Олексій Маркевич — український історик, громадський діяч, краєзнавець.

Народився в селі Смош (нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл.) 17 березня 1847 р. в родині прилуцького поміщика з давнього козацько-старшинського роду.

На початку 1850-х рр. разом з батьками переїхав до Києва. У дитинстві залишився сиротою. Навчався в 1-й Київській гімназії та Костянтинівському межовому інституті. На початку 1860-х рр. — вільний слухач фізико-математичного факультету Московського університету, студент Ніжинського юридичного ліцею кн. Безбородька, вільний слухач історико-філологічного факультету Новоросійського університету (нині Одеський національний університет). Викладав історію та географію в Таганрозькій гімназії (1869— 71), російську словесність в Одеському комерційному училищі (1871—73) та Одеському інституті шляхетних дівчат (1875—76). Викладач історії в Одеській Маріїнській жіночій гімназії (1875—84). 1879 року в Київському університеті захистив магістерську дисертацію на тему: «О местничестве: Русская историография в отношении к местничеству». 1880 року став першим приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету. 1888 року в Київському університеті захистив докторську дисертацію на тему: «История местничества в Московском государстве в ХV—ХVII вв.». Екстраординарний (1889), ординарний (1893) професор Новоросійського університету. Олексій Іванович — автор понад 400 праць з російської історії ХV—ХVІІІ ст.ст., історії Південної України ХVІІ—ХІХ ст.ст., історії слов’янства, загальної історії, історіографії, джерелознавства, історії літератури, зокрема праць про М.Гоголя, В.Жуковського та ін. Публікатор низки джерел з російської та української історії ХVІ—ХІХ ст.ст. З юнацьких років — прихильник позитивізму за версією О.Конта, схильний до критичних і незалежних поглядів стосовно наукового авторитетів та історичних діячів. Історичні погляди та світосприйняття О.Маркевича спиралися, головним чином, на позитивістські засади з включенням елементів романтизму, неокантіанства та ліберально-демократичних ідеалів, властивих радикальній частині одеської професури. У січні 1884 за критичні висловлювання щодо особи російського імператора Олександра І на університетських лекціях отримав попередження та на 5 років залишений приват-доцентом. У серпні—жовтні 1895 перебував під слідством за спробу перевезти нелегальну літературу через австрійсько-російський кордон. Згодом слідство було припинено за сприяння рідних і впливових знайомих, але академічна кар’єра була припинена. У грудні 1895 він подав у відставку з Новоросійського університету. Мав широке коло знайомств з діячами Одеської громади. Підтримував стосунки з багатьма українськими і російськими вченими, зокрема з В.Григоровичем, М.Грушевським, В.Іконниковим, І.Лашнюковим, Ф.Леонтовичем, І.Линниченком та ін. Зустрічався з М.Костомаровим, С.Соловйовим та ін. Співробітничав з багатьма науковими і громадськими виданнями, зокрема з «Киевской стариной», «Записками Наукового товариства імені Шевченка», газетою «Одесский вестник» та низкою інших. Був дійсним членом Одеського товариства історії та старожитностей (1887), Історико-філологічного товариства при Імператорському Новоросійському університеті (1889), Таврійської губернської вченої архівної комісії (1889), Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (1889), Імператорського Московського археологічного товариства (1890), Нижегородської губернської вченої архівної комісії (1890), Історичного товариства при Петербурзькому університеті (1891), Історичного товариства Нестора -- літописця (1892), Кримсько-Кавказького гірського клубу (1893), Російського археологічного товариства (1896), Археографічної комісії при Імператорському Московському археологічному товаристві (1896), Костромської губернської вченої архів. комісії (1897), Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1901), Воронезької губернської вченої архів. комісії (1902), Катеринославської губернської вченої архівної комісії (1903). Проводив активну громадську діяльність, зокрема брав участь у численних доброчинних акціях в Одесі. Виступав з публічними лекціями.

  В книжкових фондах бібліотеки Ужгородського університету в 1971 році був знайдений рукопис рецензії О.Маркевича «О Слове о полку Игореве А. Смирнова». Це дослідження було помітним явищем в літературі про «Слово..». Рецензія Олексія Івановича охоплює, в основному, зміст 1- го тому, де О. Смирнов дає огляд літератури  з часу відкриття «Слова..» до 1876 року.    Відмічає, що дослідники бачать в «Слові..» відображення то норманської, то грецької, то польської, то туранської літератури, і важливо встановити причини виникнення цих поглядів.

  Значну цікавість представляють помітки дослідника на полях 2 – го тому О.Смирнова. Його увагу привертає стан палеографічного вивчення пам’ятки,суперечки, які велись навколо цієї проблеми після виходу у світ публікації М. Тихонравова (1866 р.), який датував рукопис «Слова..» ХVІ ст. На думку О.Смирнова, який відносить його до ХV ст.,О. Маркевич вважав не зовсім переконливим, але підтримував думку вченого, що окремі уявлення про почерк «Слова..» можуть дати підробні списки, які О. Мусін – Пушкін і О. Маліновський прийняли за оригінальні.

  Більша частина зауважень О. Маркевича представляє філологічна критика про деякі особливості орфографії «Слова..». Взагалі рецензія свідчить про глибоке розуміння О. Маркевича філологічних, палеографічних і джерелознавчих проблем, які стояли перед дослідниками у вивчені «Слова..» ще в ХІХ столітті.  

                                                 Ірина Лобачова

                                                                    завідувавч відділу давньоруської літератури

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,