Втрачений український переклад « Слова» поета Дмитра Загула.

    Народився майбутній поет Дмитро Юрійович Загул  28 серпня 1890 року в селі Мілієві Чернівецької області. Родина жила дуже бідно. Батько  Дмитра був неписьменний, але умів  розповідати різні життєві історії , грав на флоярі. Взимку їх затишна оселя збирала чимало гостей,  вели  розмови про героїчне минуле України, про важке тодішнє життя.  А малий Дмитро з цікавістю слухав. Мати Сафта й сестра Марія співали багато народних пісень. Тому, взявши за приклад  коломийки, Дмитро почав складати перші власні пісні.

Сестра Марія навчила його читати.  В школі хлопчисько вчився старанно, рано зацікавився художньою літературою – творами Миколи ГоголяПантелеймона КулішаІвана Франка.       

1902 року помер батько Дмитра і жити стало скрутно. На те що  дитина талановита, звернув увагу директор школи і відправив його навчатися до Чернівецької класичної гімназії. Там, Дмитро переклав на українську мову другу пісню «Енеїди» Вергілія, кілька Горацієвих сатир та «Пісні про дзвін» Ф.Шиллера.    Для того, щоб були кошти на життя, гімназист Дмитро  почав заробляти  репетиторством.

 

    З 1912 року   працює у чернівецьких газетах «Нова Буковина» та «Народний голос», де й друкує свої вірші. В ранніх творах Загула  відчувається помітний вплив модерністів. У 1913 році  в Чернівцях вийшла перша книжечка   поета «Мережка».  

     Далі вступає на історико-філологічний факультет Чернівецького університету, але навчання було призупинено, розпочалася  війна. 1915 року, коли російські війська відступали з Буковини, його було взято заручником і відправлено до Нижнього Новгорода. Проживаючи в цьому місті одружився. Згодом переїхав до Одеси, а  потім — до Києва. Довелося  Загулу  пробувати себе в різних професіях:  був  бухгалтером, санітаром, учителем, редактором.        

   Після закінчення громадянської війни в Україні, Дмитро Юрійович активно бере участь  у громадському  житті, проводить  культурно-освітню роботу. Працює викладачем літератури на педагогічних курсах у містечку Ставище. З вересня 1922 року вчителює, а потім стає директором школи села Саварка. А вже через рік переїжджає до Києва на посаду редактора сценарного відділу «Українфільму», а згодом займає посаду наукового працівника Академії наук.

   Письменник підготував  українською мовою переклад «Слово о полку   Ігоревім». Це видання було б для шкіл та студентів.  Але в зв’язку з війною, рукопис був переданий в приватні руки та загублений.  Уривки перекладу,  які залишилися, Загул все ж таки  додав в свій збірник «Поетика» в 1923 році. Вони дають можливість зрозуміти,  що автор намагався з точністю відтворити оригінал  «Слова» за допомогою  інструментів української мови. Письменник повністю відмовився від рими в рядках і  зберіг вільний  інтонаційний  ритм.  В лексично-стилістичному відношенні переклад орієнтований на радикальну українізацію.

     В  статті «Дмитро Загул та його українській переклад Слова о полку Ігоревім» ,  Надії Степанівни Подоляко  кандидата  наук із соціальних комунікацій Сумського державного університету є   дуже важлива інформація з  Центрального державного архіву вищих органів влади і управління. Там зберігаються    документи,  а саме    «угода № 10 м. Київ 4 липня 1919 р. між Всеукраїнським Видавництвом при Ц.В.К. з одного боку та Дмитром Юрійовичем Загулою з іншого укладено цю угоду про видання його книги українською мовою книги «Слово о полку Ігоревім»  на наступних умовах: 1) Дм. Загула продає  Всеукраїнському видавництву при Ц.В.К. переклад вказаної книги з правом для Всеукраїнського видавництва видати її в одному виданні у кількості п’ятдесят тисяч примірників. 2) Всеукраїнське видавництво виплачує Дм. Загулу за друкований аркуш перекладу по дві тисячі рублів. 3) Із загальної суми відповідно вісім тисяч рублів Всеукраїнське видавництво видає йому при укладанні цього договору викреслено «а також у розмірі» повністю у розмірі вісім тисяч рублів: за надання перших аркушів__ рублів, а суми, що залишаються, за остаточного пред’явлення. 4) У разі не надання __ перекладу до ___ угода ця вважається анульованою і всі отримані гроші повертаються Всеукраїнському видавництву. [Далі від руки] Цю угоду укладено на підставі плану видавництва, затвердженого комісією Всевидаву на підставі технічних підрахунків оригіналу російською мовою. У якому воно має 4 друкованих аркуші. На підставі тимчасових ставок оплати авторського гонорару. [Далі підписи]. Про те, що гроші були отримані Д. Загулом свідчить документ «Відомість виплат за угодами», датована 7 липня 1919 р.

   Відомо також, що Дмитро Загул брав участь у написанні кіносценарію за сюжетом «Слова». У 1926–1927 pp. було навіть розпочато роботу над фільмом.

    1933 рік трагічний на свої події. Поета , як члена літературної організації «Західна Україна»  обвинуватили в націоналізмі й засудили до 10 років таборів. Покарання письменник відбував у Забайкаллі, на залізничній станції Урульга. Навіть будучи ув’язненим не полишав писати. Був призначений редактором  газети «Строитель Бама».

   Відбувши 1943 року визначений строк, просив законного звільнення, але йому, як і іншим, відповіли відмовою, до «особливого розпорядження» вони «сидітимуть» далі. Після таких новин,  про можливе довічне ув'язнення, Загул занепав духом, на важких роботах фізично ослаб і помер від паралічу серця влітку 1944 року на Колимі, в одному з таборів між Магаданом і Ягодним.

   За часів радянської влади діяльність репресованих письменників  залишалася майже невідомою або під забороною.  Тому про  внесок  Дмитра Загула у розвиток української культури  заговорили лише з кінця 80-х років ХХ століття. Так, спадщина поета ще й досі залишається не до кінця вивченою. А особливо це стосується українського перекладу «Слова о полку Ігоревім», історія  рукопису якого  на сьогодні є  невідомою.

 

Кривич Світлана,

молодший науковий співробітник

відділу давньоруської літератури

 

 

 

     

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,