Дем’ян Ігнатович – гетьман Лівобережної України

  Період Гетьманщини - досить суперечливий  етап в історії України. Це час, коли вирішувалась доля нашої держави. Наміри гетьманів  стосовно української державності мали  неоднозначний характер. Вони намагалися знайти для  Лівобережної  частини  українського Гетьманату такого протектора, який би зміг забезпечити цілісність України та дотримання « прав і привілеїв» Війська Запорозького.

Протягом  другої половини ХVІІ століття Новгород-Сіверський займає одне з провідних місць в адміністративно – полковій системі України. Внаслідок динамічних суспільно – політичних змін та військових дій в країні місто потрапляло в епіцентр   багатьох історичних подій.

 

 Цього року виповнюється  350 років,  як очільником  Гетьманщини став   Дем’ян Ігнатович  (Многогрішний)   .  17 грудня 1668 року у Новгороді – Сіверському на так званій «чорній раді» його було обрано гетьманом «сіверським».

  Рід Ігнатовичів  походить з Коропщини. Рік народження майбутнього гетьмана   достовірно не відомий, одні дослідники  зазначають  1631-й, інші вказують – 1621рік. Відомо, що він походив з простої селянської родини.  Історик і генеалог В.Модзалевський у своїх працях згадував його як  «мужичого сина». Вперше ім’я Д.Ігнатовича  згадано у Зборівському реєстрі під 1649 роком як військового осавула. Військову службу розпочав при Б.Хмельницькому, був активним учасником Національно-визвольної війни 1648- 1654років. За гетьманування І. Брюховецького  значиться як  Чернігівський полковник з1665р.  по 1668р. Саме Брюховецький при вирішенні  багатьох питань покладався на Ігнатовича і довіряв йому більше, ніж іншим наближеним. А історик І. Крип’якевич характеризував  його так: «Це була людина твердої вдачі, абсолютист, непоступливий і задиристий, - сам собі завдячував кар’єру  і не думав ні перед ким поступатися».

Дем’ян Ігнатович  був одним з найрішучіших противників Андрусівського договору 1667року, за яким Московська держава та Річ Посполита поділили Україну між собою. У 1668 році бере участь у антимосковському повстанні , яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького, та останнього було страчено у червні того ж року . Повстання передбачало вигнання російських воєвод з Лівобережної України та проголошення України як самостійної держави. На жаль цей  протест не досяг своєї мети .  Д. Ігнатович переходить на бік правобережного гетьмана Петра Дорошенка, пропонує йому об’єднати  всю Україну. Та  незабаром П.Дорошенко залишає козацьке військо і повертається до Чигирину,а 8 червня 1668року призначає Ігнатовича наказним гетьманом над «сіверськими полками», наказуючи вигнати московських воєвод з Переяслава, Ніжина та Чернігова. Але наказний гетьман розумів, що йому все одно доведеться визнати протекцію Москви  з огляду на військову силу росіян і на те, що Дорошенко не міг бути гетьманом одразу Правобережної (польської) та Лівобережної (московської) України. Того ж року  наприкінці вересня Ігнатович звертається до впливової людини - архієпископа  Чернігівського і Новгород -  Сіверського Л. Барановича - виступити посередником  між ним  і московським царем.  У листі до Лазаря Барановича  він заявляв, що у разі, коли цар простить українців за «свавільство» Брюховецького, то вони згодні знову перейти під зверхність Москви, але за умови збереження за ними традиційних «вольностей»  та визнання Переяславсько – Московських домовленостей 1654 року. Окрім того , наказний гетьман пропонував  вивести російські  гарнізони та відкликати воєвод з усіх українських міст. При цьому  Д.Ігнатович називав причини антиросійського  повстання, які полягали у «насильстві» воєвод та  ігноруванні української державності.

