До 100-річчя краєзнавчого музею та 130-ї річниці з дня народження його першого директора С.А.Гапеєва.

  Народився Степан Антонович Гапеєв 10 травня 1890    р. в місті Одеса. Після закінчення гімназії подальше    навчання продовжив у Одеському художньому училищі, де здобув освіту за фахом «вчитель середніх навчальних закладів». Але працювати в освіті не довелось через призов на службу до царської армії в 1914 році. Після демобілізації в 1918 році разом з дружиною переїхав у Новгород-Сіверський, де мешкали на той час батьки дружини. Саме в нашому місті розпочалась його педагогічна діяльність. Степан Гапеєв влаштувався у міську школу II ступеня на посаду вчителя графічних мистецтв. Він активно включився у громадсько-політичне життя Сіверщини, брав участь у музично-театральному гуртку (пізніше Новгород-Сіверьскому театрі), який очолював відомий актор, режисер і меценат А.А. Асінг. За ініціативою повітового відділу народної освіти в травні 1920 року в приміщенні семирічної школи було відкрито художньо-історичний музей. Очолити новостворений заклад завідуючий відділом А.Е. Лосик запропонував Степану Гапеєву. Головне завдання музею полягало у збиранні та збереженні історико-культурної спадщини. Музей успадкував частину зібрання старожитностей відомого мецената і колекціонера середини XIXст. М. Судієнка і складався з трьох відділів: археологічного, художнього та церковної старовини. За короткий термін С. Гапеєву разом зі співробітниками вдалося врятувати від загибелі частину церковних цінностей під час закриття місцевих храмів і монастирів, фамільних портретів та книг з колекцій поміщицьких маєтків. Було зібрано понад тисячу експонатів.

Через деякий час для музею виділили окреме приміщення по вулиці Козацькій у будинку Файнберга (зараз приміщення міської друкарні) та через брак коштів на опалення було прийнято рішення про переміщення експонатів музею до колишньої чоловічої гімназії.
Як згадував сам С. Гапеєв, «за перших часів існування музей терпів крайню нужду; становище було неміцне; установа здавалася нежиттєвою». Завдяки зусиллям завідуючого і підтримці з боку місцевої інтелігенції музей витримав ці випробування і перетворився у помітний краєзнавчий осередок. Щоб згуртувати довкола музею громадський актив, С. Гапеєв створив краєзнавчий гурток, члени якого брали участь у обстеженні та виявленні пам'яток історії й культури, археологічних розкопках і розвідках, етнографічних експедиціях на терені Новгород-Сіверщини. С. Гапеєв проводив активну культурно-освітню роботу, виступав з лекціями перед мешканцями краю, влаштовував виставки музейних експонатів. За ініціативи музейника у листопаді 1926 року на засіданні комісії по охороні пам’яток у Києві порушено питання про створення заповідника у Новгороді-Сіверському. 16 травня 1929 року згідно з рішенням Раднаркому УСРР Спасо-Преображенський монастир було оголошено державним історико-культурним заповідником Всеукраїнського значення. У цьому ж році краєзнавчий музей об’єднався з заповідником, що сприяло його подальшому розвитку. Очолив установу вже досвідчений музеєзнавець Степан Антонович Гапеєв. Музей розмістили в будівлі колишньої духовної семінарії на території Спасо-Преображенського монастиря, де він знаходився до червня 1941 року.
Відкриття заповідника дозволило значною мірою активізувати науково-дослідну роботу в галузі місцевої історії, з'явилися бодай невеликі кошти для реставрації занедбаних пам'яток старовини. «Через те, що на Новгород-Сіверщині мало наукових установ, — підкреслював С. Гапеєв, — заповідник бере на себе й ширші завдання. Перше — правити за культурний і краєзнавчий осередок на Новгород-Сіверщині. Це особливу вагу має за доби реконструкції народного господарства та культурної революції. Друге — організувати і здійснювати охорону пам'ятників культури та природи в межах Новгород-Сіверщини». Перу С. Гапеєва належить ґрунтовний нарис історії Спасо-Преображенського монастиря — «Новгород-Сіверський заповідник: Провідник» (1931), кілька статей з музеєзнавства і низка публікацій у місцевій пресі.
Однак, реалізувати свої плани та наміри С. Гапеєву не судилося. У лютому 1934 року він був знятий з посади як «соціально ворожий елемент, що припустив вихолощення класової суті в музеї», а в березні 1938 року — заарештований по вигаданому звинуваченню у зв'язках з «членами есерівської та білогвардійської організації, що проводить активну антирадянську агітацію».
Після майже 10-місячного ув’язнення був звільнений у зв'язку з відсутністю достатніх доказів «злочинної діяльності», але на все життя на ньому залишилося тавро «соціально-ворожого елементу». До роботи у школі його не допустили, і майже на два роки він залишився фактично без засобів для існування. Під час німецької окупації Степан Антонович пішов працювати завідуючим відділом освіти народної управи, а коли в серпні 1943 року до Новгорода-Сіверського наблизились частини Радянської армії, виїхав з родиною до села Ільник Турківського району Дрогобицької області на Львівщині. Згодом С. Гапеєву вдалося влаштуватися на посаду інженера лісового господарства в місті Турка. Водночас по сумісництву він викладав малювання у тамтешній школі.
У квітні 1949 року С. Гапеєва знову заарештовують, на цей раз йому було висунуто звинувачення «служба в німецько-фашистських органах і проведення боротьби проти Батьківщини на ідеологічному фронті». Після 5-ти місячного слідства незважаючи на відсутність прямих доказів, Чернігівський обласний суд виніс фатальний вирок: 25 років виправно-трудових таборів з конфіскацією особистого майна. Боротися зі сталінськими каральними органами не вистачило сил. 8 квітня 1950 років Степан Антонович помер від розриву серця у чернігівській в’язниці.
Через 10 років після його смерті дружина Марія Яківна звернулася до правоохоронних органів з проханням про реабілітацію засудженого чоловіка, але отримала відмову. І, лише в березні 1993 року, кримінальна справа С.А. Гапеєва була переглянута. Згідно закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» через відсутність доказів, які підтверджували його вину, Степана Антоновича було реабілітовано.

До друку підготувала Наталія Андросенко,
завідуюча сектором наукової та просвітницької роботи.

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,