РОДИНА СОРОКІНИХ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Л.С.Перелигіна, завідувач відділу науково-освітньої роботи
Державного політехнічного музею при НТУУ "КПІ"

 
До родин, що мешкали в Новгород-Сіверському на початку ХХ ст. і сприяли розвитку інфраструктури міста та його звеличенню, слід віднести родину Сорокіних. Практична відсутність архівних матеріалів про події, що відбувалися в місті століття тому, і соціальні зміни, до яких призвела Жовтнева революція, стали причиною фальсифікації деяких історичних фактів і забуття імен визначних особистостей та родин українського народу. Набуття Україною незалежності й відкриття у 1998 р. в м. Києві Державного політехнічного музею при Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут", що є осередком досліджень з історії техніки України, стали каталізаторами історичних винайдень з цієї проблеми.

Родина Сорокіних: сидять, зліва направо, старша сестра, батьки;
стоять, зліва направо, Іван, Микола, Наталія


Навесні 2007 р. випускник Київського політехнічного інституту Валерій Іванович Дзюбак подарував авторові, збережений ним, родинний фотоальбом початку ХХ ст., що належав, покійній нині, Наталії Іванівні Сорокіній. Багато років тому родина Дзюбаків мешкала в одному будинку на Печерську, в Києві, з Наталією Іванівною. Це була похилого віку, самотня жінка, яка ще дівчиною, після революції 1917 р., приїхала з Новгород-Сіверського та влаштувалася на роботу до Київського карного розшуку на посаду діловода. Після смерті Н.І.Сорокіної залишились її особисті речі, серед яких увагу Валерія Дзюбака, тоді студента КПІ, привернув старий фотоальбом: юнак зацікавився дивним літальним апаратом, що був зображений на одній з фотографій. Після закінчення КПІ В.І.Дзюбак працював у ЦКБ Київського заводу "Арсенал": займався монтажем і випробуванням космічних тренажерів. Його робота була пов’язана з постійними відрядженнями, під час яких В.І.Дзюбак відвідав багато музеїв авіації, але ніде він не знайшов навіть згадки про літальний апарат подібної конструкції.

Дім Сорокіних на Поштовому провулку

Залишив собі Валерій і посвідчення Н.І.Сорокіної за номером 125 від 6 січня 1920 р., дійсне по 15 квітня того ж року, де написано: "Предъявитель сего товарищ Сорокина Наталия Ивановна состоит сотрудником Киевского Гор. Судебно-Уголовного Розыска Украинской Советской Социалистической Республики и имеет право: на ношение всякого рода оружия, задержания, … свободного входа во все театры, сады и увеселительные места и свободного хождения по городу во всякое время дня и ночи …". Аркуш посвідчення прошитий всередині книжки, розміром 9х13 см, що має полотняну обкладинку зеленого кольору. У книжці посвідчення знаходяться ще чотири паперових документи: два посвідчення співробітника Карного Розшуку м. Києва на ім'я Сорокіної Н.І. (№ 1379 від 07.1919 р., № 125 від 6.01.1920 р.); посвідчення Київського Угро Старокиївського району м. Києва, № 1026 від 4.04.1920 р., де написано, що " делопроизводитель … Наталия Ивановна Сорокина отпущена в отпуск и едет для поправления здоровья на родину в г. Новгородсеверск Черниговской губ. …"; свідоцтво Львівського району Радянської Робітничо-Селянської Міліції м. Києва від 9.02.1920 р., що видано "... гражданке гор. Новгород-Северска, Черниговской губ., Сорокиной Наталии Ивановне для свободного жительства во всех городах и селениях У.С.С.Р. сроком на шесть мес. …".

