Іван Степанович Мазепа. Боротьба за Україну. Новгород-Сіверський період.

І.С.Мазепа відноситься  до визначних діячів України другої пол. ХУІІ – поч. ХУІІІ століть. Період його гетьманства дослідники характеризують як період економічного розвитку Гетьманщини, піднесення її культурного і церковного життя та освіти. Йому вдалося за короткий термін зупинити руїну, хаос, розруху, війну, в яких перебувала Україна протягом останніх 30 років .

« Я … нічого не шукаю, окрім благоденства тому народові, який ушанував мене гетьманською гідністю і з нею довірив мені свою долю. Проклятий був би я і зовсім безсовісний, якби … зрадив його за свої інтереси» -  говорив він. Це один з небагатьох гетьманів, який заради України, її існування як незалежної  держави  пожертвував всім – своїми титулами, маєтками, гетьманством і,навіть, своїм життям. Бо найбільшою  мрією,метою його понад 20-літнього гетьманування було об’єднання всіх земель - Лівобережжя і Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщини та інших регіонів в єдину Українську державу під владою гетьмана, державу, незалежну ні від яких країн –Польщі, Туреччини і, особливо, Росії з її постійними втручаннями у внутрішні діла країни. Та самостійно виступити проти експансії Росії Мазепа не міг, бо у порівнянні з Росією, яка мала досить велику армію – понад 150 тис., з яких близько половини несли регулярну військову службу, міг мобілізувати до 50 тисяч. На початку Північної війни Росії зі Швецією Петро І мав 111 стрілецьких і солдатських полків по 1100-1300 вояків в кожному. Тож реалізацію свого плану звільнення від Росії Мазепа вбачав спочатку у союзі з поляками чи кримськими татарами. А з початком Північної війни таку можливість він побачив у союзі зі Швецією. Саме на Новгород-Сіверщині судилося гетьманові здійснити свій задум.
    Шведська армія з’явилася на території України в вересні 1708 року, що виявилося несподіванкою для гетьмана.  Читаємо у його листі до Пилипа Орлика: «Дьявол его сюда несет! Все мои интересса превратит и войска Великоросские за собой внутрь Украины впровадит на последнюю оной руину и на нашу погибель». Такий розвиток подій гетьман вважав передчасним, бо перебування шведської армії на території України означало перенесення воєнних дій на її територію, а це в свою чергу принесе країні розорення. Проблематичним ставало і визволення України з-під влади царату. На той час про його плани знала лише найвідданіша йому козацька старшина. Прихід шведів спонукав гетьмана до рішучих дій проти Московії, особливо, після того, як Петро І почав застосовувати на шляху шведів тактику «випаленої землі» і в Україні, коли за його наказом запалала північна частина Гетьманщини - Стародубщина. Ось що писав з цього приводу історик О.П.Оглоблін: «… Сталося те, чого Мазепа боявся найбільше всього: воєнні дії були перенесені на Україну, і гетьман до цього не був готовий… Україна  не була ще готова до війни з Московщиною. Провідні українські кола переживали важку кризу, що її викликала справа Кочубея та Іскри… Загострення соціальної боротьби паралізувало політичну активність старшини. Широкі верстви населення перебували в стані непевності, остраху перед воєнною руїною й загальної депресії. Відносини Гетьманщини і Запоріжжя не були унормовані, процес консолідації правобережної і лівобережної частини Української козацької держави далеко ще не був завершений…. Український народ був зовсім здезорієнтований  дальшим розвитком подій, тут дуже далася взнаки конспірація, що її мусів дотримуватись Мазепа, готуючи справу україно-шведського союзу. Вісім років  Україна, як союзник (хоч і не вільний) Московщини, воювала зі Швецією, і ця війна коштувала їй великих жертв і втрат. І ось цей противник раптом з’являється на території України, щоб протягом якогось місяця, цілком несподівано для маси людської людності перетворитися на союзника України проти Москви. А гетьман Мазепа, який напередодні й навіть вже після приходу шведів на Україну перестерігав людність щодо ворожого наступу й закликав до боротьби з ним (хоч робив він це за наказом царя), одного жовтневого дня опинився усім своїм урядом і частиною українського війська у шведському таборі! Надто сильна і несподівана була ця метаморфоза, щоб українська людність могла її психологічно витримати і правильно зрозуміти».  В середині жовтня Мазепа послав свого свояка, якому дуже довіряв, шептаківського управителя Бистрицького до короля “просити… протекцію», тобто з пропозицією союзу проти Петра І.Отримавши згоду короля, дуже зрадів, і знову послав Бистрицького  з листом, в якому просив Карла ХІІ прискорити марш для  з”єднання.
   20 жовтня шведський загін генерала Крейца зупинився в с.Шептаки за 12 км від Н-Сіверського.  З іншого боку до міста  прямувало російське військо. За наказом царя до нього ввійшли Бутирський полк, загін Чернишова, частина генерала Ренне, а згодом за наказом гетьмана сюди ввійшов і Сердюцький полк. 24 жовтня семитисячний загін шведів підступив до Н-Сіверського. За наказом Петра міський гарнізон для остраху шведів підпалив з гармат передмістя. Невдовзі з фортеці виступило військо і вступило в бій зі шведами. Зрозумівши, що в місті знаходиться досить великий гарнізон, шведи відступили , обійшли його стороною і розташувалися в придеснянських селах. Згодом місто залишили і російські війська. Залишися Сердюцький полк та дві козацькі сотні, які чекали наказу гетьмана Мазепи. З 25 по 31 жовтня ставка Карла ХІІ знаходилася в селі Гірки. 