л.. 1978.

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,