Великий мовознавець, фольклорист, етнограф.

   Олександр Опанасович Потебня народився 22 вересня 1835 року на хуторі Манів, поблизу села Гаврилівка Полтавської губернії,в сім’ї багатих дворян. Батько був із запорізького козацького роду.Він був освіченою, ерудованою людиною, тому доклав зусиль, щоб всі сини отримали вищу освіту.
Коли Олександр був ще малий, його батьки переїхали до міста Ромен. Початкову освіту отримав у польській гімназії міста Радом, яку закінчив відмінно.
В 1851 році юнак вступив на юридичний факультет Харківського університету, але вже наступного року змінив свої плани і перейшов на історико-філологічний. Його викладачами були брати Петро та Микола Лаврівські, професор Амвросій Метлинський і тому під їх впливом молодий студент захопився етнографією, вивченням мови та збиранням народних пісень.
    Після закінчення університету в 1856 році Потебня працював у першій Харківській гімназії, згодом повернувся до університету для підготовки до доцентської посади.
У 1861 році він захищає магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» і стає ад’юнктом Харківського університету. Далі стає доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико-філологічного факультету.
Цілий рік, з серпня 1862року, до серпня 1863 року Потебня перебував у науковому відрядженні за кордоном. Він побував у Німеччині, Чехії, Австрії. Знаходячись у Берлінському університеті він вивчав санскрит, порівнював його з іншими відомими йому мертвими індоєвропейськими мовами --старослов’янською, давньогрецькою, латинською. У цей час він написав знамениту свою працю "Думка і мова". Олександр Опанасович був переконаний у необхідності українських шкіл. Дітей, на його думку, необхідно навчати рідною мовою. Навчання ж чужою або кількома мовами стримує психічний розвиток . Він створив підручники для недільних шкіл "Азбука" та "Буквар", Рукопис "Азбуки для воскресных школ."Займався Потебня ще однією проблемою — підготовкою вчителів для сільських шкіл.
Коли молодому чоловіку виповнилося 26 років він одружився з небагатою, коханою дівчиною. Вона виховували свого десятирічного племінника Івана Манжуру, сина померлої сестри. З цьго часу Потебня теж опікувався долею хлопчика, віддав до гімназії, поміг вступити до інституту. Невдовзі у подружжя з’явилися й свої сини -- Олександр та Андрій.
   Так О.Потебня ріс професійно і вже з 1875 році стає професором кафедри російської мови та словесності Харківського університету. Він один із засновників Харківського історико-філологічного товариства , очільник Харківської філологічної школи. Член-кореспондент Петербурзької академії наук з 1875 року.
Науковець зробив масштабний внесок по вивченню української мови, оригінального українського фольклору. Видав низьку змістовних праць, такі як “Заметки о малорусском наречии” (1870), “Малорусская народная песня по списку XVI ст. Текст и примечания” (1877), “Объяснение малорусских и сродных песен” (перший том – “Веснянки”, 1883; другий том – “Колядки”, 1887). Редагував зібрання творів Г. Квітки-Основ’яненка у чотирьох томах (1887–1890), П. Артемівського-Гулака (1888), поетичну збірку І. Манжури “Степові думи та співи” (1889).
У 1878 році з'явилася книга Потебні «Слово о полку Ігоревім» текст і примітки, вона була перевидана в 1914 році. За своєю основною спрямованістю вона являє собою спростування вихідних положень книг
П. П. Вяземського і Н.Д Міллера про «Слово» які вийшли в 1875 і 1877 роках, що розглядали «Слово» як продукт чужоземних впливів грецьких, болгарських, і частково статті А. Веселовського. Потебня вважав «Слово» твором особистим і письмовим; він вбачав в ньому книжкові елементи, але заперечував проти того, що «воно складено по готовому византійсько-болгарському чи іншому шаблонів. Навпаки, стверджує, що «ми не знаємо іншого давньоруського твору, до такої міри перейнятого народно-поетичними елементами», як «Слово о полку Ігоревім». Потебня проводить до «Слова» велику кількість паралелей з слов'янської народної поезії, особливо української та великоруської, що підтверджують його точку зору. Поряд з цим він намагається розкрити міфологічні елементи пам'ятки. Що стосується тексту твору, то дослідник вважав, що дійшов до нас список, який «веде свій початок від чорнового рукопису, писаного самим автором, або з його слів, забезпеченою приписками на полях, нотатками для пам'яті, поправками, вводивши переписувача можливо, кінця XIII в. або самого початку XIV ст. в подив щодо того, куди їх помістити. Крім того, дослідник припускав, що в текст внесені глоси одного або більш ніж одного переписувача. Всі ці міркування змусили Потебню, окрім поправок до тексту, робити в ньому перестановки і виключення тих місць, які він вважав приписками на полях, вставками і глосами. Незважаючи на ряд дотепних розумінь він, природно, не міг втриматися від таких операцій з текстом «Слова», які є в більшій своїй частині довільними і суб'єктивними. Книга О. О. Потебні «Слово о полку Ігоревім»- це видання тексту «Слова» за своєю орієнтацією може бути названо гіперкритичною. Хоча більшість виправлень тексту, запропонованих О.О. Потебнею, не знайшло підтримки у наступних дослідників, це видання до теперішнього часу цінне, як зразок певного підходу до тексту письмової пам’ятки 12ст.
  Помер Олександр Опанасович Потебня 11 грудня 1891 року, у віці 56 років і похований у Харкові. Ім’я О. О. Потебні носить Інститут мовознавства АН України.
Видатний мовознавець зробив великий внесок у різні розділи науки про мову – загальне мовознавство, психолінгвістику, етимологію, історичну граматику та діалектологію східнослов’янських мов, порівняльно-історичне мовознавство. Його ідеї зробили потужний вплив на багатьох українських та зарубіжних мовознавців, окреслили нові напрями досліджень і лишаються актуальними й у наші дні.
 
Світлана Кривич,
молодший науковий співробітник
відділу давньоруської літератури

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,