25 жовтня Мазепа, забезпечивши всім необхідним свої війська і укомплектувавши їх,  укріпивши свою  резиденцію Батурин залогою із сердюцьких піхотних полків  та кінного прилуцького полку під командуванням полковника Носа,переправляється через Десну біля села Оболоння. З ним були його однодумці – генеральний обозний І.Ломиковсь-кий, генеральний суддя В Чуйкевич, генеральний  писар П.Орлик, генеральні осавули М.Гамалія, Д.Максимович,  генеральний бунчужний І.Сулима, полковники – миргородський Д.Апостол, лубенський Д.Зеленський, прилуцький Д.Горленко, київський Ф.Коровченко, компанійський Г.Галаган, сердюцький Я.Покотило ( дехто з них згодом повернувся до Батурина, щоб його захищати), писарі Я. Гречаний, М.Ломиковський, І.Максимович та ін. Зупинившись недалеко від містечка Семенівка, де за його припущеннями повинен бути Карл ХІІ, гетьман виголосив свою прокламацію, в якій, зокрема, говорилося: « Ми стоїмо тепер, братіє, між двома  проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що наблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвласні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха безмірну, а ми між ними є точка, або ціль усього нещастя. Обидва вони, через свавільство своє і привласнення необмеженої влади, подобляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли спороджувала. І тому подоланий з них і повалений, зруйнує собою державу свою і оберне її нанівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішитися в нашій отчизні і на очах наших, і нам, убачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити і не подумати про себе самих?». 25-26 жовтня Мазепа зі своїм почтом пересувається селами Орлівка, Дігтярівка, шукаючи зустрічі з Карлом ХІІ.  29 жовтня гетьман зустрічається з Карлом ХІІ в с. Гірки, щоб  переговорити умови переходу та заключити союз між Україною та Швецією. За різними даними з ним прийшло від 4 до 5 тис.козаків та старшини, з яких незабаром, не зрозумівши намірів гетьмана, частина покинула його, залишилося 2 тисячі. Зустріч Мазепи з Карлом ХІІ описує в своїх спогадах пруський доброволець у шведській армії Давид Натан Зільтман: « Того дня прибув Мазепа з кількома тисячами до шведського полку Гельма (біля Гірок)… Вмарширував Мазепа при звуках труб і барабанів; так само полковник Гельм прийняв його неподалік квартир музикою. Вранці прибув Мазепа близько 9-ї години до квартири короля; мав із собою велике товариство з визначних козаків; деякі старшини їхали попереду, а один - позаду; безпосередньо перед ним один ніс булаву, срібно-золочену, інкрустовану камінням, а безпосередньо за ним несено бунчук з білою головкою, подібною до турецького кінського хвоста; за ним ступав цілий відділ. У королівській квартирі його прийняв надвірний маршал фон Дібен; гетьман Мазепа обідав з королем, і при столі було лише семеро найвизначніших козаків. Гетьман сидів по правому боці короля. Після обіду відійшов він у свою квартиру в такім самім порядку, як сюди прийшов». Тут, у Гірках, Мазепа з Карлом ХІІ уклали договір, в якому оговорювалися умови союзу. Договір цей не зберігся. Та деякі його статті можна віднайти у «Виводі прав України» - політичному документі, з яким через чотири роки після написання договору звернувся до європейських країн Пилип Орлик, який продовжував відстоювати почату Мазепою ідею незалежності України. Ці статті передбачали: вільність і незалежність України; усі землі, що належали Україні і які були захоплені Московщиною, повинні бути повернуті назад; шведський король зобов»язувався захищати Україну від усіх ворогів та посилати за необхідності допомогу; Мазепа мав бути довічним князем України; шведський король не мав права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил України; для стратегічних потреб шведи займали кілька українських міст – Стародуб, Н-Сіверський, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч. Є свідчення, що підписання самого договору відбулося в Дігтярівській церкві, з нагоди чого Карл ХІІ подарував церкві на підлогу чавунні плити з гравіруванням «К. ХІІ». За переказами очевидців, із дзвінниці церкви вони разом в підзорну трубу спостерігали за пересуваннями російських військ та шукали місце для переправи через Десну, яке знайшли біля села Мізин. З Дігтярівки Мазепа  через два дні після переходу пише листа Стародубському полковнику І.Скоропадському, де викладає причини переходу до Карла ХІІ і радить тому вигнати з міста або знищити московський гарнізон і впустити туди шведів. Зокрема, там йшлося: « …мі, гетман, видячи отчизну нашу малороссийскую до крайней уже приходящую згубы, когда враждебная нам здавна потенциа московская… без жадного о том з нами согласия, зачала городи малороссийские в свою область отбирати… потенція московская… не боронити нас сюда  от наступле-ния тых же войск шведських убігла, леч огнем, грабунками и немилосердным мордерством руйновати и городи в свою область отбирати прийшла… Певны того будучи, же потенція московская ничего не может… городу Стародубу зашкодити, которая скорее всего будет оружием Королевства Величества шведського в свои загнана границы…». Цей лист разом з посланцем був перехоплений росіянами, та й Скоропадський  не міг підтримати  Мазепу, бо на той час Стародуб вже був зайнятий російськими військами і він мусив виконувати накази  Петра І. Згодом Мазепа з Карлом ХІІ, переправившись через Десну, поспішили до резиденції гетьмана – Батурина.



Авдієнко Н.П.
завідуюча краєзнавчим відділом
музею-заповідника «Слова о полку Ігоревім»

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,