Перепоховання графа О.Розумовського

     В липні виповнюється 175 років, як Спасо – Преображенський монастир прийняв на вічний спочинок міністра народної освіти, мецената, меломана графа Олексія Кириловича Розумовського.

Олексій Кирилович народився 12 вересня 1748 р. в Петербурзі в сім’ї фельдмаршала Кирила Григоровича Розумовського та графині Катерини Іванівни Наришкіної. 

     Від народження він був записаний на військову службу. Здобувши початкову освіту у домашніх вчителів, навчався в столиці під керівництвом відомого історика, члена Російської Академії Наук А.Шльоцера. Пізніше продовжив навчання в Німеччині у Страсбурзькому університеті, потім в Англії, Італії. Камер-юнкером служив при дворі Петра ІІІ, потім Катерини ІІ.

   1775 року Олексій Кирилович одружується з Варварою Петрівною Шереметєвою – найбагатшою нареченою Росії. Того ж року Олексій Кирилович був пожалуваний в дійсні камергери, але службою тяготився. Віддавав перевагу не державній і військовій кар’єрі, а заняттям музикою, образотворчим мистецтвом, театром. 1780-х рр. у його театрі працював італійський композитор Дженаро Астаріта, автор 40 опер, численних ораторій та інших творів. Крім мистецтва він цікавився науковим веденням господарства в маєтках.

   1778 року вийшов у відставку і оселився з сім’єю в підмосковному маєтку Горєнках, де завів оранжереї, аптечний город, склав каталог вирощуваного. Співпрацював з вченими Московського університету, був президентом Московського товариства дослідників природи. У нього в маєтку була найбагатша у всій Росії наукова бібліотека. Він цікавився ботанікою та мінералогією. Сучасники стверджували, що в Горєнках були зібрані скарби природи з різних країн світу, а його багаті оранжереї були найкращими в Європі.    

   На літо граф переїздив до Яготина, де займав великий, обсаджений рідкісними деревами сад. В ньому росли тюльпанові, шовковичні та оливкові деревця.

     „Рослини він любив більше, ніж власних дітей ” – так висловлювались про нього. Дітей у Олексія Кириловича було четверо – два сини і дві доньки, але щастя родина не мала. 1784 р. граф розлучився з дружиною. Десять народжених від другого, не узаконеного шлюбу з Марією Михайлівною Соболевською носили прізвища Перовських, від назви підмосковного помістя Перове. М.М.Соболевська працювала економкою у помісті батька Олексія Кириловича в Почепі.

   1795р. в наслідок незгоди схвалити запропонований імператрицею закон, Олексій Кирилович вийшов у відставку і знову вступив до служби в 1807 р. попечителем Московського університету. 14 грудня 1809 р. імператор особисто проінспектував університет, відзначивши успіхи О.К.Розумовського як керівника.

     У 1810-1816 роках Розумовський займає посаду міністра народної освіти. Багато зробив для розвитку початкових і середніх навчальних закладів – заснував 36 повітових училищ, 72 приходських, декілька гімназій, вів богослов’я як головну дисципліну в усіх учбових закладах. За його сприяння було відкрито Грецьке училище в Ніжині, гімназію в Києві, історико-філологічне товариство при Харківському університеті. В Царськосільському ліцеї брав участь у розробці статуту, його організації, приймав вступні та перевідні іспити – саме в цей час у ліцеї навчався О.Пушкін.

     Про останні роки життя О.К.Розумовського відомо з книги О.О.Васильчикова „ Семейство Разумовских” та спогадів «главного письмоводителя делъ почепской администрации» Никифора Ш.. На початку серпня 1816 року Олексій Кирилович отримав відставку і йому була призначена пенсія 10000 руб. в рік. Норов графа в останні роки життя став тяжким. Всі його боялись, весь будинок тремтів при сильних поривах його гніву, з селянами був суворим, часто міняв управляючих.

   Весною граф із Почепу всім будинком піднімався в с. Баклань, щоб там слухати солов’їв. Це відбувалось під час розливу рік, особливо бушувала біля Почепу р. Судость. Сюди зганяли декілька тисяч кріпаків і вони будували дамби і насипи.

     У Почепі, у маєтку О.К.Розумовського, зі слів його писаря, був прекрасний хор із кріпаків, але власного оркестру не було. Власник передав його своєму зятеві, вважаючи, що генерал-губернаторське звання князя Репніна передбачало мати власний оркестр, а на балах у нього грав найманий оркестр генерал-майора Денисьєва, який служив у гетьмана Розумовського ад’ютантом. Тут у нього були концертні зали, книгозбірня на 5000 томів, велике нотне зібрання, домашній театр.

   Олексій Кирилович постійно робив внески у православні церкви, монастирі (срібні лампада та дарохранильниця – до храму Воскресіння Христового в Почепі), брав участь у викупі з кріпацтва видатного українського й російського артиста М.С.Щепкіна.

     В березні 1822 р. граф несподівано захворів. Про його стан здоров’я повідомили в Полтаву донці Варварі. Княгиня В.А.Репніна приїхала до батька. Біля нього находилась М.М.Соболевська. Будучи хворим граф займався складанням заповіту та вільної. Про поховання він заповідав: «похоронить меня просто, по- христіанскому обряду; сумму, которая потребовалась бы на пышное меня погребеніе, исчисливъ, -- раздать нищимъ».