Сорокіни на ганку літнього дому: в центрі – мати; ліворуч сидить
Іван з дружиною, праворуч – старша сестра з чоловіком; в центрі
стоїть Микола, праворуч Миколи – Наталія

Більша частина фотографій (всього їх 81 од.) альбому приклеєна до його аркушів і не має ніяких підписів. На деяких фотографіях, що не приклеєні, вказаний рік. З великою імовірністю, можна стверджувати, що всі фото, за виключенням чудових портретів Наталії Іванівни (на звороті двох вказані дати: 20.05.1924 р. і 1935 р.), зроблені до 1917 р. Портрети Н.І.Сорокіної та фотографія, де вона зображена зі своїм коханим, військовим льотчиком Шуриком Ю., виготовлені Л.Б.Орловим в Новгород-Сіверському. В альбомі ще знаходиться фотографія, найбільш імовірно, чоловіка старшої сестри Наталії Іванівни, що була зроблена в фотоательє пана Р.Гаска, в м. Рівному, приблизно, в середині 1930-х рр.: на звороті є печатка з адресою закладу, що знаходився в м. Рівному, на вул. 3-го Травня1), 60. За легендою, в Польщу емігрував, після 1917 р., і Шурик Ю.

Але повернемося до старого фотоальбому родини Сорокіних. Його фотографії – це німа сповідь про активне життя родини в Новгород-Сіверському до революції 1917 р. і про мальовничі краєвиди міста на Десні того часу.Аналіз сімейних фотографій Сорокіних, з урахуванням архівної інформації2), дозволяє стверджувати, що у подружжя Сорокіних було четверо дітей: двоє синів (Іван, Микола, приблизно 1889 р. н., з невеликою різницею у віці) та дві доньки (Наталія була самою молодшою з дітей, друга донька була найстаршою).

М.І.Сорокін

Засновник радянської школи гвинтокрилобудування Б.М.Юр'єв та історики авіації В.Б.Шавров і О.М.Ізаксон, які самі будували літальні апарати на початку ХХ ст., називають Миколу Івановича Сорокіна російським винахідником гвинтокрила подовжньої схеми, що, як доведено, не відповідає дійсності. Зображення літального апарата Миколи Івановича є на одній з фотографій родинного альбому, а ще на п’яти – зображені окремі вузли гвинтокрила.

Н.І.Сорокіна. 1924 р.

Військовий інженер М.І.Сорокін дослідні роботи по створенню свого літального апарата почав проводити у 1909 р. в авіаційному відділенні Російсько-Балтійського вагонобудівного заводу (РБВЗ) (м. Рига), очолити який був запрошений у С.-Петербург, в 1912 р., І.І. Сікорський.

Треба сказати, що в ті часи будував свої перші гвинтокрили й І.І.Сікорський. Підйомна сила його першого гвинтокрила, який був зібраний за співвісною схемою у 1909 р., була недостатньою для польоту. У 1910 р. І.І.Сікорський будує другий гвинтокрил за тією ж співвісною схемою, що вже зміг відірватися від землі, але без пілота на борту. Такі факти, як знаходження побудови гвинтокрилів на початковому етапі й безліч невирішених проблем у цій справі та бажання скоріше піднятися у повітря на власноруч побудованому апараті, переключають думки І.І.Сікорського на розробку літаків, де на той час вже були одержані суттєві досягнення іншими конструкторами. Важливо, що на відміну від нього, М.І.Сорокін продовжував роботи по будівництву свого гвинтокрила, який, до того ж, мав більш складну схему.

М.І.Сорокін (в центрі) біля свого гвинтокрила

Літературних джерел, де б висвітлювалося питання будівництва перших гвинтокрилів на території колишньої Російської імперії, існує обмаль і вони не дають повного уявлення про творчий доробок Миколи Івановича: можна знайти лише малюнок і кілька рядків про апарат і його автора.

Гвинти літального апарата (справа - М.І.Сорокін)

Як вдалося встановити, окрема сукупність фотографій родинного альбому відтворює дослідні роботи М.І.Сорокіна по створенню свого гвинтокрила у Новгород-Сіверському, з 1911 по 1914 рр. Частина деталей літального апарата була вивезена ним з С.-Петербурга, де наприкінці 1910 р. на РБВЗ були припинені роботи по будуванню гвинтокрилів, що фінансувалися Військовим відомством. Роботи над удосконаленням конструкції гвинтокрила Микола Іванович проводить у нещодавно побудованій літній садибі на крутому березі Десни, з залученням як фахівців, так і різноробочих. Відображення цих фактів також можна знайти на фотографіях з альбому.

