Панас Мирний – безперечний класик української літератури.

 

 

 Класик і за радянських часів і за теперішніх. Ледве, чи знайдеться хтось, хто вчився в українські й школі і не писав колись твору на тему образу Чіпки в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні”. Цього вимагала   шкільна програма, але мало хто розумів тоді  оригінальність  , правдивість та драматизм його творів.

 

    13 травня минає 170 річниця від дня народження відомого українського письменника Панаса Мирного( справжнє ім’я Панас Якович Рудченко). Народився   в Миргороді  в  родині дрібного чиновника.  Після кількох років навчання в парафіяльному, а потім  повітовому училищ чотирнадцятилітній  хлопець йде на власний хліб-працювати чиновником . Служив по канцеляріях у Гадячі , Прилуках, Миргороді . На цей час припадають його  перші  літературні спроби . Він активно збирає фольклорний матеріал та пише поезії російською й українською мовами. Прикладом для нього був старший брат Іван(псевдонім Іван Білик).

   З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві,    обіймаючи різні посади в місцевій казенній палаті.  В літературі  дебютував  одразу і як поет, і як прозаїк: у 1872 році у львівському журналі «Правда» (№ 5) було надруковано його вірш «Україні» й оповідання «Лихий попутав». Але на той час у доробку Панаса Мирного було вже кілька неопублікованих зразків малої прози, драматичних проб і перекладів ,зокрема і «Слова о полку Ігоревім». В своєму перекладі «Слова…» він  користувався  характерною для українських дум образно-стилістичною й ритмічною системою. «Дума про військо Ігореве» вперше опубліковано у 1896 році та витримала декілька перевидань різних років. Віршовий розмір, ритміка, система образів, лексика та фразеологія цього перекладу багато в чому нагадують  українські думи XVI-XVII ст. Основним джерелом мовних та стилістичних засобів для  Мирного був український фольклор та народна мова, звідти у  нього ціла серія характерних слів та виразів: біла лебідка, ясне сонце, лиха  недоля, соловейку; то не вітер -буря встає, хижим вороном літає, сива зозуленка, гірких сліз  і т.д. Особливо велика схожість з усною  народною творчістю простежується в перекладі Плача Ярославни.

   Службова діяльність Панаса Рудченка не дуже сприяла літературній творчості Панаса Мирного. Щодня письменнику доводилося займатися найрізноманітнішими паперовими справами, — і все це вимагало відповідних знань ,зусиль і часу  .  Отож, писання літературних творів розтягувалося на роки й десятиліття, а деякі з них Панас Мирний так і не встиг закінчити.  Та й із виданням письменник ніколи не поспішав,  а ще заважало   цензурне переслідуванням українського слова в Російській імперії, тому друкується переважно за кордоном.

  Протягом 1870—1880 рр Панас Мирний створив цикл  "Як ведеться, так і живеться". У 1874—1885 рр. надрукував оповідання, повісті, романи: "П'яниця", "Лихі люди", "Повія", "Лови", "Морозенко", драма "Лимерівна". У 1875 році в співавторстві з братом Іваном Біликом Мирний закінчив роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»    У 1897 р. вийшла  повість "Лихо давнє й сьогочасне" . Відмінна риса творчості  Панаса Мирного - створення яскравих людських особистостей, показ глибоких психологічних  процесів, традиційні  взаємовідносини  селянства і дворянства.

     Літературна творчість Панаса Мирного тісно поєднувалась з його громадською діяльністю- ще змолоду він був зв’язаний з революційним визвольним рухом . Не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, письменник весь час конспірувався.  Царська поліція так і не дізналася  хто він ,навіть коли у 1915 р. розшукувала  політично підозрілу особу "письменника Панаса Мирного". Після революції 1917 року  Мирний  опинився в скрутному становищі  і йде  працювати в Полтавський губфінвідділ .Здоров’я письменника значно похитнулось після загибелі в Першій світовій війні старшого сина Віктора і мобілізації до діючої армії середнього сина Михайла . 20 січня 1920 року класик української літератури помер від інсульту. Похований у Полтаві. Дружина пережила чоловіка більш ніж на 20 років. Разом із сином Михайлом вони відкрили в будинку Панаса Мирного меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві письменникові було відкрито пам'ятник.

    В своєму  останньому   творі-нарису "Робота",  Мирний ,оглядаючи своє минуле, підкреслював: "Ні, не слава... поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, І вона оповила мою душу чарівними снами й підбурювала думки до роботи". До того ж Панас Мирний був людиною виключної скромності і вважав що треба дбати не про власну популярність, а про працю на користь народові...

                                                            Олена Бунак

                                                       старший  науковий співробітник відділу

                                                       давньоруської літератури

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,