Микола Маркевич і Новгород-Сіверщина

        «Я много жил – в мои 48 лет я прожил столетие. Редко кому свет так знаком, как мне: все слои общества мне знакомы» - так писав про себе відомий український історик, етнограф, фольклорист,  архівіст, поет і перекладач, музикант і композитор Микола Андрійович Маркевич(1804-1860рр.).

 

        Народився він 7 лютого в с.Дунаївцях Глухівського повіту Чернігівської губернії в сім’ї надвірного радника, нащадка  відомого  козацько-старшинського роду, Андрія Івановича Маркевича і графині Анастасії Василівни Гудович, дочки генерал-лейтенанта і небоги славнозвісного генерал-фельдмаршала Івана Васильовича Гудовича (дружиною якого була дочка гетьмана К. Г. Розумовського).

        Освіту Микола Андрійович здобував спочатку в Прилуцькому пансіоні Білецького-Носенка, а потім – у Шляхетному пансіоні при Головному педагогічному інституті в Петербурзі, куди був влаштований за допомогою свого впливового родича. Там йому пощастило бути не тільки учнем Вільгельма Кюхельбекера,  але й однокашником  Льва  Пушкіна та Михайла Глінки, з якими разом він прогулював заняття якщо не в кондитерських, то у Олександра Пушкіна.. Від’їжджаючи до Одеси,  Пушкін навіть подарував Маркевичу два вірші, нещадно вилучивши їх зі своєї заповітної червоної книги.

         А через 20 років, коли вже Маркевич від’їздив до України, Тарас Шевченко подарував йому вірша з присвятою: «Н.Маркевичу».

                            Бандуристе, орле сизий!

                            Добре тобі, брате:

                            Маєш крила, маєш силу,

                            Є коли літати.

                            Тепер летиш в Україну –

                            Тебе виглядають…

           «Виглядати  бандуриста» малине тільки на Глухівщині.,  а й на Новгород-Сіверщині. адже  М.А.Маркевич  мав давнішні зв’язки і  з нашим краєм. Так,  його дід, Іван Андрійович Маркевич (одружений  з правнучкою Василя Леонтійовича Кочубея і Данила Апостола Єлизаветою,  двоюрідною сестрою відомого російського державного діяча князя Віктора Павловича Кочубея), був Головою Палати Цивільного Суду Новгород-Сіверського намісництва і надзвичайно цікавою людиною, адже кореспондентами його були гетьман К.Г.Розумовський і французька письменниця мадам де Сталь, а друг Вольтера Лаборд  навіть гостював в його маєтках.         

         Батько  ж Миколи Андрійовича - Андрій Іванович  народився  в Новгороді-Сіверському.  Хрещеним його був брат матері Василь Васильович Кочубей, надвірний радник Новгород-Сіверського намісницького правління. Андрій Іванович одержав блискучу освіту і за рекомендацією свого двоюрідного дядька поступив на дипломатичну службу,  але невдовзі вийшов у відставку і присвятив себе громадській діяльності  будучи вже в Глухівському повіті, де й народився Микола Андрійович. И, хоча в найдокладніших дослідженнях біографії М.А.Маркевича немає даних про перебування історика  на Новгородсіверщині,  його стаття «Достопримечательные урочища Новгородсеверского уезда Черниговской губернии»  в «Географических известиях» (С.-Петербург, 1848 р., випуск 3), що видавалися від Російського географічного товариства, є важливим доказом того, що Маркевич таки був добре знайомий безпосередньо не тільки з «достопримечательными урочищами» нашого краю, але і з багатьма його мешканцями. З огляду на те, що стаття цікава сама по собі, та  майже недоступна сучасним читачам наводимо  її повністю (мовою оригіналу).

 

 ДОСТОПРИМЕЧАТЕЛЬНЫЕ  УРОЧИЩА  В  НОВГОРОДСЕВЕРСКОМ   УЕЗДЕ  ЧЕРНИГОВСКОЙ ГУБЕРНИИ. 

 

       1. МЕРТВИЦА. Близ села Юхнова, в 8 верстах от Новгородо-Северского, есть урочище Мертвица. Владелец Юхнова и Мертвицы, Новгородсеверский уездный предводитель М. И. Ханенко, рассказывает об нем следующие любопытные обстоятельства. Когда закончилась знаменитая битва под Полтавою, Карл Х11 и его полководцы, бежали кто куда мог. Один их генерал, имея в своем обозе казну и корону короля  и видя, что его могут с часу на час догнать русские, зарыл в земле все боченки, заполненные золотом и серебром, и все клейноды королевские. В недавнем времени Правительство Шведское нашло в архивах того царствования подробный счет этого клада, такое же описание примет места, где он схоронен, и точные наименования урочища. По согласованию с нашим Правительством, присланы были комиссары для отыскания клада; но тщетные усилия. Вероятно, Десна изменила свое русло и поглотила клад, а может быть, и приметы исчезли. Какой-нибудь счастливец случайно разве найдет со временем это сокровище.

