Григорій Степанович Шишацький

… щоб знову повернутись.

(до 260- ї річниці з дня народження )

Григорій Степанович Шишацький (чернече ім’я Варлаам) народився в 1750 р. в сотеному містечку Шишаки Миргородського полку, в сім’ї паламарчука Спасо-Преображенської церкви. Спочатку, вірогідно, навчання почав у Переяславському колегіумі, потім продовжив освіту у Києво-Могилянській академії. Свою церковно-академічну діяльність розпочав саме в Переяславлі. Маючи лише 26 р. він був вчителем, префектом і ректором Переяславського колегіуму.

Новий період життя й діяльності Варлама Шишацького (на жаль 2 роки) пов’язаний був з нашим містом. Утворення Новгород-Сіверського намісництва, а згодом окремої єпархії покликало кращі сили до Сіверщини. Як відомо, першим і останнім єпископом Новгород-Сіверської єпархії з титулом Новгород-Сіверський і Глухівський був єпископ Переяславський І.Кондратковський. Переведений в 1785 р. з Переяслава до Н-Сіверського, куди і переніс колегіум з його культурними традиціями. Не дивно, що ректор Переяславського колегіуму, став першим ректором Новгород-Сіверської духовної семінарії, сполучаючи це з ігуменством Макошинського монастиря. Разом з ним перейшли до нашого міста на префектуру і префект Переяславського колегіуму ієромонах П. Романовський, який з 1789р. був ректором і професором богословія новоствореної семінарії і переяславські професори, серед них ієродиякон П.Малиновський. 

У Новгороді-Сіверському В.Шишацький потрапив в оточення українських патріотів. Це були відомі громадсько-політичні і культурні діячі Гетьманщини, щиро віддані ідеї відродження української державності і української національної культури. Ймовірно, саме йому завдячує новгород-сіверський патріотичний гурток великою увагою до церковних справ, і саме тут виникли в нього задуми про створення Української автокефальної церкви, без якої неможлива була б сама ідея української державності.

З Новгорода-Сіверського В.Шишацький переходить на пост ігумена Віленського Свято-Духівського монастиря, стаючи в центрі польсько-російських змагань за православну церкву в Литві і Білорусі. Там він потрапляє в скрутне становище через відмову скласти присягу на вірність Речі Посполитій, через що був змушений повернутись до Росії. У зв’язку з падінням Речі Посполитої російський уряд почав упорядковувати церковні справи на колишніх її територіях – Західній Україні й Білорусі, тобто підпорядковувати місцеву православну церкву російському синоду. І Шишацького призначають настоятелем Дятловицького монастиря, в 1795 р. він стає єпископом Житомирським, а згодом, завдяки йому було відкрито семінарію. Завдання семінарії полягало у підготовці православних священників для парафій, які з унії перейшли у православ’я. Шишацький стає єпископом Білоруським та Вітебським. Коли в 1812 р. війська Наполеона зайняли Могильов, Шишацький визнав нову владу, сподіваючись, що настав час визволення українсько-білоруської православної церкви з під гніту Москви. Він не зміг зробити інакше, бо дбав про збереження церковних святинь мусив скоритися волі завойовників. Після відходу французької армії архієпископ Варлаам Шишацький за ухвалою синоду, яку затвердив імператор Олександр І, був позбавлений сану під час церемонії в Троїцькому кафедральному соборі архієпископом Чернігівським і Ніжинським Михайлом Десницьким, а також ордена св. Анни І ст.. І як звичайний чернець, засланий на довічне ув’язнення до Новгород-Сіверського Спаса-Преображенського монастиря. Він прожив у келії над брамою ще декілька років, виконуючи обов’язки дзвонаря і привратника. Тяжко вражений жорстоким присудом, він несподівано знайшов собі в своєму знайомому місті нове поле діяльності. Висока культура та освіта, багатий життєвий і громадський досвід, великий моральний авторитет українського патріота, нарешті, трагічна доля довічного в’язня, -- все це притягувало широкі кола людей до напівсліпого, а згодом зовсім сліпого архієпископа. Перебуваючи ув’язненим у близькому йому з давніх років монастирі, Варлаам Шишацький користувався великою пошаною серед новгород-сіверської інтелігенції, зокрема серед учителів Новгород-Сіверської гімназії, на чолі якої стояли – спочатку його знайомий і колега на ниві народної освіти Іван Халанський, а згодом його учень по Переяславському колегіуму Ілля Тимковський. Багато чого можна було навчитися в маститого архіпастиря, і не тільки тому, що у великій бібліотеці В.Шишацького (передана після його смерті до Чернігівського колегіуму) були книжки, яких не мала навіть бібліотека Петербурзької духовної семінарії (які згодом все ж таки їй дістались). Саме з кола молодих новгород-сіверських друзів В.Шишацького вийшла перша друкована звістка про «Историю Русов» (публікація вчителя гімназії І.Сбитнєва в «Украинскомъ ЖурналЪ» 1825р.).

Помер Варлаам Шишацький 1821 р. в Новгороді-Сіверському і похований у Спасо-Преображенському монастирі.

На жаль, сучасники, з певних міркувань не залишили нам докладніших відомостей про останні роки цієї освіченої людини, але його учень І.Тимковський говорив про нього, що «був людиною глибокої вченості, високих обдарувань та ораторських здібностей».



Зав. відділом давньоруської літератури
історико-культурного музею –заповідника
«Слово о полку Ігоревім» Ірина Лобачова.

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,