До 300-річчя з дня смерті Димитрія Ростовського.

Звезду Российскую от Киева возсиявшую и чрез Новград-Северский в Ростов достигшую, всю же страну сию ученьми и чудесы озарившую, ублажим златословесного учителя Дмитрия: той бо всем вся написа, яже к наставлению. Да всех приобрящет, якоже Павел Христу, и спасет православием души наша. 

Кондак св. Дмитрию Ростовскому


Д. Ростовський (у миру Данило Туптало) належить до числа найвидатніших українських релігійно - культурних діячів др. половини ХVІІ ст., що не лише прославили себе подвигами благочестя та діяльністю, спрямованою на зміцнення престижу української православної церкви, але й залишили після себе значний літературний доробок. Разом з І.Галятовським, Л.Барановичем, В.Ясинським, С.Яворським та багатьма іншими світочами української культури Димитрій представляє епоху культурних звершень, які утвердили за Києвом славу освітнього та інтелектуального центру України. Дослідник його життєвого і творчого шляху І.Шляпкін писав: ”Святий Димитрій стоїть однаково високо як суспільний діяч і як особистість. Він ідеал православного пастиря і улюблений серед народу письменник, з одного боку, милосердна і високоморальна людина—з другого.”


Народився Данило Туптало у грудні 1651р. в Макарові, невеличкому містечку поблизу Києва, у сім’ї шляхтича, козацького сотника Макаріївської сотні Київського полку Сави Туптала, якого з поваги до воїнських доблестей і високих моральних чеснот сучасники називали ”славою і честю малоросійського війська”.

Початкову освіту Данило здобуває вдома. Батьки вважали за свій обов’язок дати синові гарне православне виховання та освіту. І 1662р. Данила віддають у науку до Могилянської колегії, де ректором у цей час був І. Галятовський. Тоді це був єдиний вищій учбовий заклад по всій Східній Європі.

Відомо, що в прославленій Академії він провчився всього 4 роки, тому що це був час козацьких війн. Навчання не тільки вплинуло на молодого Данила щодо загального рівня освіти, але і багато в чому вирішило його подальшу життєву долю. Але й за цей невеликий строк Данило звернув на себе увагу відомого богослова, полеміста й письменника того часу, ректора Братського училища І.Галятовського. Утверджений у благочесті, просвітлений вірою і озброєний знаннями, Димитрій все своє подальше життя присвятить захисту православної віри, охороняючи її від спотворень і різночитань. Пізніше у своїх творах він розкриє силу і внутрішню красу православ’я.

Але в 15 років Данило повинен був залишити училище, так як приєднання України до Росії в 1654р. викликало війну з Польщею, успіх в котрій переходив то на один, то ін. бік. В 1665 р. Братське училище було зруйноване і на декілька років прийшло в запустіння.

Не маючи можливості продовжувати навчання, він в 17р., отримавши благословення батьків, став ченцем Київського Кирилівського монастиря. Мелетій Дзик, котрий знав Данила ще за часів навчання в Братському училищі, де був викладачем, зробив постриг юнака в чернецтво, надав ім’я Димитрій, в честь святого великомученика Димитрія Солунського. Спілкування з тодішніми ієрархами української православної церкви, такими як М.Дзик, Й. Нелюбович-Тукальський, Л.Баранович, формує у молодого ченця виразні антипольські погляди.

25 березня 1669р. в день Благовіщення Пресвятої Богородиці митрополит І.Тукальський звів Димитрія в сан ієродиякона, а через 6 років, 23 травня, вже в Густинському Троїцькому монастирі архієпископ Чернігівський Л.Баранович -- в сан ієромонаха. В той час йому було лише 24 роки, але він був відомим проповідником. Познайомившись з Димитрієм ближче, архієпископ запросив його до Чернігова в якості проповідника при Чернігівському кафедральному соборі. За дорученням Л.Барановича ієромонах Димитрій написав свій перший твір „Руно орошенноє”, присвячений опису див від чудодійного образу Богородиці в Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі. На протязі багатьох років він вів щоденник („Діаріуш”), в який заносив свої роздуми, спостереження, а також різні видіння під час сну. Як проповідника його запрошують до Білорусі та Литви. Через 2 роки в лютому 1679р. він повертається в Україну, куди його викликає гетьман І.Самойлович та ігумен Мелетій. Гетьман запрошує Димитрія до Батурина, тодішню гетьманську резиденцію, і він оселяється в найближчому до Батурина Миколо - Крупицькому монастирі. Звідти починаються довгі мандри його по різним українським монастирям. Церкви та монастирі звертаються з проханням про оселення його то в одній, то в іншій обителі.

