До 915-річниці Любецького з’їзду.

      Князівські з’їзди, як своєрідна форма державного правління, спосіб вирішення важливих спірних питань, почали збиратися з другої половини ХІ століття. На з’їздах обговорювалися питання феодального упорядкування земель, відношень між князями, організації відсічі загрози з боку Степу.

           Аби зупинити безперервні братовбивчі війни та   криваві чвари між князями, відсутність політичної і духовної єдності у 1097 році був зібраний   Любецький з’їзд. По своїй актуальності і значенню прийнятих на ньому рішень історики відносять його до найважливішого.

     В ті часи князівські сутички, як іржа, зсередини роз’їдали колись велику державу – Київську Русь. Кожний князь хотів силоміць загарбати багатство сусіда, і всі прагнули сісти на великокняжий стіл в Києві.

       Активніше почали діяти половці, нападаючи вже не тільки на прикордоння, але й проводячи рейди далеко вглиб руських земель. Палали міста і села, гинули люди, не в змозі дати належну відсіч нападникам. А деякі князі стали «запрошувати» половців в якості союзників, йдучи грабувати сусідів.

     Щоб припинити князівські усобиці, організувати спільну боротьбу з половцями, великий князь київський Святополк Ізяславич і переяславський Володимир Мономах у 1097 році скликали князівський з’їзд у Любечі, в якому, крім них взяли участь чернігівський князь Олег Святославич, смоленський – Давид Святославич, володимир-волинський – Давид Ігоревич і теребовльський – Василько Ростиславич.

     Метою з’їзду було зупинити чвари між князями і разом стати проти загрози з боку Степу, проти половців. Князі говорили: «Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю».

   Отже, з’їзд затвердив три основні рішення: перше – кожен князь володіє тими землями, які традиційно належали його батькові; друге – встановлюється союз між усіма княжими гілками, чи, іншими словами, між усіма землями, для підтримки усталеного порядку; це було відновлення заповіді Ярослава мудрого старшому синові : як би хто кого скривдив, допомагати покривдженому ; лиш тепер це покладалася на весь союз князів ; третє – тримати спільну оборону проти половців.

       Святополк отримав Київщину, Володимир Мономах – Переяславщину, Давид, Олег і Ярослав Святославичі – Чернігово-Сіверські землі, Давид Ігоревич – Волинь, Володар і Василько Ростиславичі – Галичину з двома столицями Перемишлем і Теребовлею. П’ять природно-географічних регіонів було строго розділено між п’ятьма княжими гілками.

           І на тому вони цілували хреста: «А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест». І сказали всі: «Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая».

         Значення Любецького з’їзду 1097 року полягало в тому, що це була перша в значній мірі вдала спроба припинити процес розпаду Київської Русі як держави на малі удільні князівства. А також з’їзд поставив перед князями спільну мету – дати належну збройну відсіч половецьким нападам на Русь.

         Важливий момент – за рішенням з’їзду в Любечі зі складу Чернігівського князівства було виокремлено   Новгород-Сіверське. Формально новгород-сіверські князі підпорядковувалися Чернігову, але фактично проводили самостійну, незалежну політику, яка часто суперечила інтересам чернігівських князів.

 

Юлія Солодкова

зав. сектором науково-просвітницької роботи

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,