       2.ЮХНОВ. Село это, с домом и садом владельца, весьма примечательно необыкновенною красотою места и воспоминаниями историческими. Гора, на которой выстроен дом помещика, обращена на юг и ее покат столь быстр, что можно бы назвать его обрывом. Вид с этой горы восхитительный. У подошвы ее село; налево снежного цвета меловыя горы и густые плодовые сады Юхнова; направо исторические Горка и Семеновка (села Горки і Дегтярівка – А.Л.), с воспоминаниями об Императоре Петре, о Короле Карле и о Гетьмане Мазепе. Впереди вьется по зеленым лугам Десна с бесчисленными заливами. А за нею леса и необъятная даль.

       3. ОГНЕДЫШАЩАЯ  ГОРА  В  ЛЕНЬКОВЕ. В 8 верстах  от Новгорода-Северского есть село Леньков, принадлежащее супруге помещика М.А.Маркевича. В версте или двух от этого села, когда идти к помещичьему дому, есть тропинка вправо; она сквозь ущелье приводит к небольшому возвышению, окруженному лесом со всех сторон, где видны следы двух кратеров. Лет двадцать пять тому назад, гора эта вспыхнула, и горела два года сряду; глина превратилась в самородный, превосходный обожженный, ярко-красного цвета кирпич, образцы которого можно видеть в Петербурге у П.А.Кочубея. Университет Харьковский отряжал тогда чиновников для испытаний над этим необыкновенным явлением, но говорят, зной и серный дым пылающей горы не допустил их ни до каких испытаний, весьма жаль, что их не прислали вторично, когда только что погасла гора

       4. ВОДОВОРОТ  ПРОТИВ  ЛЕНЬКОВА  И  КЛЮЧ  УЗРУЙ.  В Леньковской церкви есть чудотворный образ Пресвятыя девы «Спасительница утопающих». С горы, на которой поставлена церковь, видна Десна в нескончаемых, прихотливых извилинах; против же этой горы есть на Десне ужасный водоворот. Переплыть его было весьма трудно; часто огромные баржи исчезали в этом водовороте. Наконец, явился образ Девы: пловцы, подъезжая к Ленькову, останавливались, сходили на берег, шли в леньковскую церковь, молились Спасительнице Утопающих, потом бросали жребий, кому одному оставаться кормчим для барок; все же прочие выходили и шли берегом, пока барки  не пройдут сквозь водоворот. Между тем, верстах в 15 или в 20 от этого водоворота, в имении княгини Голицыной, есть ключ воды под именем Узруй. На плоскости, ниоткуда не имеющей покатов или возвышенностей, открывается бездна, в длину и в ширину аршин по шести; в пол-аршина высоты бьет, и вечно кипит из нее, вода ледяной температуры; ни железо, ни гранит не могут пойти на дно; ключ все выбрасывает немедленно. И что же? Замечали: будто бы коль скоро барка исчезала в  Леньковском водовороте, щепы ея выбрасывал Узруй. Предместник нынешнего управляющего имением, которому вероятно наскучил ужасный шум Узруя, издумал засыпать его, и хотя совершенно достигнуть того не удалось, но однако успел сделать, что ключ в силе своей ослабел. С тех пор на Леньковском водовороте несчастий стало гораздо меньше: опасность существует только для небольших лодок. 

 

         Доцільно навести декілька пояснень до публікації М.Маркевича:                                                                                                                         -  «Владелец Юхнова и Мертвицы новгородсеверский уездный предводитель М.И.Ханенко» - це ще й почесний куратор Новгород-Сіверської гімназії  Михайло Іванович Ханенко.   Був любителем старини, як і його брат Олександр, з яким вони оприлюднили частину фамільних документів свого славнозвісного прадіда Миколи Даниловича Ханенка, автора знаменитих  «Діарушів»,  котрий в 1752 році отримав від гетьмана Кирила Розумовського в Новгород-Сіверському повіті села Комань, Лесконоги , Мурав’ї  і  Юхнів (до цього вони належали Новгород-Сіверському магістрату). Значна частина його не менш знаменитої бібліотеки була передана  родичами до Новгород-Сіверського головного народного училища (пізніше – гімназії). Одружений Михайло Іванович Ханенко був з двоюрідною тіткою братів Маркевичів – Лідією Михайлівною Гудович, дочкою генерал-майора Михайла Васильовича .Гудовича, якому в Новгород-Сіверському повіті належало с.Михальчина Слобода.  Слід зауважити, що Михайло Іванович був рідним дядьком Богдана Івановича  Ханенка, який з дружиною Варварою Миколаївною Терещенко став засновником  Київського музею Західного і Східного мистецтва.