17 грудня 1668 року в Новгороді – Сіверському  зібралась старшинська рада.  С.Воїнов про цю подію пише : « Рада проходила у дворі, огородженому високим дерев’яним парканом при посиленій варті з числа найнадійніших козаків.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        Саме Лазар Баранович перший  запропонував обрати новим гетьманом Дем’яна Многогрішного, і присутні підтримали його». 

Про обрання Д.Ігнатовича  пише і архієпископ Баранович царю Олексію Михайловичу : «… Демиан Игнатович гетман Северский, 17 декабря приехаль вь Новгород – Северский и зьехалися з ним полковники: Черниговский, Нежинский и Стародубский, со всеми начальними людьми, и уже обрали его гетманом сего боку Днепра, который  посылает посланников до Вашего царського пресветлого Величества и послов по Рождество Христово пошлетъ».   

 А вже 3 березня 1669 року у Глухові відбулись вибори гетьмана  Д.Ігнатовича призначені царем. Туди з’їхались козацькі старшини Лівобережної України, Лазар Баранович благословив новообраного гетьмана . Також  були присутні і Новгород-Сіверський сотник Захарій Степанович та  міщани - війт Никифор Пожарський, писар Трохим Якимов, Олексій Карач, Давид Мишковець.  Того ж року  гетьман  уклав з російським урядом Глухівські статті де, зокрема, вимагав або виведення російських гарнізонів з українських міст Києва, Чернігова, Ніжина, Новгорода-Сіверського та ін., або щоб вони не мали права вмішуватися в справи міської адміністрації  (згодом царський гарнізон було виведено з нашого міста). При підписанні цих статей були присутні представники Н-Сіверського:Війт –Никифор Пожарський, сотник Захарій Степанович та Шептаківський  сотник Василь Ісаєнко.

 Д. Ігнатович перший з тогочасних гетьманів гостро порушив питання про те, що Київ повинен «принадлежить заднепровской стороне» , тобто Київ з округою  приєднати до Лівобережжя. Почав  створювати загони найманих військ, формувати особливий «компанійський полк» - своєрідну національну гвардію, яка мала підлягати безпосередньо гетьманові і гасити в зародку будь – які заколоти. Йому належала ідея перенести столицю з Глухова до Батурина. Він вимагав дисципліни від підлеглих, дозволяв собі власноруч, без жодного суду, карати на місці кожного з неслухів – аж до полковників. За це козацька старшина не злюбила його.   Але саме завдяки твердості і послідовності гетьмана Д.Ігнатовича Україна змогла вирватися зі стану громадянської війни і домогтись значних  поступок як з боку Росії, так і з боку Польщі. Відомий історик І. Крип’якевич писав з цього приводу: « Завдяки безоглядності Многогрішного, Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру і добробуту.»

Російському уряду такий гетьман заважав, російські воєводи  змовились з козацькою старшиною. Дем’яна Ігнатовича було схоплено 13 березня 1672 року і відправлено до Москви. В цій змові взяли участь генеральний обозний П.Забіла, генеральний писар К.Мокрієвич і генеральний суддя І.Самойлович, який незабаром  став гетьманом.  28 травня 1672 року Д. Ігнатовича, його брата – чернігівського полковника Василя Многогрішного, військового осавула Павла Грибовича, ніжинського полковника Матвія Гвінтовку вивели на майдан, щоб скарати на горло, але в останню мить цар помилував, відправивши на заслання  до Сибіру. Відбував покарання в Іркутському острозі, потім  перевели до Селенгінська. Обставини склалися так, що колишній гетьман став одним з керівників оборони міста під час осади  бурятської визвольної армії, очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Таким чином повстання бурятів було придушене . Кілька  років керував Селенгінськом та його землями у чині «приказної людини».  У 1696 році постригся у ченці. Помер у 1703 році, похований у Спаському соборі Селенгінська.

 

                                                    Світлана Приход 

                                                    молодший науковий співробітник краєзнавчого                                                                відділу музею – заповідника «Слово о полку Ігоревім»                                                                                                                                                            

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,