Микола Сорокін на фоні тримаючих гвинтів

Безперечно, що літальний апарат М.І.Сорокіна – це гвинтокрил з двома тримаючими гвинтами, розташованими за подовжньою схемою, та переднім тягнучим гвинтом. Головні гвинти апарата складалися з великої кількості плоских лопатей, обтягнутих полотном; були оперезані ободом і мали систему розчалювань. Двигун "Аргус", у 50 к.с., працював на всі три гвинти. Корпус – тригранний, розчалений, не обтягнутий, розміщений на чотириколісному шасі.

І.І.Сікорський (в центрі) в гостях у М.І.Сорокіна (крайній справа)

В конструкції апарата було передбачене місце для льотчика. З фотографії методом порівняльного вимірювання можна приблизно встановити розміри гвинтокрила та його вузлів, а саме: довжина – 10 м, висота – 4 м, діаметр тримаючих гвинтів – 3,5 м. Конструкція апарата М.І.Сорокіна нагадує гвинтокрил француза П.Корню, силова частина конструкції якого, крім двигуна, складалася з двох шестиметрових тримаючих гвинтів, носового та хвостового гвинтів; останні оберталися в протилежні боки.

Гвинтокрил М.І.Сорокіна викликав неабияку зацікавленість його багатьох, згодом відомих, сучасників. Приїжджали до Новгород-Сіверського І.І.Сікорський і Б.М.Юр'єв. Зображення І.І.Сікорського разом з М.І.Сорокіним можна знайти на одній з фотографій родинного альбому. Б.М.Юр'єв робив розрахунки схеми гвинтокрила М.І.Сорокіна. Взявши за основу діаметр тримаючих гвинтів і потужність двигуна, він розрахував підйомну силу гвинтів. Потім, виходячи з уявлень того часу, Б.М.Юр'єв розрахував на міцність частини конструкції гвинтокрила: лопаті, ферму, трансмісію, елементи кріплення гвинтів до фюзеляжу, – і в результаті визначив масу всього апарата. Одержане значення сумарної маси ферми і трансмісії було таким великим, що Б.М.Юр'єв прийшов до висновку: "... построить геликоптер вида черт. "а" (ред. - креслення гвинтокрила М.І.Сорокіна) теперь невозможно".

 

Біля мисливського будиночка: крайній зліва - М.І.Сорокін, в центрі – чоловік старшої сестри

Микола Іванович ще захоплювався мисливством у колі друзів. До речі, Сорокіни завжди тримали собак відповідної породи.

Наполегливість М.І.Сорокіна у справі побудови гвинтокрила, практична відсутність інформації про його винахід і те, що сестра Наталія берегла цей своєрідний фоторепортаж про роботу брата, свідчать про те, що М.І.Сорокін, імовірно, загинув у ті буремні роки.

Архівні матеріали, що зберігаються в Державному архіві Чернігівської області свідчать, що М.І.Сорокін на початку 1917 р. був ще живий. У цей час він вже відійшов від справи будівництва гвинтокрила й займався комерційною діяльністю: 12 січня він надсилає Міському Голові Новгород-сіверська заяву про одержання дозволу на встановлення нафтового двигуна в будівлі власної трикотажно-панчішної фабрики, що була добудована до його садиби. Фасад будівлі фабрики виходив на Поштовий провулок. Прохання Миколи Івановича було розглянуто Новгород-сіверською Міською Думою, яка постановила: "... на установку двигателя изъявить согласие если труба от него будет выведена не на улицу, а во двор и выше крыши здания"1).

