Вогні Купальської ночі.

  Щорічно, 7 липня, святкуємо день Івана Купала. За язичницькими уявленнями, в ніч напередодні Купала відбувається міфічний шлюб між небом, що уособлювало чоловіче начало і землею - жіночим началом. Про це писав Нестор - літописець у «Повісті врем’яних літ», згадуючи древлян, які умикали собі дружин на ігрищах, що відбувалися між селами біля води.
   І в наш час залишився звичай стрибати через купальські вогнища парами, молоді люди беруться за руки і загадують бажання. Вірили, якщо руки не розійдуться, то вони будуть разом, а якщо навпаки - розлучаться. А ще в купальську ніч неодмінно гойдалися на гойдалках, які спеціально встановлювалися на святковому майданчику. Також вважалося, що купальський вогонь на цілий рік наділяв людей здоров’ям і силою, запобігав усьому злому, також чарам. Для наших предків це було не тільки розвагою, а ритуальним очищенням. Обов’язковим був обряд очищення в річці або озері. Всі учасники свята повинні були скупатися у воді, а там де не було водойм, обливалися колодязною водою. Дівчата й донині пускають по річці вінки й примічають, якщо відпливе від берега - весілля вже близько, а потоне - ще рік буде незаміжньою. До речі, купальській воді приписують особливу лікувальну силу, як і лікарським рослинам, зібраним на свято. Збираючи зілля, треба було залишити «викуп» - хлібину чи дрібні гроші, до цього ще додавалася спеціальна молитва: «Святий Авраам та на зілля орав. Сам Господь посівав і людям на поміч давав. Божа мати поливала, та й на поміч давала».


   В уяві наших предків, в ніч на Івана Купала межа між світом живих і мертвих зникає, відбуваються дивні події - цвіте папороть і горять скарби. Відьми на мітлах, кочергах, рогачах і хлібних лопатах злітаються на Лису гору в Києві, на своє основне свято – шабаш. А ті, що залишилися вдома, роблять усілякі капості людям - перетворюються на чорних кішок, клубок ниток чи копицю сіна й лякають перехожих, або ходять полями догори дригом і так «переманюють» урожай до себе, промовляючи: «Від тебе – дай Боже мені». Також, усю ніч, відьми збирають молоко у сусідніх корів. Для цього, до сходу сонця вони збирають хустиною, сорочкою або фартухом польову росу й викручують її у відро. Щоб уберегтися від відьом жінки вдавались до всяких запобіжних заходів: обсипали маком худобу, підкурювали освяченим зіллям хлів, у стіну затикали освячену вербу, а в пороги забивали осиковий кілок, щоб відьма не змогла його переступити.
   Закінчується свято урочистим спаленням або потопленням Купайла з піснями й радісними вигуками. За народним повір’ям купальський вогонь не треба гасити, він мусить сам дотліти до останку. Адже цей вогонь - аналог божого, тому людині його чіпати заборонено.

  Івана Купала святкують й в Новгороді-Сіверському, біля Десни на Покровщині. Напередодні заготовляють дрова, готують концертну програму. Потім запалюють велике вогнище, біля якого збирається багато містян і гостей. Далі дівчата підходять до річки Десню, сідають у човни, кидають віночки з квітів і загадують бажання.
   А ще палають купальські вогнища у селах Новгород-Сіверського району. Так у Орлівці, Лизунівці, Вороб’ївці тощо, жителі під час свята пускають плетені віночки по воді і дививляться, куди вони попливуть. Влаштовують народні гуляння до самого ранку. А ще збирають трави не тільки для вінків, а й для букетів і сподіваються, що десь зацвіте папороть.

Павло Провозін
Старший науковий співробітник краєзнавчого відділу музею- заповідника «Слово о полку Ігоревім»

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,