В 1681р. Димитрій приймає запрошення братії Максаківського Спасо - Преображенського монастиря і стає ігуменом цієї обителі. Напередодні він побував з листом від гетьмана в Чернігові у архієпископа Л.Барановича. Той, не прочитавши гетьманського послання, дає благословення на ігуменство. При цьому Баранович шуткуючи пророкував його подальшу долю: ”Димитрій” й „митра” :” Да благословить вас Господь Бог не тільки ігуменством, але, за ім’ям Димитрій, бажаю вам митри: Димитрій да отримає митру”.

Димитрій недовго залишався в Максаківській обителі. 7 лютого 1682р. він був призначений ігуменом в Батуринський Миколо - Крупицький монастир, в якому йому вже довелося перебувати. Але 26 жовтня 1683р. він склав з себе обов’язки керуванням обителлю, залишившись простим іноком. „Невдовзі, – як пише автор Житій святих, – Промислом Божим святий Димитрій призваний до великої справи складання Міней Четьїх, якими він приніс велику користь усьому народу руському”. Четьї Мінеї – це зібрання оповідань про життя і подвиги святих подвижників, розташованих за днями святкувань їх пам’яті. Їх складання, дійсно, стало якнайбільшим подвигом, яке принесло Димитрію загальноцерковну і загальнонародну славу. Ця праця була необхідною, тому що нічого так не слугує вихованню благочестя в інших, як приклади із життя людей, що своїми подвигами довели – спасіння можливе для всіх.

Варлаам Ясинський успадкував від своїх попередників митрополита П.Могили і архімандрита І.Гізеля попереднього настоятеля Лаври, думку про велику працю складання Житій Святих. Відшукуючи здібну для такої важливої і великої праці людину, архімандрит Варлаам затримав свою увагу на Димитрії, котрий вже прославився такими працями. Так, 23 квітня 1684р., Димитрій перебирається до Києво –Печерської лаври, де спочатку становиться офіційним проповідником, а 6 травня він отримує від архімандрита Варлама послух писати житія святих. Це була велика праця, яка вимагала від нього двох десятиліть безперервної роботи, щоб скласти житія всіх святих Православної церкви, викласти доступною мовою.

Свою працю Димитрій писав використовуючи, в першу чергу, працю митрополита Макарія, а також різні прологи, патерики, інші доступні житія святих, в тому числі видані польською мовою.

В 1686р. Димитрій, всупереч бажанню, знову був назначений ігуменом в Батуринський Миколо- Крупицький монастир. Залишивши Києво- Печерську лавру, він продовжує свою працю в Батуринському монастирі. Гетьман І.Мазепа взявся допомогти Димитрію в роботі й відписав в Москву, до князя В.В.Голіцина з проханням прислати до Батуріна тома знаменитих Великих Міней Четьїх митрополита Макарія. В Батуринському монастирі, він закінчив роботу над першою книгою Четьїв- Міней, яка включала в себе три перших місяці церковного року -- вересень, жовтень і листопад.

Повернувшись до монастиря у лютому 1690р., ігумен усамітнюється в скиту біля церкви Святого Миколая. Наступного року літописець „оставив ігуменство батуринське для спокійнішого житій святих писання і на скиту...оселився” де складає другу книгу Четьїх –Міней за грудень, січень і лютий. Димитрій був вдячний гетьману за надання обителі земельних володінь, а в 1691р. – права збирати податок з товарів у гетьманській столиці. Це допомагало йому менше перейматися господарськими справами. Письменник подарував своєму покровителю „Руно орошеноє”. У присвяті, вміщеній у книзі, він висловлює подяку І.Мазепі за добудову Троїцького собору, пожертву до нього дорогоцінного кіоту. Саме за його правління ця книга перевидавалась у Чернігові в 1689, 1691, 1696, 1697 та1702рр. і користувалася великою популярністю.

9 травня 1693р. закінчений рукопис другої частини Четьїх Міней було привезено Димитрієм до Києво-Печерської лаври. Ростовський особисто контролює хід його друкування. Він отримав похвалу та грамоту патріарха Андріана. Крім того, патріарх надіслав Димитрію нагороду – 10крб., та чергові томи Макаріївських Четьїх Міней.

Незважаючи на прагнення усамітниться у Кирилівському монастирі в Києві, він у 1694р. приймає запрошення очолити глухівську Петропавлівську обитель. У січні 1697р. стає архімандритом київського Кирилівського монастиря, а в червні того ж року -- чернігівського Єлецького.

Увесь 1699р. проведений у турботах про монастир і друкування Міней. А 17 вересня отримує нове призначення—очолити Спасо-Преображенську чоловічу обитель у Н- Сіверському після смерті Михайла Лежайського. 22 вересня був на місці. Ймовірно, подібні часті переміщення були пов’язані з прагненням ченців мати впливового і відомого архієрея, який до того ж користувався підтримкою гетьмана.

