Іван Огієнко

«Я все зробив, що міг зробити…. решту дороблять наступники… »
Іван Іванович Огієнко.
В історію він увійшов під двома іменами: як світська особа –професор Огієнко та як духовна особа –митрополит Іларіон. Визначний учений – історик, мовознавець, письменник, перекладач, громадсько-політичний і церковний діяч, міністр освіти та ісповідань УНР, митрополит Української автокефальної церкви.


Протягом багатьох десятиліть його фотографії, праці , видання(а він є автором понад двох тисяч публікацій), зберігали у сховищах музеїв,архівів не маючи можливості донести усю правду про цю людину, але з проголошенням незалежності України відбулось повернення в наш край багатьох відомих постатей.
Народився Іван Іванович 15 січня 1882 року в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії (тепер Житомирської області) у бідній селянській родині . У 1896 році, закінчивши початкову чотирирічну школу, вступив до військово-фельдшерської школи. За призначенням відпрацював помічником лікаря військового шпиталю в Києві і в 1903 році вступив на медичний факультет Університету св. Володимира.Згодом Огієнку вдається перевестися на історико-філологічний факультет і стати одним з найбільш здібних студентів, улюбленцем відомого академіка В. Перетца.
Стрімкий перебіг політичних подій помітно вплинув і на формування національної свідомості Огієнка, визначення його місця в громадському русі. З утворенням Центральної Ради, а згодом і УНР, на порядок денний постала гостра потреба активного впровадження української мови в державні інституції, навчальні заклади, у виданні для різних верств населення україномовних підручників, посібників, в унормуванні самої мови. За цю відповідальну справу серед перших береться І. Огієнко, вже як професор новоствореної кафедри української мови і літератури Київського університету.
1918 року Директорія УНР призначає професора Огієнка міністром освіти, а згодом — міністром ісповідань.
З 1920 по 1924 рік І. Огієнко проживає з сім’єю у Винниках, неподалік Львова, що належав тоді до Польщі.
З початком Другої світової війни подальша життєва доля Огієнка складається несподівано. Керівництво Української Автокефальної Православної Церкви, турбуючись про достойну заміну досвідчених, сильних духом і знаннями проповідників для чисельної української пастви, розкиданої за останні десятиліття дорогами Європи й Америки, зупиняє свій вибір на докторові Огієнку і рекомендує його кандидатом в єпископи. Це відбулося 1940 року на Соборі православних єпископів у Польщі. Того ж року він приймає чернечий постриг (по смерті дружини у 1937 році так і залишився вдівцем) й обирає церковне ім’я Іларіон. З цим іменем був рукопокладений у сан архієпископа Холмського і Підляського УАПЦ, а з 1943 року одержав титул митрополита. В 1947 році переїздить до канадського міста Вінніпега, яке тоді вважалося одним з найбільших світових центрів українських переселенців. Там у 1951 році його обирають першоієрархом Української Православної Церкви в Канаді, де він і залишається до останніх днів свого життя.
Вільно володіючи староєврейською, польською, німецькою, англійською мовами, професор Огієнко не лише дослідив десятки, сотні написаних цими мовами різноманітних рукописних і друкованих книг, ввівши їх до наукового обігу, а й багато з них переклав українською.Переклав Іван Іванович Огієнко українською мовою і безсмертну давньоруську поему « Слово о полку Ігоревім». Рукопис поетичного перекладу закінчив в 1945 році в Австралії , але це не тільки переклад , а й фундаментальне дослідження про історію створення та побутування «Слово о полку Ігоревім». І.Огієнко переконливо доводить: "Слово о полку Ігоревім" – це незабутня дорогоцінна літературна пам’ятка українського походження , автором "Слова" є українець, учасник Ігоревого походу, людина начитана, що добре володіла мистецтвом слова. Вперше надруковано у 1949 році в канадському Вінніпезі. Друге доповнене видання вийшло в 1967 року. І .Огієнко зробив спробу адаптувати староруський текст до норм сучасної української літературної мови. Не повторюючи поетичних і смислових знахідок своїх попередників, Іван Огієнко ретельно вивчив існуючі редакції видань пам’ятки. Автор добре знав давнє віршування,зокрема біблійний вірш(він переклав Біблію українською мовою,деякі частини віршами)


Чи не добре було б для нас , браття,
Розпочати старими словами
Оповідок про ратні завзяття
І про Ігоря князя з полками?


Його віршований переклад «Слова» має досить професійний вигляд: використано силабо-тонічний вірш, текст розбито на строфи, досить чітка рима. Перемінний ритм наближає переспів до тональності «Слова» .На Україні вийшло лише у 2005 році. Як дослідник давньої літератури Іван Огієнко відстоює думку ,що "Слово" відразу було написано як книжний твір і ходило в рукописах, а не було усним народним твором, ніби тільки пізніше записаним. Можливо, що "Слово" співалося, а невіршовані його частини переказувалися речитативом. Поет співав свою поему в супроводі музичного інструменту. І.Огієнко робить лінгво-історичний аналіз, користується порівняльним методом дослідження.Монографія професора Огієнка "Слово про Ігорів похід" – це зразок глибокого вивчення історії рідного народу та утвердження величі нашого письменства у світовому контексті. Сьогодні необхідно уважно перечитувати "Слово".
Помер І. Огієнко 29 березня 1972 року у Вінніпезі, де і похований.
Протягом усього свого життя, займаючи чи-то світські, чи церковні посади, він проніс любов до свого краю, рідної мови, православної церкви


Бунак О.В.

ст.науковий співробітник

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,