Михайло Грушевський – український історик, громадський та політичний діяч . До 150- річчя з дня народження.

Hrushevskyi Mykhailo XXНародився Михайло Грушевський 17 вересня 1866 року у місті Хелмі в Польщі. Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті на історико-філологічному факультеті. Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича.

В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету, де пропрацював до 1914 року.

В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в

м. Коломия.

З березня 1917 по квітень 1918 року – був обраний головою Української Центральної Ради. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес.

Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка булла прийнята 29 квітня 1918 року. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився.

У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до міста Станіслава нині Івано-Франківськ. У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. Крім того заснував у Празі Український соціологічний інститут. У березні 1924 року і сім’єю приїхав до Києва. Працював профессором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічноговідділу.

Грушевський спочатку виступав, як автор рецензий по «Слову о полку Ігоревім». Особисті спостереження над « Словом…» зустрічаються у 2му- та 3-му томах його «ІсторііУкраїни- Руси». У 2-му томі дослідник проаналізував політичне становище в КиївскійРусі в сер.80-х 12 ст. та виклав фактичну сторону походу князя Ігоря. Дослідник вважав що імя Бояна було тільки епітетом. Грушевский розділив « Слова…» на 14 частин-вступ,12 пісень та закінчення. Також він помітив, що памятка дішла до нас в хаотичному та неповному вигляді.Вважав, що помилки були не лише при перекладах та видавництві, а вони містилися вже в самому рукописі. Він припускав, що памятка спочатку співалася подібно до пісень Бояна і тому вважав неможливим розкласти іх спочатку до кінця в систему строф та віршів тому, що в тексті ритмічні місця чергуються з прозачными.В дослідженні 1923року вчений розвинув і докладно аргументував свої думки в «ІсторіїУкраїни –Руси» про те, що«Слово» повязне і з книжковими і з фольклорними джерелами. Схожі поетичні прийоми зустрічаться   і в ораторській прозі 11-13 ст., і в памятках усної традиції ( плачах, заклятях, обрядових піснях.)

Але більшість сучасніх вченіх не підтримують його поглядів про історію створення поеми а саме те що в «Слові» відсутня цілосность та про мифологічні образи.

Помер Михайло Сергійович уКисловодську 25 листопада 1934 року. Похованийна Байковому кладовищі у Києві.

 

 

                                                                       Молодший науковий співробітник

                                                                       Світлана Кривич

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,