Архаїка, символіка та сакральне значення весільних пісень-гуканок Новгород-Сіверщини

Так історично склалося, що Новгород-Сіверщинає однією з самобутніх  етнокультурних зон України і надзвичайно перспективним ареалом для вивчення фольклору. За кожним словом або дією – величезний культурно-історичний досвід народу. Деякі обряди, ритуали, пісні зберегли свої первинні форми ще з дохристиянських часів. Відомості про весільну обрядовість сягають другої половини ХІ - початку ХІІ століття й зафіксовані в літописах.

До збирацької фольклорної діяльності на території Чернігівщини в різні часи, починаючи з середини ХІХ століття, вдавалися Й. Бодянський, О. Маркович, П. Куліш, Б. Грінченко, О. Малинка, Єфремова, С. Пономаревський та інші. На жаль, сьогодні фольклор Північного Полісся, зокрема Новгород-Сіверщини, залишається поза увагою більшості науковців-фольклористів та збирачів-аматорів. 

В основу дослідження покладені матеріали одноденних фольклористичних розвідок селами Лизунівка, Печенюги,  Пушкарі, Троїцьке з метою виявлення та записів весільних пісень-гуканок.

 

Пісні-гуканки Новгород-Сіверщини – унікальний об’єкт для будь-якого фольклористичного  дослідження. На думку Л. Єфремової «Північна пісенна традиція тут представлена східно-поліським (або придеснянським) регіоном, який охоплює територію Чернігівської та Сумської областей у руслі Десни». А. Іваницький звертає увагу на те, що на Чернігівщині «…гуканки трапляються частіше, оскільки вони тут – єдиний магічний релікт, який зберігається усвідомлено».

Фольклор північного мікроареалу Новгород-Сіверського району зберіг ознаки виняткової архаїчності. У весільних піснях Новгород-Сіверщини переважають автентичні діалектні тексти.

Основна ознака весільних пісень-гуканок – їх виконання групою із 5-7 жінок. Л. Єфремова зазначає, що на Чернігівщині «збереглися традиції інтонаційно-формульних наспівів ранніх форм музичного мислення». Весільна пісня-гуканка точно наслідує язичницьку традицію: перший рядок весільна заспівувачка повторює двічі (експозиційний повтор), щоб дати можливість іншим учасницям обрядодії згадати подальші слова, потім поетапно підключаються інші голоси, як це було в дохристиянську добу.

В експозиційному повторі першого рядка основного тексту можна виявити також мотивацію, яка поринає в особливості виконавства часів магічного мислення: це роль первісного хоризму і функція волхва-лідера (заспівувача). У той час зберігалося сакральне ставлення до весільного співу, на гуканки покладалося якесь ритуально-магічне навантаження. Можливо ініціальне, а можливо й охоронне.

З прийняттям християнства ініціальна формула змінюється. Замість імен древніх божеств з’являються  слова-звертання «Боже», «Господи», «Ангели»:

Ой дай нам, Боже, в добрий час, в добрий час,

 Як у людєй, так і  в нас, ще й щаслівую гадіну,

Шоб звясяліть всю радіну, гу-у-у!

У гуканках Новгород-Сіверщини привертає увагу незвичайне нагромадження повторно-вступних елементів (аналогів йому у фольклорі немає). А. Іваницький вважає, що слід дошукуватися підстав виникнення експозиційних повторів насамперед в умовах колишньої язичницької обрядовості.

В епоху магічного мислення народжений і поклик «гу-у-у!», який ще в період ведичного санскриту означав «звати», «гукати». На думку А. Іваницького, «в ньому прослуховуються релікти неоліту-бронзи  (приблизно ІІІ-ІІ тис. до н.е.) – епохи, коли домінувала спонукальна (і питальна) модальність». «Цей поклик виконується точно октавою вгору від основного тону до через проміжне соль малої октави. У кінці гуканки з’їзд був не сильний, з приємним вібрато. Гуканка зберігає прикмети сакрального потужно-закличного співу». [21, с. 180].  У характері виконання відчувається навіювання сугестивного стану учасників дійства, створення відповідного емоційного настрою. Поступово пісні-гуканки втратили свою магічну функцію й почали відігравати церемоніальну та естетичну.

Символіка весільних пісень-гуканок багата та розмаїта. Магія весільного обряду відчутна в випіканні короваю, прибиранні вильця, покритті наміткою голови молодої. Усе це зафіксовано в точних образах-символах.

Весільний коровай – символ плодючості, продовження роду,  спільної долі. Кожна обрядодія при випіканні короваю має своє сакральне значення. Його бгали тільки жінки, які були одружені один раз і жили зі своїми чоловіками в злагоді. У процесі роботи співали відповідні гуканки:

Благаславі, Боже (2 р.) і атєц, і маті,

Сваёму дитяті пачинаті каравай вчиняті, гу-у-у!

