Віртуоз з берегів Десни

Виповнюється 170 років з того часу, коли новгород-сіверська земля прийня-ла на вічний спочинок талановиту, музично обдаровану людину, скрипаля, гітариста, аранжувальника, педагога і композитора – Гаврилу Андрійовича Рачинського, людину, яка майже від народження і до самої смерті присвяти-ла себе музиці.

Народився Гаврила Андрійович в сім’ї останнього новгород-сіверського сотника в 1777 році. Свого часу батько його – А.А.Рачинський – був відомий як композитор, диригент і педагог, який працював спочатку регентом капели Львівського митрополита Лева Мелецького, згодом очолив Глухівську при-дворну капелу гетьмана К.Розумовського, де запровадив італійський стиль співу, був камермузикантом при дворі імператора Петра ІІІ, з яким часто му-зицирував. За талановиту, проникливу гру нагороджений Петром ІІІ найцін-нішим для музиканта подарунком – скрипкою роботи відомого італійського майстра Страдіварі. Після смерті батька на ній буде грати його син. То ж музи-ка постійно лунала і в домі сотника Рачинського. Згодом всі свої музичні знання і навички батько вклав у підростаючого сина, помітивши в нього потяг до музики. А далі музичну освіту юний Гаврило продовжив в Київській духов-ній академії у А.Веделя та Московському університеті, при якому була гімна-зія з вищим музичним класом. Після закінчення навчання з 1797 по 1805 рр. працював в цьому ж класі, викладаючи музику. Щоб послухати задушевну гру вчителя Рачинського, на нього уроки студенти університету тікали з інших лекцій . Крім уроків в школі, іноді грав друзям, доводячи їх своїм виконан- ням народних пісень до сліз. Друзі ж і порадили музиканту вийти на велику сцену. Перший виступ відбувся перед вибагливою московською публікою. Після виконання творів Гайдна і Моцарта Рачинський заграв до щему знайо-мі мелодії. Це була його обробка народної пісні “ Не белы снега в чистом поле забелилися”, варіації пісень “Віють вітри, віють буйні”, “Вспомянешь ли меня, мой милый” та ін., які публіка слухала, затамувавши подих. Ще лунали останні звуки скрипки, як зал зірвався гучними оплесками. Після концерту про Гаврила Рачинського заговорили всюди. Почалася гастрольна діяльність. За кілька років концертної діяльності він стає широко відомим не тільки в Москві. Його слухають в Калузі, Твері, Орлі, Курську, Нижньому Новгороді. 26 березня 1808 р він дав свій перший концерт у Новгороді-Сіверському. Потім були Київ, Полтава, Харків, провінційні містечка України. В 1828 р. його скрипка звучить в філармонійному залі Санкт-Петербурга. В репертуарі твори західно-європейських та італійських композиторів скрипичної музики – Роде, Тица, Віотті та ін., обробки народних пісень та свої твори в народному стилі - варіації для скрипки і фортепіано на українські, російські, польські пісні (“ За горами, за долами», «Ой, кряче, кряче молоденький ворон», «Здравствуй, милая, хорошая моя”, “Во саду ли в огороде”, “Среди долины ровныя” та ін.), марші, вальси, дуети, полонези, квартети. Чарівні звуки його скрипки доно-сили до слухача і шепіт трави та листя, і щебетання пташок, і плеск води, і розтривожені людські почуття. Де б не виступав Рачинський, його концерти викликали захоплення та бурю емоцій. Його майстерність відзначали “Сын Отечества”, “Славянин”, “Галатея”, “Московские ведомости”, “Северная пчела”. “Русский вестник” в 1816 р. писав: “Рачинский. Где ты взял искусство рождать неизъяснимо чувство смычком и звуком струн твоих?” Видання також відмічали і його віртуозну гру на гітарі. Найвідомішим твором для семиструнної гітари була фантазія “ На березі Десни “, написана ним в Новгороді-Сіверському під час одного з приїздів. Прихильниками його таланту були С.Глінка, І.Аксаков, В.Панов. Загалом концертній діяльності Рачинський присвятив тридцять п’ять років свого життя, створивши близько п’ятидесяти творів. На жаль, до нас дійшли лише два – п’єса з варіаціями “Вечор я был на почтовом дворе” та аранжировка пісні “Я по цветикам ходи-ла.”

В 1817-1823 рр. Г.А. Рачинський проживав в Новгороді-Сіверському, про-довжучи свою гастрольну діяльність. Згодом повернувся до Москви.Останній свій концерт в Москві маестро дав в квітні 1840р. в залі Купецького зібрання. Послухати його гру прийшло стільки людей, що в залі не вистачало місць, люди стояли в проходах. Тяжко захворівши на сухоти, Гаврило Андрійович переїжджає до Новгорода-Сіверського. Та й тут не розстається з улюбленою справою, граючи для місцевого населення до останнього подиху.

Помер Гаврило Андрійович 30/ІІІ (11.ІУ) 1843 р. Похований на одному з кла-довищ міста.

Завідуюча краєзнавчим відділом музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» Авдієнко Н.П.

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,