Саме в сані Н- Сіверського архімандрита Димитрій закінчив книгу Четьїх Міней за березень, квітень, травень. Книга була надрукована в Києво-Печерській лаврі в 1700р. і почав роботу над коротким викладом житій святих --„Мартиролог, или мученикословіє”, яку не завершив. Тут він пише псалми, присвячені Димитрію Солунському та твір „Апологію”. В грудні архімандрит Києво-Печерської лаври Іосаф Кроковський з братією прислав Димитрію образ Богородиці, котрий був подарований царем Олексієм Михайловичем митрополиту П.Могилі. Образ привіз новий архімандрит Єлецький Никон до Чернігова, а звідти переслали до Новгорода-Сіверського з ієродияконом Йосифом Родикевичем. Але Димітрію вже не довго залишалось жити на Батьківщині: він повинен був скоро її залишити і залишити назавжди.

Петро І доручив Київському митрополиту Варламу «поискать из архимандритов или игуменов или других иноков доброго и ученого и благонепорочного жития, которому бы в Тобольске быть митрополитом, и мог бы Божию милостю проповедовать в Китае и в Сибири, в слепоте идолослужения и других невежествиях закоснелых человек приводить в познания и служения истинного живого Бога». Авторитетного просвітителя всупереч його волі царським указом у 1701р. викликано до Москви і 23 березня висвячено на митрополита тобольського та всього Сибіру. Невдовзі Петро І, побачивши, як він тяжко сприйняв призначення і занедужав, змінив своє рішення. У січні 1702р. Димитрій був направлений до Ростова митрополитом ростовським.

Перебуваючи на цій посаді, він продовжує культурні традиції Київської школи, проводить велику просвітницьку роботу. 1702 р. заснував у Ростові Великому школу на зразок Київської колегії, до якої запросив українських викладачів, зокрема досвідченого фахівця зі співів киянина Єверимія. Учнівський склад комплектувався не тільки з місцевих талановитих дітей, а й з відібраних в Україні хлопчаків-півчих. 1703р. за наказом Димитрія навчання стало безоплатним.

Митрополит продовжує роботу над складанням Житій святих. І в 1705р. том Четьїх Міней був надрукований в друкарні Києво-Печерської лаври. Двадцять років життя віддав роботі, розпочатої ним у якості ченця Києво-Печерського монастиря і закінченої в сані митрополита Ростовського. Четьїх Мінеї були найулюбленішими для читання і декілька разів перевидавались.

Пост, молитва, християнська покірливість, готовність допомогти – все це було притаманно Димитрію на протязі всього життя.

Ростовський тяжко хворів , а в жовтні 1709р. хвороба загострилась і 10 листопада він помер. У своєму заповіті писав, що з 18 років, прирікши себе на добровільні злидні, не зібрав нічого, крім книжок. Свою бібліотеку заповідав Московській патріархії.

Виконуючи прохання Димитрія його поховали в Зачатьївському храмі Спасо-Ярославського монастиря.

1752р. мощі Димитрія були виявлені при ремонті підлоги в храмі. Тоді ж біля труни стали відбуватися зцілення. Невсипуща праця з розбудови церковного життя та авторитет, яким користувався і стали основою для його канонізації, яка була здійснена в 1757р. За дорученням Священного Синоду Арсеній (Мацієвич), митрополит Ростовський, написав його життєпис. В центральному соборі Спасо-Преображенського монастиря Новгорода-Сіверського знаходиться вівтар на честь Димитрія Ростовського та ікона з частинкою його мощів.

Особливе значення має особистість Димитрія Ростовського для розвитку української релігійної літератури. У його творчому доробку – численні повчання та проповіді, більша частина з яких втрачена, полемічного („Розиск про Бринську віру”), історичного („Руно орошенноє”, „Літописець”) змісту, а також драми та поетичні тексти. Однак справжню славу Димитрій здобув як укладач – редактор найповнішої антології житій християнських святих –дванадцятитомних „Четьїх- Міней”—„живої художньої апології християнства” .

Про „Четьї Мінеї Димитрія Туптала український книгознавець Ф.Титов писав:” Те, що створено було в інших країнах і у інших народів цілими більш - менш численними колегіями вчених людей, у нас було виконано однією людиною і до того ж майже без усякої матеріальної підтримки з боку суспільства. Це міг зробити тільки... православний монах, що отримав освіту в такій школі, якою була в ХVІІ ст. Київська академія”.

Власне, Четьї Мінеї завершили становлення національної агіографічної традиції і до сьогодні залишається найавторитетнішим у цьому аспекті виданням.



зав. відділом давньоруської літератури Лобачова І.М.

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,