Шем’ячичі – останні князі Новгород - Сіверщини.

Авдієнко Н.П.- завідуюча краєзнавчим

відділом музею-заповідника „ Слово о полку Ігоревім”.



Історія нашого міста, починаючи з середини ХІV ст., пов'язана з литовським володарюванням. Литва скористалась роздробленістю Київської держави після монголо-татарської навали та відсутністю князів як в Києві так і в багатьох центрах Русі і захопила значну частину Київської держави, в тому числі і Сіверщину. За певних обставин старий устрій, а з ним і князі, зберігся на Сіверщини, хоча й вона з 1239 року почала дробитися на уділи.

Історія Новгорода-Сіверського литовської доби маловідома та маловивчена. З середини ХV ст.. вона пов'язана з діяльністю князів Шем'ячичів – досить впливових політиків Сіверщини тієї доби, серед яких особливо вирізнявся Василь Іванович Шем'яка.

Рід Шем'як належав до московської правлячої династії, Відомо, що їх предком був великий московський князь – Дмитро Іванович Донськой . Після смерті Донського та його наступника - старшого сина Василя, розгорілася міжусобна боротьба за московський княжий стіл, яку розпочав зі своїм племінником Василем П Васильовичем другий син Донського – Юрій, князь Галицький. Ця боротьба з перервами тривала понад чверть століття. В 1446 році сину Юрія – Дмитру Шем”яці разом з двоюрідним братом Іваном Можайськом вдалося захопити княжій стіл у Москві і проголосити себе великим князем. Однак надовго втриматися він не зміг . Згодом перемогу в боротьбі одержав Василь П. Родина Шем”як попала в опалу. В 1453 році Дмитро Шем”яка був отруєний в Новгороді і похований в Юріївському монастирі, Щоб уникнути помсти, його син Іван тікає до Литви, де знаходить прихисток і отримує від великого литовського князя у спадкове володіння Новгород-Сіверський, Рильськ та інші землі. Згодом тут же знаходить прихисток і син Івана Василь, якому після смерті батька переходять у спадок наділені міста і землі і який залишив в історії Новгород-Сіверщини найбільш помітний слід. Ось так і з”явилися на Новгород-Сіверщині Шем”ячичі.

Жалуючи ці землі, литовський король розраховував на підтримку Шем”як в його боротьбі з Москвою. Адже за литовську милість до них удільні князі втрачали свою самостійність і ставали залежними. Вони давали присягу служити литовським князям та їх нащадкам. Але в умовах про перехід на службу до литовців були пункти, якими часто користувались „служебні” князі – відмова великого князя захищати їх від кривдника, а також зневажливе ставлення до них давали можливість часто переходити від одного князя до іншого. То ж часто то Литва, то Москва приймали до себе перебіжчиків з їх землями. Чим згодом і скористалися Шем”ячичі.

На той час Сіверщини представляла собою досить ласий шматок. По-перше, своєю територією. По-друге, через місто проходив торговий шлях з Москви до Кафи, що давало великі вигоди місцевим князям. Крім цього, на далекій окраїні литовської держави Шем”яки почували себе самостійними правителями. Вони мали не лише свій почет , а й військо, не гнушалися займатися грабунком не тільки купців зі Сходу, а й своїх колишніх співвітчизників, відбираючи у них кращий товар, тобто були тут повноправ-

ними господарями. Разом з тим удільні князі брали участь у загальнодержавному житті Литовської держави. Шем”яки приймали участь у московсько-литовській війні 1492-1493 рр. В 1497 році разом з польським королем Альбрехтом ходили походом на Стефана Молдавського. В 1482 році допомагали відбудовувати Київ після спустошливого нападу Менглі-Гирея, виділивши при цьому значні кошти та людські сили. В цей час значно виріс і політичний вплив Василя Шем”яки.

В кінці ХУ ст.. великий московський князь Іван Ш, який не полишав надії утвердити свій вплив і владу в прикордонних з Литвою землях, прислав Шем”яці таємне послання, де пропонував перейти разом з володіннями на його бік, щоб разом воювати проти Литви, обіцяючи при цьому нові міста і всі завойовані литовські землі, а також берегти його уділ від нападів. Разом з посланням була дана і опасна грамота, якою запевняв Шем”яку, що не тримає на нього зла за лихо, вчинене його дідом Дмитром у війні за княжий стіл. Поводом до переходу на бік Москви, як свідчать російські літописи, стало ще й те, що литовський король вирішив обернути князів та народ в католицьку віру. В травні 1500 р. на березі Кондови , де відбулася зустріч військ Василя Шем”яки з московськими дружинами, він присягнув Івану Ш, за що згодом отримав нові міста – Путивль і Радогощ. Ставши протектором Шем”яки, Іван Ш, порушивши умови, котрі передбачали відмову у прийомі у себе перебіжчиків, надсилає литовському королю Олександру через свого посла Телешева лист „ чтобы он уже не вступался в отчину… Василия Рыльского’ / 4 /, який добровільно приєднався до Москви і погрожує захищати князя, якщо на його землі буде зазіхати Литва. Але, як вважають деякі дослідники, справжньою причиною зради Шем”ячича було те, що він боявся коли-небудь втратити свої землі, дані литвинами „на поживенье”. Перехід же до великого московського князя не тільки зберігав їх за ним, а ще й міг бути примноженим за рахунок відвойованих у Литви. Литовці ж в свою чергу не хотіли залишатись без отчини прикордонного князя і визнали перехід незаконним. Вони об”явили його зрадником, заявили, що така доля може знову спіткати і московського князя, доводячи, що зрадництво в крові Шем”ячичів. Неодноразово підсилали до нього своїх агентів, обіцяли нові землі, ще більше того, що він уже має. Москва ж також в свою чергу намагалась втримати Шем”яку, оточила його шпигунами, викликала у нього патріотичні почуття, підохочувала ворогування з прикордонними литовськими князями та підтримувала війну між ними.