 -    « Помещик  с. Леньков  М.А Маркевич»- це молодший  брат Миколи Андрійовича - Михайло, в минулому драгун і гусарський поручик, штабс-ротмістр у відставці, що був одружений з Катериною Лобисевич.  За Гумилевським: «…в с. Леньково 2-й храм, стоячий вблизи Михайловского,  каменный храм св. Великомученицы Екатерины, построен Маркевичем над прахом супруги его Екатерины Васильевны». Вона була дочкою надвірного радника Василя Опанасовича Лобисевича (маршала  Новгород-Сіверського повіту в 1812-1816-му  роках)  і онукою Опанаса Кириловича Лобисевича,  генерал-адьютанта  К.Г. Розумовського, до того ж письменника, який вважається попередником  І.Котляревського в українській літературі, бо ще в 1767 році написав «Вергилиевых пастухов,… в малороссийский кобеняк переодетых». У 1785-1787 роках він очолював  дворянство  Новгород-Сіверського намісництва і був членом комісії по підготовці до проїзду Катерини II до Криму.  Це саме завдяки  клопотанням  Опанаса Лобисевича кам’яна брама прикрашає наше місто вже більш ніж 220 років. Село Леньків  він отримав з посагом дружини і проживав в ньому останні 20 років (з невеликою перервою).               

     -   «П.А.Кочубей в Петербурге» - Петро Аркадійович Кочубей  – «Председатель Императорского Русского Технического   общества, почетный член Императорской  Академии Наук» – син Аркадія Васильовича Кочубея, який народився в Новгороді-Сіверському  в сім’ї надвірного радника Новгород-Сіверського намісницького правління Василя Васильовича Кочубея. Аркадій Васильович герой війни 1812 року, полковник у відставці, статський радник, з 1827 року – Київський віце-губернатор, з 1830 року – виконуючий обов’язки Орловського цивільного губернатора, але уславився тим, що написав «Семейную хронику» Кочубеїв.  На його тітоньці Єлизаветі  був одружений дідусь Маркевичів, тобто брати Маркевичи були троюрідними братами Петра Аркадійовича.  Кочубеям належали землі на півночі Новгород-Сіверського повіту (зараз це вже територія Сумської та Брянської областей), які їх предок Василь Леонтійович отримав незадовго до подій 1708 року саме від Мазепи. Універсал 1694 року: «…в уезде Новгородском на речце Улице к границам Трубецким, на занятие хутора»;  універсал 1699 року: «…в прошлых летах дал и теперь добавляю другое место на  рече Знобовце построить млын и в Березки поселить людей… с.Старую Гуту  Новгородской  сотни..».  А. В. Кочубей в 1862 році в Новгород-Сіверському повіті мав вже 10067 дес. землі.

      -   «Княгиня Голицына» – Аделаїда (Адєль) або  Аглаїда Павлівна Голіцина, фрейліна, «кавалерственная дама» ордена св. Катерини, уроджена Строганова, онука по батькові  знаменитого Олександра Сергійовича Строганова, а по матері – не менш  знаменитої  «усатой княгини» Наталії Петрівни Голіциної, яка, як твердять, стала прототипом  графині в «Пиковій дамі» О.С.Пушкіна. А.П.Голіцина в 1836 році овдовіла і присвятила життя сім’ї  та  благотворній діяльності.  Двоє  з її синів   в різні роки навіть  очолювали місцеве  дворянство. В Новгород-Сіверському повіті Голіциній  належали 13 сіл  з 3695 душами селян чоловічої статі. На хуторі Узруй вона мала маєток, з гарним   дерев’яним  будинком (в якому з 1919 року знаходилась перша в повіті комуна, так звана «Узруй-комуна»). А ось родичами М.Маркевича Голіцини вже не були.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

        Необхідно зазначити також, що в основу своєї «Истории Малороссии» М.А.Маркевич поклав  тоді ще не опубліковану (довгий час поширювалась в списках)  славнозвісну «Историю русов», яка, як вважають дослідники, була написана саме на Новгород-Сіверщині.

       

      Антоніна Лагута.  м. Новгород-Сіверський. «Деснянка» (Чернігів), 2011, 15 березня.                                                                                                                                                             

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,