Зимовий варіант кінного транспорту Сорокіних

Наприкінці оповіді про творчу діяльність М.І.Сорокіна треба сказати, що двогвинтова подовжня схема гвинтокрила була реалізована тільки у 1945 р., у США, Френком Пясецьким. Гвинтокрил Пясецького фахівці називають "літаючим бананом". Ще він має назву "літаючий вагон", завдяки тому, що конструкція гвинтокрила є стійкою до переміщення центру маси та дозволяє використовувати для розміщення багажу майже увесь фюзеляж.

Родині Сорокіних, імовірно, належала частина мережі кінного транспорту Новгород-Сіверського: в альбомі є чимало фотографій, де зображено коней з візниками та возики літнього й зимового варіантів.

За даними С.С.Воїнова2), що підтверджуються архівними матеріалами та фотографіями родинного альбому, Іван Іванович Сорокін був власником першого в місті автомобіля. До речі, по фото з альбому можна встановити його марку: цей, дорогий на той час, автомобіль був виготовлений відомою на початку ХХ ст. німецькою фірмою NAG (Neue Automobile Gesellschaft).

В 1914 р. І.І.Сорокін звертається до Повітової Земської Управи з проханням дозволити йому організувати автомобільний рух між містом і залізничною станцією Пирогівкою. У проханні І.І.Сорокін вказує плату проїзду в "самодвижущихся экипажах" в один кінець, у розмірі 1крб. 30 коп. і час відправлення автомобілів з Новгород-Сіверського: зранку – о 5 год. 30 хв. та по обіді – о 4 год. 25 хв. Зі станції Пирогівки "самодвижущиеся экипажи" відправлялися відразу ж по прибутті поїзда.

Автомобіль Сорокіних

Прохання І.І.Сорокіна було включено в доповідь № 11 Повітової Земської Управи, що була заслухана Надзвичайними Новгородсіверськими Повітовими Земськими Зборами. По цій доповіді Зборами було прийняте рішення: "... приложенный к докладу проект обязательных постановлений для самодвижущихся экипажей по дороге из г.Новгород-Северска в Пироговку утвердить и поручить Управе представить его г. Губернатору на утверждение. По получению надлежащего утверждения опубликовать эти обязательные постановления во всеобщее сведение1)". Єдине, що було уточнено Зборами, так це наступне: "Число пассажиров должно быть по числу мест в автомобиле". В альбомі є фото, на якому зображено автомобіль NAG з пасажиром і водієм. На підніжці автомобіля, як було встановлено, стоїть І.І.Сорокін. Імовірно, Іван Іванович займався перевозом пасажирів до міста не тільки зі станції Пирогівки, але й від міського причалу. Невипадково, на одному фото з альбому зображений двотрубний пароплав "Чикаго".

Пароплав "Чикаго" на фоні Новгород-Сіверського. Фото з альбому

 

Навесні біля Новгород-Сіверського. Фото з альбому


...Так була розкрита таємниця старого родинного фотоальбому і відкрита невідома досі сторінка історії України, але залишилося багато ще питань і невирішених завдань стосовно визначення вирішальної ролі родини Сорокіних не тільки в розвитку м. Новгород-Сіверського, але й в становленні техніки України на початку ХХ ст. А дослідників славетної історії Міста на Десні чекає ще багато винайдень стосовно вагомого вкладу саме цієї родини Сорокіних у його розвиток.

Новгород-Сіверський. 18.04.1916 р.
Сидять, зліва направо, Наталія (друга),
дружина Івана (крайня); стоять Іван, Микола (крайні справа)



1) Таку назву вулиця мала в досліджуваний період з 1919 по 1939 рр., за поляків.

2) ДАЧО: Ф 145, оп.3, спр.2787, арк..123в, 203в; Ф145, оп. 2, спр. 591, арк.. 130, 145.

1) ДАЧО: Ф 145, оп.3, спр.2787, арк..123в, 203в.

2) Воїнов С. Новгород-Сіверський: Нариси історії / Ред. О.Б.Коваленко. – Чернігів: Сіверянська думка, 1999. – 164 с.



1) ДАЧО: Ф145, оп. 2, спр. 591, арк.. 130, 145.

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,