ТАЄМНИЦЯ СТАРОГО ТОРУ.

  Далеко-далеко від Чернігівської землі по території Донецької області протікає невелика степова річка Казенний Торець. Це права притока Сіверського Дінця. Її протяжність становить 129 кілометрів, площа водозбору - 5 410 квадратних кілометрів. «Заплава двостороння, шириною - 400 - 600 метрів. Долина річки асиметрична, лівий берег крутий, правий - пологий, на ньому часті заплавні заболочені місця. У верхів'ях річка пересихає, але, прийнявши всі притоки, знаходить постійне русло», але це вже колись наш Торець був «шириною від 10 до 40 метрів і глибиною 1,5 - 3 метри». Зараз це вмираюча річка.
   У давнину Казенний Торець (точніше сказати: весь його басейн) називався Тором або Великим Тором, а форма Торець поширювалася тільки на ліву притоку (сучасний Сухий Торець). Тором називалася і фортеця на річці, заснована в 1645 році. У 1676 році на місці цієї фортеці виникло «соляне містечко» Тор. Тором називалася і вся навколишня його місцевість, де знаходилися соляні варниці.


   Однакові назви річки, містечка і навколишньої місцевості доставляли певні незручності, внаслідок чого назва «Тор» закріпилася за містом (з 1784 року - повітове місто Слов'янськ), а назва Торець поширюється на весь басейн річок, обростаючи диференціючими назвами Казенний Торець, Сухий Торець і Кривий Торець. Значення двох останніх з них досить прозоро - вони вказує на особливості водного режиму і конфігурацію русла. А ось Казенним Торцем спочатку іменували лише ту ділянку річки (район Торських озер), де знаходилися «солеварні курені і комори», які з 1710 року належали казні. Згодом назва «Казенний» поширилася і на верхню частину басейну річки.
   Що стосується давньої назви Тор, то вона походить від тюркського географічного терміну «тор» - «джерело». За іншою версією, до середнє іранського (скіфського) кореня зі значенням «швидкий». Але є ще думка, що назва річки походить від давньослов'янського слова «тор», утвореного від грецького «toros» - «пронизливий». Значення «швидкий» і «пронизливий» в минулому відповідали характеру річки з її швидкою течією. Пізніше стара назва могла придба-ти нове смислове значення «тор» - «колія», в якому мається на увазі пересихаюче в верхів'ях русло річки.
   Тор згадується в «Літописних повістях» про сумнозвісний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича 1185 року. До сих пір не припиняються суперечки та дискусії між істориками та дослідниками стародавньої літературної пам'ятки «Слово о полку Ігоревім», де каменем спотикання є реконструкція ходу самих подій, театру дій і календарних термінів. Відсутність точних орієнтирів і, навпаки, взаємовиключні подробиці в описі походу в інших літописних повістях породили різнобій думок в питаннях про маршрут дружини князя Ігоря, про місце фатального бою і про події, що сталися після полону Ігоря Святославовича. Як і раніше немає єдиної думки: де саме перебував у полоні князь.
   Першим ототожнив легендарний Сюурлій з Казенним Торцем російський дослідник П.Г. Бутков ще в 1821 році. Так званий «Среднедонецкий вариант» (згідно якому головні події «Слова» відбулися десь у середній течії Казенного Торця) в подальшому підтримали багато вчених, у тому числі В.Б. Броневський (1838 рік), П.Є. Ваденюк (1878 рік), радянський історик К.В. Кудряшов (роботи 30 - 50-х років минулого століття).
Прихильники версії, згідно з якою князь Ігор перебував у полоні на літньому пасовищі хана Кончака на Казенному Торці, обов'язково наводять цитату з Іпатіївського літопису про підготовку Ігоря до втечі. Князь наказує своєму слузі: «Перейди на ту сторону Тора с конем в поводу».
   Згідно з реконструкцією подій князь Ігор перейшов убрід Тор і вже на іншому березі (на лівому), осідлавши заздалегідь відведеного туди коня, поскакав до Дінця.
«А Игорь поскочи горностамъ къ тростию и белымъ гоголемъ на воду. Взвержеся на борз комонь и скочи с него босым волком».
   Слід зауважити, що перейти сучасний Казенний Торець спекотним літом можна практично в будь-якому місці. Виникає тільки питання: який саме Тор і в якому місці переходив князь Ігор?
   «Коли Игорь соколомъ полете, тогда Влуръ влъкомъ потече, труся собою студеную росу, преторгоста бо своя борзая комоня!»
Навіть при великих розбіжностях сам маршрут руху втікачів більш-менш ясний. Князь Ігор тікав у свої володіння, а самим південним містом був саме Донець. Ще в 1840 році історик В.В. Пассек прийшов до висновку, що так зване Каганове городище - це залишки літописного Дінця (зараз це південні околиці міста Харкова).
   Одинадцять діб від гирла Тора до міста Донець князь пішки добирався туди по заплавних дібровах лівим берегом Сіверського Дінця: «Иде пешь 11 ден до города Донца». За розрахунками радянського академіка Б. О. Рибакова за цей час вони подолали приблизно 165 кілометрів. Мала швидкість пересування (всього лише 15 кілометрів на добу) легко пояснюється обережністю втікачів, їх бажанням не видати себе переслідувачам.
