"До 825-річниці з дня походу Ігоря Святославича на половців присвячується"

Всім відомо, що не місце красить людину, а навпаки – людина місце. Теж саме можна сказати і про місто. Уславити і залишити в пам’яті нащадків можемо тільки ми, люди. Про Новгород-Сіверський можна говорити багато, та хочеться до славетної дати нагадати одну подію, найголовнішу в історії міста. Ту подію, з-за котрої ми кожного літа приймаємо багато туристів. Подію, з-за котрої кожної осені автобусами з різних областей і міст до нас приїжджають школярі.

Це славетний похід князя Ігоря. 23 квітня 1185 року разом з сином Володимиром, братом Всеволодом, племінником Святославом і невеличкою підтримкою чернігівського Ярослава, двоюрідного брата, - військом на чолі з Ольстином Олексичем вони, як і багато інших князів того часу, пішли на головного ворога – половців. Звісно, і за для слави – „шоломом Дону испить, славы себе и дружине поискать”, і для головної мети – зменшити в майбутньому кількість набігів на свої ж землі. То була справа честі. Для нас назавжди залишиться нерозгаданою таємницею не тільки авторство всесвітньо відомого „Слова...” , а й причина поразки Ігоревого війська. Досвідчений воїн і полководець, який не перший раз брав меча до своїх рук, так якось безпорадно і з такими страшними наслідками для князівства і частини Русі програв ту битву. І біля річки билися – і військо знемагало від спраги. І найманці Ярославові раптом побігли з поля бою. І чималеньке військо дозволило оточити себе з усіх сторін. Та метою автора було не передати саме ці події, а уславити похід, уславити військо, святу мету, з-за якої вважалося за честь голову зложити.

І, безумовно, одне з найцікавіших місць у „Слові...” є загадка для того часу, яка викликала і страх і подив – це затемнення сонця. Не дарма ж автор стільки уваги звернув на це природне явище. Читаючи рядки „Слова...”, де описується затемнення мимоволі сам починаєш відчувати той жах, який дихав з усіх боків на військо. Тому і не дивно, чому автор пам’ятника князю Ігорю – скульптор А.Кущ – відтворив це явище. Адже походів було багато, і не тільки в нашого князя, а побачити затемнення „пощастило” тільки Ігорю, рівно як і залишити згадку про свій, хай і невдалий похід у пам’яті нащадків завдяки геніальному „Слову...”.

А наостанок – хочеться запропонувати конкурс на найбезглуздіше запитання: що ж то у нашого бронзового Ігоря за плечима височить? Чи футбольний м’яч чи надувні кульки, якими бавилися, мабуть, у ті часи князівські діти?

Чи варто хоча б раз, просто заради того, аби знати прочитати твір? Аби знати і шанувати пам’ять того, хто навіки уславив це місто.


зав. сектором наукової та просвітницької роботи
Юлія Чудновська

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,