Незважаючи на пересторогу литовців про зрадливість Шем'ячичів, з переходом до Москви Василь Шем”яка вірно служив Иванові III, а після його смерті в 1505 році – Василю III. Цей князь безперестанно воює з Литвою чи в складі московських військ, допомагаючи завойовувати литовські землі, чи самостійно нападаючи на сусідні литовські князівства. В листопаді 1500 року Шем”яка разом зі стародубським князем Семеном Можайськом, князем Ростовським і Семеном Вороновим отримали велику перемогу над литовським князем Михайлом Іжеславським і воєводою Євстафієм Дашковичем під Мстиславцем, знищивши близько 7 тис. литовців В липні 1502 року Шем”яка знову приймає участь у поході на Литву у складі московських військ. В грудні того ж року разом з Семеном Можайським

в новому поході спустошує литовські землі. Кілька нападів було здійснено в період з 1503 по 1507 роки, приймає участь у походах на Мінськ та Оршу. В 1511 році з початком нової війни Шем”ячич воює вже не тільки з литовцями, а й татарами, яки здійснювали напади на південні руські кордони. В 1518 р. розбиває загони кримських татар під Путивлем, за що отримав це місто від великого московського князя як винагороду.

Не зважаючи на всі послуги і допомоги, Шем'яка не користувався довірою у московського князя. Причиною цьому були колишні зради Сіверського князя. Доповнювали цю недовіру постійні доноси на нього ще одного Сіверського князя - Семена Можайського, який ворогував з Шем”ячичем. Ця ворожнеча підтримувалася Москвою, яка всіма засобами намагалася знищити Сіверських князів , ліквідувати уділи і приєднати ці землі до руської держави. В 1510 році Шем'яка, який узнав про наклеп, просить великого князя надати йому опасну грамоту на безперешкодний проїзд до Москви для виправдання, що йому і вдалося зробити. Можайський продовжував свої доноси, а в 1517 році шле в Москву своїх людей як свідків зносин Шем”ячича з Литвою. Шем”ячич виправдовується перед Государем в листі, просить дозволу у останнього знову приїхати до Москви, щоб у присутності свідків Можайського все прояснити. Він знову отримує опас-

ну грамоту для приїзду до Москви. 14 серпня 1518 р. Шем'ячич був у Москві, а 22-го і 25-го серпня його допросили. І на цей раз йому знову вдалося виправдатися і повернутися знову в отчину, де спокійно княжив ще п”ять років. Невдовзі помирає його ворог – Василь Можайський. Його володіння перейшли до Москви. В 1523 р. Шем”ячича знову викликали до Москви на суд. Їхати туди він побоювався, але митрополит Даніїл запевнив його в безпеці. Шем”яка поїхав, був спочатку ласкаво прийнятий государем, а через кілька днів схоплений і кинутий до в”язниці, обвинувачений у таємних зв”язках з Литвою. 10 серпня 1529 року Василь Шем”яка помер. Так великому московському князю Василю Ш вдалося позбутися могутнього новгород-сіверського князя – останнього з удільних князів. Місце його поховання невідоме. Його дружина і діти змушені були прийняти постриг.

Таким чином, скупі історичні джерела з одного боку зображують його як людину незалежну, хоробру, досвідчену в ратних справах ( російські джерела), з другого - як підступного, віроломного, ненадійного і нещирого (литовські). Та ці рядки – все, що залишила нам історія про князя, який протягом кількох десятиліть творив долю цілого регіону.



1. Бантыш-Каменский Д.М. История Малой России от водворения словян в сей стране до уничтожения гетманства.- К.: Час, 1993 г.- 656 стр.

2. Історія УкраЇни в особах: Литовсько-польська доба / Авт. Колектив: О.Дзюба, М.Довбищенко,...О.Русина ( упоряд. І авт. передм.) та ін. – К.: Україна, 1997.-272с.

3. Из истории Новгорода-Северского ( документы и материалы ). – Чернигов, 1989. –с. 21 – документ № 14.

4. Карамзин Н.М. История государства Российского. Кн. П,, т.У1,

УП, УШ.- М.: Книга, 1989.

5. Опасная грамота великого князя Василия Ивановича Ш Новгород-С

Северскому князю-слуге Василию Ивановичу Шемячичу на проезд к великокняжескому двору. 1511 г., января 18. ЦГАДА, ф.146 ’Розыс-

кные дела’, оп.1, д.1, л.10-11.

6. Рклицкий М. Город Новгород-Северский, его прошлое и настоящее//Земский сборник Черниговской губернии. – 1899.

7. Сіверія од Батия до Богдана 1239-1648. Упор. В.Кирієвський. 1996.

8. Соловьев С.М. История государства Российского. Т.1.

9. Юхименко П.!. Маловідомі сторінки історії України.- Біла Церква,..: Буква, 1994.

 

 

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,