   Використовуючи відому методику академіка Рибакова визначення можливого місця битви між половцями і дружиною князя Ігоря, можна визначити і ймовірний район, де князь Ігор перебував у полоні. Треба зробити акцент на той факт, що розрахунки місця можливого знаходження в полоні князя Ігоря на Казенному Торці ніяким чином не прив'язані до місця фатальної битви дружин русичів і полків Кончака і Гзака. Де б вона не відбулася: на річці Макатиха (басейн Казенного Торця) - варіант М.В. Сібільова або на Гнилуші (басейн річки Самара) - версія Б.О. Рибакова. Не вдаючись в подробиці розрахунків, є підстави стверджувати, що місцем полону Ігоря Святославовича був саме Казенний Торець (приблизно, десь між селищами Шахове Добропільського району і Новоекономічне Покровського району).
   Найбільш привабливим для кочовища є район, розташований північніше селища Шахове. Це місце злиття Казенного Торця, Кривого Торця і Грузської (ліва притока Казенного Торця). На думку краєзнавців з міста Дружківка (місто розташоване на місці злиття річок Казенного Торця і Кривого Торця – правої притоки Казенного Торця) саме у межиріччі Торця і знаходився центр половецького держави. Саме тут провів 19 днів в полоні князь Ігор.
   На підтвердження цих версій, існують кілька переконливих фактів і аргументів, які свідчать про перебування половців на берегах Казенного Торця. Саме половці залишили на нашій землі своїх ідолів - кам'яних баб. Ще в XVII столітті тисячі таких кам'яних статуй стояли на курганах, на вододілах, при злитті річок, на перехрестях великих доріг. Вони споруджувалися в степу на високих місцях в спеціально обладнаних святилищах. Половці їх ставили в пам'ять померлих предків і тільки на землях своїх постійних кочовищ. Ні в кого з дослідників не викликає сумніву, що кам'яні половецькі статуї - відгомони складних вірувань і обрядів, пов'язаних з культом предків. Якщо судити за кількістю залишених рукотворних ідолів в донецькому степу, а їх, за різними джерелами, налічувалося близько тисячі, то наш донецький край був центром Половецької Землі.
«В степных местах много находится насыпных могил и курганов, на которых еще и доныне стоят статуи, грубою работаю иссеченные из самородного камня, по пояс врыты в землю. И изображают обоего пола человеческие лица больше в исполинской величине» (1788 рік).
   Так в селі Миролюбівка Покровського району (село розташоване на правому березі Казенного Торця) - на височині (на в’їзді до села) аж до 60-х років минулого століття стояла половецька баба (була реальність її фізичного знищення, але завдяки зусиллям місцевих краєзнавців тепер вона встановлена в центрі села). З правого боку навпроти селища Новоеко-номічне в Казенний Торець впадає балка Заячий Яр. За розповідями старожилів в 50-ті роки минулого століття на схилах цієї балки ще стояли сім (!) кам'яних статуй. Всі вони потім були використані в якості будівельного матеріалу при будівництві моста через цю балку.
   В селі Шахове Добропільського району ( поселення розташоване на обох берегах річки) до 2005 року у дворі тракторної бригади стояли 2 жіночих половецьких кам'яних статуї. Їх, за словами місцевого населення, притягли з навколишніх полів неподалік від села. Подальша доля їх не відома.
   В околицях селищ Гродівка (на лівому березі Казенного Торця) і Новоекономічне Покровсь-кого району, сел. Володимирівка Добропільського району і Торське Костянтинівського району (на правому березі Казенного Торця) розташовані могильні кургани кочівників Х-ХІІІ століть. В селі Володимирівка Добропільського району (це правий берег Казенного Торця) під час розкопок курганної групи Попов Яр - 2 було виявлено два половецьких похованні і нижня частина половецької кам’яної статуї.
Найпоширенішою знахідкою в могилах кочівників X – XIII століть були залишки збруї – вудила, стремена й кістяні окантовки сідел з високою передньою лукою. Крім кінської збруї, у таких похованнях виявлено величезну кількість різнотипної зброї (списи, шаблі, сагайдаки зі стрілами тощо).
   Сліди перебування половців в нашому краї (мається на увазі Покровський район) виявлено на берегах річок Солона і Клебан-Бик, а також в околицях сіл Гришине, Сонцівка, Калинове та Миколаївка. У сусідньому Добропільському районі – в околицях сіл Юр'ївка, Завидове - Борзенко, Завидове - Кудашеве й Золотий Колодязь.

* * *
   Мало хто з нас, переїжджаючи Казенний Торець, кинувши побіжний погляд на невигадливу річечку, на берегах якої безтурботно пасуться бички та корови, а на мілководді плескаються гуси, замислювався про те, що наш Тор був свідком втечі героїв «Слова о полку Ігоревім» з половецького полону. Що колись води Казенного Торця поїли незліченні табуни одного з могутніх половецьких ханів. Можливо, стоячи на березі нашого Торця, володар Поля Поло-вецького Кончак Отрокович обмірковував плани своїх майбутніх походів на Київську Русь.

Почесний краєзнавець Донеччини Луковенко С.П.(м. Мирноград)

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,