     Помер Олексій Кирилович 5 квітня 1822 року на святому тижні. Тіло його було поховано в Почепі в Воскресенському соборі, побудованому в кінці 60-х років ХVІІІ ст. його батьком К.Г.Розумовським. Собор виконував і функцію усипальниці Розумовських до перепоховання. За спадком Почеп дістався княгині Репніній. Коли Почеп був проданий графу П.А.Клейнмихелю, з Височайшого дозволу, за проханням Уварових та Репніних, тіло графа було перевезено до Новгорода-Сіверського Спасо - Преображенського монастиря.

     Труна, в якій знаходилось тіло графа, була зроблена з вільхових дощок і оббита матерією темно-вишневого кольору. Так як тіло знаходилось в дерев’яній труні в склепі 16 років, її помістили в дубовий ковчег. Ковчег був облитий смолою, оббитий в середині «приличною материею», а зовні чорним оксамитом, і на ньому, в «приличных местах, вышиты из серебряного белаго позумента кресты”. Для людей, які були при перевезенні графа, підготовлений траурний одяг, смолоскипи, якщо б в дорозі прийшлось бути пізно ввечері, різна провізія. Запрошений духівник покійного графа протоієрей Криловський. В Спасо - Преображенському монастирі, в соборі, зробили склеп. Запросили архімандрита та духівництво монастиря для зустрічі і служби, а також учасницю гімназичного хору, якою диригував старший вчитель гімназії Самчевський.

         Все було підготовлено і чиновник від княгині Василевський 27 липня 1838 р. зайшов до склепу, в якому знаходився прах графа. Склеп був схожий на цегляну піч, які будували в кімнатах. Прорубали з боку двері, відслужили панахиду, потім занесли труну до церкви, де відслужили вечірню та панахиду. На другий день відслужив вранішню і панахиду, занесли в церкву ковчег. Після обідньої і великої панахиди, вклали труну до ковчега і покрили чорним сукном. Після винесли з церкви і поставили на ресорні дроги, запряжені шістьма кіньми і вирушили у дорогу у супроводі протоієрея Криловського, диякона та інших людей, які за життя служили покійному графу.

       Велика кількість народу не тільки з Почепу, а з навколишніх сіл проводжали прах графа за Почеп, багато хто плакав промовляючи: „Ти наш був батько”. Того ж дня, при заході сонця, прибули в с. Баклань, зупинились біля церкви і відслужив панахиду, заночували. На другий день, після панахиди, продовжили путь через м. Погар, де зупинялись тричі біля церков для відправи панахиди. Обід і відпочинок був на р. Ворі, в 10 верстах від м. Погар. Звідти проїхав через м. Гремяч, відслужив біля церкви панахиду, заночували в Кам”янській Слободі, куди пізно ввечері ввійшли з смолоскипами і також відслужили панахиду. На другий день зупинились на обід і відпочинок в с. Мамекине, звідки відправили повідомлення в Н – Сіверський директору гімназії, городнічому, архімандриту і протоієрею про скликання наради. Не доїжджаючи до міста півверсти прах графа зустріли: духовенство, законовчитель гімназії Лєнчевський, городнічий та велика кількість народу. Відслужили панахиду. Пройшовши повз гімназію, не доходячи до монастиря, зустрів процесію архімандрит Геннадій Баранович з духовенством. Зупинившись біля монастирських воріт, зняли труну з дрог, занесли в церкву і поставили на заздалегідь підготовленому місці. Після вечірньої -- розійшлись на ночівлю. На другий день, 31 липня, рано вранці, архімандрит відслужив службу. Через 3 години – літургію в присутності вищезгаданих осіб, які приймали участь у зустрічі праху графа, при участі дворянства, міщан тощо. Після літургії відслужив велику панахиду, відбулась промова протоієреєм і вчителем гімназії Лєнчевським, а після -- поховання в склепі. Обід справили в залі архімандрита, де були присутні духовенство, директор і вчителі гімназії, городнічий та інші „господа до 50 душ”. Невдовзі, на могилі графа, був поставлений пам’ятник, перевезений з Почепу.                

       Надгробок з червоного мармуру мав вигляд паралелограму. Прикрашений бронзовим розп’яттям, нерукотворним образом і гербом Розумовських. Як пише Ф.Гумілевський в «Историко- статистическом описании Черниговской епархии» «..Внутри сего храма с левой стороны, при входе в церковь, находится изящный памятник, сделанный из яшмы графу Алексею Кирилловичу Разумовскому, с следующей на нем надписью:” Христе Боже Ты еси воскресенье наше и живот, спаси убо душу раба твоего Алексея. Граф Розумовский сын последнего гетмана Малороссии, генерал - фельдмаршала графа Кириллы Григорьевича и графини Екатерины Иоанновны урожденной Нарышкиной. Родился 12 сентября 1748 года, служил Отечеству действительным тайным советником, членом государственного совета, наукам покровитель. Переселился в вечность, в лето 1822 года 5-го апреля в седмицу святыя Пасхи. Да почиет прах его смиреньем”.

       Олексій Кирилович Розумовський (1748-1822), камер-юнкер (1765), камергер (1775), таємний радник, сенатор (1789), куратор Московського університету (1807), дійсний таємний радник (1807), кавалер ордена Святого Олександра Невського (1807), ордена Володимира(1812), міністр народної освіти(1810-1816).Син останнього гетьмана України.

  

 

                                

                                                                                                     Ірина Лобачова

                                                                                         завідувач відділу давньоруської

                                                                                        літератури історико-культурного

                                                                                         музею-заповідника «Слова о полку

                                                                                        Ігоревім».

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,