До 275-річниці з дня народження М.М.Бантиш-Каменського.

Видана у 1800 році геніальна літературна пам’ятка « Слово о полку Ігоревім» осяяла яскравим світлом наше історичне минуле, високий рівень культури наших предків і відкрила нову сторінку у вітчизняній науці. Підготував «Слово» до видання російський державний діяч, історик, археограф та колекціонер граф Олексій Іванович Мусін-Пушкін, саме він придбав у Іоіля Биковського – колишнього архімандрита Спасо-Ярославського монастиря,    рукописний збірник під №323 за назвою Хронограф, наприкінці якого знайдене «Слово о полку Ігоревім». Текст твору був написаний суцільно, без розбивки на слова і викликав значні труднощі при читанні. Спочатку Олексій Іванович намагався самотужки осмислити текст і переклав приблизно його третину , але, наштовхнувшись на значні труднощі , змушений був залучити до роботи науковців І.М.Болтіна та І.П.Єлагіна. Ймовірно, що знайомство І.П.Єлагіна зі «Словом» було епізодичним , оскільки він не зрозумів змісту пам’ятки і вважав, що в ній ідеться про події початку 12 століття. Виникали труднощі і у визначенні згаданих у поемі князів. Участь І.М.Болтіна взагалі не доведена.

 

Ще за життя імператриці Катерини ІІ для неї виготовили писарську копію «Слова», яка відома в науковому світі як «Катерининська копія», але виявили її лише в 1864 р.

О.І.Мусін –Пушкін готував «Слово…» до видання. Переклад був записаний на правій половині аркушів, ліва ж, призначена для оригінального тексту, так і лишилася незаповненою. Згодом, після переїзду у 1798 році в Москву О.І.Мусін-Пушкін, що втратив до цього часу своїх петербурзьких колег, звернувся за допомогою до авторитетних московських вчених. В першу чергу до М.М.Бантиш-Каменського та його молодого помічника О.Ф.Малиновського. Щодо Малиновського, то він поверхово розбирався в тексті і допустив багато недоречностей. Отож, розшифрувати рукопис міг лише Микола Миколайович Бантиш-Каменський – вчений, провідний археограф, директор Московського архіву Колегії іноземних справ.

Біографічні дані свідчать, що народився Микола Миколайович Бантиш-Каменський 27.12.1737 року в м. Ніжин (зараз Чернігівська область). Походив з роду молдовських бояр, нащадків князів Кантемирів, які на початку XVIII ст. оселилися в Україні. Навчався в  Ніжинській грецькій школі, Києво-Могилянській та Московській слов’яно-греко-латинських академіях. Слухав лекції у Московському університеті. Володів багатьма мовами. М.М. Бантиша-Каменського запрошував на дипломатичну службу канцлер граф М. Воронцов, проте він обрав Московський архів Колегії іноземних справ, який згодом і очолив (1783р.)

Багаторічна діяльність вченого знайшла своє відображення у численних опублікованих та неопублікованих працях. М.М. Бантиш-Каменський вражав сучасників працездатністю та  ерудицією. Протягом усього життя він не поривав зв’язків з Україною, його праці так чи інакше висвітлюють її історію. Він упорядкував і описав величезну кількість старовинних документів. З-поміж них — матеріали з історії Києво-Печерської лаври, відносин між Росією й Україною тощо. За його безпосередньої участі вийшло перше систематизоване багатотомне видання з питань зовнішньої політики Росії від давніх часів до початку XIX ст. Він започаткував наукове дослідження історії церковної унії. Уклав фундаментальні довідники, реєстри, бібліографічні покажчики — прототипи сучасного довідкового апарату до архівних документів та друкованих видань. Автор багатьох підручників, хрестоматій (від філософії до грецької граматики), за якими навчалося не одне покоління семінаристів. Фінансово допомагав Києво-Могилянській академії, а найбільше — бідним студентам, бурсакам. Завдяки винятковим знанням М. Бантиша-Каменського в галузі палеографії, його бережливому ставленню до відтворення текстів старовинних рукописів вітчизняна культура відкрила світові «Слово о полку Ігоревім». Готувати пам’ятку такого рівня, до друку, було справою не з легких, бо в ті часи палеографія робила перші кроки. Важко було прочитати старовинний текст рукопису, а ще важче – зрозуміти. Але дослідник застосовував   досить оригінальний і у всьому послідовний науковий підхід. Оскільки видання було розраховане на масового читача, то Бантиш-Каменський однаково враховував і особливості оригіналу і сучасні йому орфографічні норми. Видавці з усією відповідальністю підійшли до відтворення кожної частини рукопису і їм це вдалося. Хоча й досі виникає дуже багато питань. В деяких джерелах, М.М.Бантиш-Каменський зазначав, що «Слово», це видання лише Мусіна –Пушкіна, а в інших, залюбки сповіщав, що рукопис видано надвірним радником М.М.Бантиш-Каменським. Примітки до тексту були складені з попередніх матеріалів і впорядковані О.М.Малиновським.

Працюючи у вологих підвалах-сховищах, Микола Миколайович втратив слух, але роботи не припиняв, задовольняючи «цікавість умів діяльних». Йому завдячували своїми дослідженнями М. Карамзін, Ф. Туманський, В. Рубан, М. Новиков, Є. Болховітінов та ін. М. Бантиш-Каменський врятував майже всі матеріали Московського архіву під час пожежі 1812 р.  Але ця пожежа забрала оригінальний рукопис «Слова» та більшу частину першого видання.

Помер Микола Миколайович Бантиш-Каменський 01.02.1814 року. Похований в Москві. «Збираю розпорошене»  епітафія на могилі науковця найповніше розкриває його роль у розвитку вітчизняних гуманітарних наук.

Олена Бунак

ст. науковий співробітник відділу давньоруської літератури

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,