Леонід Махновець про автора "Слово о полку Ігоревім»

Народився майбутній історик  31  травня 1919  року  в  селі  Озера Бородянського району на  Київщині, в сільській родині. Після закінчення школи вступив до Київського університету на філологічний факультет. Закінчивши 4 курси пішов на фронт.З війни повернувся з десятьма бойовими нагородами. Після закінчення університету  у 1947 р.  поступив в аспірантуру при  Інституті літератури АН  України. Його  керівником став відомий  учений М.К.Гудзій, який підтримував юнака.  Захищає кандидатську в 1950р., а потім  докторську дисертації. З 1950- 1955рр. працює науковим співробітником державного музею Т.Шевченка. Далі  переходить  до Інституту літератури ім.Т. Шевченка АН УРСР,  з якого в 1972р. був безпідставно звільнений після підготовки наукової праці про Григорія Сковороду. Тільки запрошення на роботу до Гарвардського університету змусило керівництво інституту надати змогу йому повернутися до наукової діяльності. Талановита людина, дослідник історії, літератури і культури  України, зокрема періоду Київської Русі, перекладач і коментатор "Слова о полку Ігоревім (1970р.)", написав понад 400 наукових праць .Йому належить грандіозна праця — переклад на сучасну українську мову «Літопису руського» та коментарі до нього. За неї учений  отримав державну премію ім. Т.Г. Шевченка.

 

 Вченим була поведене титанічна робота над дослідженням  « Слова» і   1989р.  у видавництві при Київському університеті вийшла фундаментальна монографія   «Про  автора “Слова о полку  Ігоревім». Історик  Махновець в пошуках автора пішов зовсім іншим шляхом. Він  у своїй  монографії пише: «Наперед я автора  не визначав. Наперед виробив лише  конкретний метод  дослідження... Без  будь-якої заданості об’єктивно вивчав факти, документальні дані, аналізував  їх...»

Почавши  свій пошук, було обрано визнане майже  всіма дослідниками ствердження, що автором «Слова»  міг бути тільки  князь, оскільки лише  князь мав  право, звертаючись до  інших князів, називати їх «братами», «братією». Як раз  таким звертанням і починається поема: «А чи не ліпше було б нам, братіє...» «Ніхто інший — ні  боярин, ні  дружинник, ні  купець чи  монах, а тим більше смерд  і помислити не  міг  назвати князів «братами».   Також постало питання, а чи  міг  князь до  князя  звертатися словом «княже»?   В «Слові»  є  таке  звертання: «Великий княже Всеволоде!» Л.Махновец , переглянувши літописи,  переконався,що  у  розмові поміж князями подібна форма звертання «княже» зафіксована в джерелах. Так, Махновець доводить, що  автором «Слова»  був князь. Але треба було знайти    єдиного претендента на  автора «Слова».

Так дослідник визначив головні передумови авторства : автор  повинен володіти всією  інформацією, якою наповнений твір; він  повинен мати  якийсь дуже близький стосунок до Ігоря  — дружній чи  родинний,  а  також і до  Святослава київського, бо інакше не  можна пояснити, чому  він  проявляє добрі почуття до них  обох,  особливо до Ігоря; ці близькі стосунки потрібно підтвердити документально, і насамперед у 1185 році;   кандидат у автори повинен бути  сучасником подій, написаних у «Слові», але не старим і не дуже молодим. Жоден   дослідник  не   йшов  подібним шляхом. Далі   із тих  що  залишилися, потрібно було  вибрати одного, який: був другом  чи родичем Ігоря; одночасно був другом  чи  родичем Святослава київського; знав подробиці підготовки до походу,  перебіг  битви  та втечі Ігоря. Махновець на основі конкретних історичних, географічних та лінгвістичних фактів беззаперечно довів,  що  автором «Слова»  був князь Володимир Галицький.

Володимир Галицький був сином галицького князя Ярослава Осмомисла, одного з героїв  «Слова», та братом княгині  Ярославни. Таким чином, Ігор  був зятем  Володимира, а Володимир Ігорю  — шурином. Це підтверджується записом у літопису восени 1184 року: «Володимир прийшов у Путивль до Ігоря, зятя».Князь Ігор прихистив Володимира у Путивлі,котрий втік від батьківского гніву.Коли б не цей  запис, ми ніколи б не дізналися, що Ярославна  — дочка Ярослава Осмомисла і рідна  сестра Володимира, оскільки в  той  час  було  декілька князів, що  носили таке  ім’я і мали  дочок.

Цей  князь відповідає всім передумовам, висунутим  Махновцем до претендентів на автора. Він  мав освіту, багато читав  і писав, об’їздив майже всю  країну, був особисто знайомий з усіма  князями, що згадуються в  «Слові» і  найголовніше, був  родичем і другом однолітком Ігоря  та зятем  київського князя Святослава. Він один з  усіх тогочасних князів володів усією  інформацією, закладеною в «Слові», бо мав високу освіту та багато  мандрував по рідній  країні.

 Махновець на  основі конкретних фактів довів,  що «Слово»  — це  високохудожня експресивна промова князя Володимира Галицького, виголошена  на князівському з’їді,  15 серпня 1185р. в Києві  і тоді  ж  записана писцем великого князя  Святослава Всеволодовича.

Головна її мета  — возвеличити і виправдати князя Ігоря, котрий своїм  необачним  походом, що  закінчився тотальною поразкою  сіверян, відкрив половцям шлях  на рідну  землю і головне, закликати князів до єднання перед  ворожою навалою.

Помер  Леонід Єфремович у Києві 19 січня  1993 року. Людина, яка залишила велику наукову спадщину, до якої звертаються історики, літературознавці, дослідники.

 

 

 

                                                                      Світлана Кривич

                                                                      молодший науковий співробітник

                                                                      відділу давньоруської  літератури

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,