Хто він, Ігор Ольгович?

23 квітня 1185 року Ігор Святославич повів рать на половців. Цю дату і князя знає, певно, кожен новгород-сіверець і не тільки. Але сьогодні знайдеться дуже мало тих, що впевнено можуть сказати, хто такий Ігор Ольгович? І зовсім одиниці знають, що цей князь є Святим. 

Ігор Ольгович був сином Олега Святославича "Гориславича" і доньки половецького хана Осулука, рідним братом Святослава Ольговича – батька героя «Слова..». Відомостей про його народження, дитинство і юність літопис не зберіг. Але відомо, що будучи зовсім молодим, виступає успішним дипломатом в залагодженні князівських усобиць.

Великий князь Всеволод Ольгович, старший брат Ігоря, який зайняв Київський стіл у 1140 р. обіцяв: "Коли мене Бог візьме, то я після себе даю братові своєму Ігореві Київ". Та на цей стіл мав плани Ізяслав Мстиславич, онук Володимира Мономаха.

З літопису ми знаємо, як розвивалися подальші події. В серпні 1146 р., після смерті брата, Ігор приймає Київське князівство не тільки за заповітом Всеволода, але й за рішенням київського віче. І кияни цілують хрест Ігореві як новому Великому князеві, а Ігор цілує хрест Києву – на справедливе правління і захист. Але, переступивши хресне цілування, київські бояри відразу призвали Мстиславичів з дружиною. Під Києвом відбулась битва між військами князя Ігоря та Ізяслава Мстиславича, князя Переяславського. Ще раз порушив хресне цілування, київські війська перейшли на бік Ізяслава. Ігор, княжіння якого продовжувалось всього два тижні, був поранений і чотири дні ховався в болотах. Його схопили і закували в залізо, перевезли до Переяславля і посадили в поруб у монастирі. Через деякий час, із-за хвороби, його звільняють з порубу і Ігор просить єпископа постригти його в ченці.

Тим часом виникає чергова сварка між князями. Ізяслав збирається йти з військом на Святослава Ольговича і просить у Києва допомоги. Збирається віче, на якому кияни готові йти за Ізяславом на Ольговичів, але згодом вирішують вбити Ігоря: "А ось Ігор, ворог нашого князя і наш, -- не в порубі, а в святім Федорі (монастирі)! Лише вбивши його, ми до Чернігова підемо за своїм князем! Кінчаймо ж із ними!". Народ рушив до монастиря . Вони увірвалися в храм. В цей час Ігор молився перед іконою Богородиці (зараз відомої, як ікона Ігорівської Божої Матері). Повсталі схопили Ігоря і потягли на страту. Жорстокість натовпу була настільки велика, що вже мертве тіло піддавали побиттю і нарузі. Це сталося у п’ятницю, 19 вересня 1147р. Коли ввечері тіло Ігоря було перенесено до церкви св. Михайла сталося диво: «На ту ніч Бог явив над ним знамення велике: загорілися свічі всі над ним у церкві тій». Вранці князь Ігор був похований у монастирі святого Симеона, що розташований на околиці Києва.

Через три роки, 26 листопада 1150р., рідний брат, Святослав Ольгович, переніс останки Ігоря в Чернігів в Спаський собор і церква зарахувала його до лику Святих. Ікона «Князь Ігор» глибоко шанована всіма православними віруючими.

 З ім'ям Ігоря Ольговича пов'язана назва історичної місцевості – «Ігореве Сільце», яка майже 900 років передається з покоління в покоління. Та не всім відомо, що ця назва пов’язана саме з ім’ям Ігоря Ольговича – дядька Ігоря Святославича. До цього часу одностайної думки де ж воно знаходилось не має. Ще в 1924 р. К.І.Самбурський, оглянув південно-східну околицю с. Гірок, яка мала назву «Палац», а за нею місцевість «Городок», де «видно ров и высокая насыпь. За городком «Селеще»…На «Дворце» находятся крестики медные, литые иконки, части энкалпиона». Проаналізувавши топографічну ситуацію та знахідки, він заперечив Ф.Гумілевському щодо локалізації літописного Ігорева Сільця біля с. Горбове, погодившись з думкою П.С.Уварової – біля с. Гірки. 1946 р. М.В.Воєводський провівши дослідження, як і П.С.Уварова, прив’язував літописне містечко до с. Гірки.

1979р. В.П.Коваленко обстежив комплекс пам’яток в урочищі Сільце між селами Гірки та Горбове. На той час збереглися частково вал, рів та невеликий майданчик посаду. Внаслідок проведення шурфовки і зняття плану комплекс Горбівський, на думку В.П.Коваленко, можна упевнено ототожнити з літописним Ігоревим Сільцем.

Розкопки на Горбівському комплексі продовжував протягом 1980-84 рр. загін під керівництвом О.В.Григорьєва. Встановлено, що селище, яке прилягає до залишків давньоруського городища з північного сходу і займає усю південну частину мису, загинуло внаслідок сильної пожежі в середині ХІІ ст., після чого життя в ньому не поновлювалось. Хронологічні рамки існування поселення визначені О.В.Григорьєвим сер.Х - пер. пол.ХІІ ст. Важливість цього населеного пункту підкреслює знахідка у 1887р. скарбу срібних «чернігівських» гривень. На думку Є.О.Шинакова, саме через Ігореве Сільце пролягав шлях з Путивля до Новгорода-Сіверського, який перетинав р. Десну саме в районі сучасного с. Горбове.

Важко сказати про конкретну дату заснування на пагорбах князівського села, але розкіш його викликала подив у літописців. Іншим підтвердженням «Ігорева Сільця» є назва урочищ: «Селецька», «Сільце».

Ось такою залишила історія для нащадків пам’ять про Ігоря Ольговича. Він був призваний на Київське князівство в тяжкий для Русі час -- постійної боротьби за престол двох князівських династій Ольговичів і Мстиславичів. То була лиха година в історії нашої держави, авантюри властолюбців ставали трагедією для мирного населення, та й серед князів мало хто доживав до старості.




Ірина Лобачова
завідуюча відділом давньоруської літератури
історико-культурного музею-заповідника
«Слово о полку Ігоревім».

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,