Насатая (2 р.) ваду насіла, рукатая теста мясіла,

Нагатая в пєч саджала, красівая, прігожая з пєчі даставала, гу-у-у!

А щоб злі духи не завадили, то їх відганяли гуканкою:

Кучярявий (2 р.) каравай саджая,

А шалудівий у пєч заглядая,

Ангєл прілятая, каравай спасая, гу-у-у! 

Піч, як осередок сімейного вогнища, теж є оберегом при випіканні короваю:

А в нашай пєчі (2 р.) залатія плєчі,

Ще й срєбния крила, шоб каравай укрила, гу-у-у! 

Наша пєч рягоче (2 р.) караваїньку хочя,

А пріпячак усмяхаїцца, каравая дажидаїцца, гу-у-у!

У наступній пісні виникає символічний образ трьох криниць і ріки:

Каравай мясілі  (2 р.), з трёх крініц ваду насілі,

Ня так із крініци, як із рякі, замясілі каравай навякі, гу-у-у!

Вода має не тільки магічне значення, а є символом життя на Землі. Образ-символ ріки в цьому тексті також може означати вічність гармонії та життя. У текстах пісень-гуканок трапляється і символіка цифр:

Ніхто ня вгадая (2 р.), шо в нашам караваї?

З дявяті мєрак пшаніца, з дєвяті вядєр вадіца,

З девяті каров  масла ще й яєць павтараста, гу-у-у!

Оповитий магією віків і ритуал завивання вильця (єльца). На відміну від інших регіонів України, в північному мікроареалі Новгород-Сіверського району вильце виготовляють не з живого деревця, а вирізають чотири палички, які обвивають кольоровим папером, прикрашають паперовими квітами, встромляють у хліб і накривають червоною хусткою. Вильце вили як у сім’ї нареченої, так і нареченого. Воно символізує момент статевої зрілості, цнотливість молодих, поєднання небесного і земного, чоловічого та жіночого:

Мі єлєчка вілі (2 р.), у хлєб устрямілі,

На сталє паставілі, чарвонай хусткай услалі, гу-у-у!

Калина символізує образ дівочої краси. У піснях часто дівчину порівнюють із калиною:

Адчиняй, маті, хвортку (2 р.), вядом табє ляльотку,

Високу як лящина, чярвону як каліна, гу-у-у!

Очіпок (чяпєц) заміжня жінка Новгород-Сіверщини мала носити до кінця життя. Під очіпок ховалося все волосся, що є символом дівочої краси, сексуальності, а зверху пов’язувалася хустка (намітка). У буденному житті намітка постає символом плодючості, служить оберегом матері.

Кузнєц Ванячка (2 р.) купєц купів Галацци чяпєц

Ще й шавковую намєтку,

Ппрібрав Галачку як квєтку, гу-у-у!

Солярно-астральна символіка вважається найбільш архаїчною в обрядових весільних піснях. Розповсюдженими є образи-символи сонця, місяця, зірок:

Калясом сонца вгору (2 р.), наша Галачка з двору,

З залатимі вяночкамі, з маладимі дружочкамі, гу-у-у! 

Святі, зорачка (2 р.), з неба, бо нам сяго треба,

Бо завтра нядєля, просіма на вясєлля, гу-у-у!

Небо та хмари символізують невідворотність події, ніби й веселої, бажаної і водночас сумної: із заміжжям закінчується пора безтурботної юності й наступає зрілість.

Ой брязнулі ключі (2 р.)  із неба, із тучі,

Заспявалі дружкі до Галочкі йдучі, гу-у-у!

Головними рисами дохристиянських вірувань людини, на думку І. Огієнка, були анімізм і антропоморфізм. Крім того, ми можемо говорити також про залишки тотемізму, що відображено в орніто- та зоосимволах, які теж мають місце в текстах весільних пісень-гуканок Новгород-Сіверщини. Як правило, дівчина-наречена – це лебідка, ластівка, голубка, перепілка, пава. Мати нареченої – качка (вутка), зозуля, горлиця.

Ляті, ляті ластавка  (2 р.) папєрёд нас

 Да дай матері вєстачку упєрёд нас… гу-у-у! 

Ой матінка (2 р.) вутка паварачуй хутка,

Вже сонячка нізєнька, вже гості блізєнька, гу-у-у! 

Таким чином, поступово пісні-гуканки втратили свою первісну магічну функцію, але продовжують відігравати церемоніальну та естетичну роль і виконуються  на весіллях як данина традиції. Символіка весільних пісень-гуканок Новгород-Сіверщини – яскравий художній світ морально-етичних ідеалів, національної традиції, художньої естетики народу. Ритуали традиційної народної культури  відходять у небуття, але водночас вони все ще залишаються важливим компонентом історичної пам’яті народу.

 Бодяко Лариса Валеріївна - вихователь Новгород-Сіверської Державної гімназії імені К.Д.Ушинського.

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,