Перший переклад «Слова» в Україні. До 275-ї річниці народження Олександра Олександровича Паліцина

Більше двохсот років минуло з дня винайдення літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», а увага, інтерес до неї не лише не зменшується, а й постійно зростають. Перелік праць, присвячених дослідженню пам’ятки, займають багато сторінок, але перелік перекладів не є вичерпним.

Йдеться не лише про сучасні, які виходять у різних куточках світу і облік яких становить певні труднощі. А й про ті роботи, що були опубліковані ще на початку минулого століття ХІХ століття. Так, в енциклопедії Брокгауза і Єфрона у статті, присвяченій «Слову о полку Ігоревім», названо як найраніше віршовані переклади пам’ятки роботи Сєрякова (1803р., Спб) і Паліцина (1807 р., Харків). Це підтверджують і авторитетні бібліографічні покажчики, переклад «Слова» Олександра Олександровича Паліцина був першим серед виданих в Україні.

   Народився він в 40 –х роках ХVІІІ ст. Служив ад’ютантом у фельдмаршала П. Румянцева, коли вийшов у відставку жив на х. Попівка Сумського повіту Харківської губернії.

   Ця праця не була випадкова для такого культурного діяча. Саме на межі ХVІІІ – ХІХ століть, найбільш прогресивно настроєні сумські дворяни утворили літературно – просвітницький гурток. Засновником і душею його став Паліцин. Членами гуртка були представники освіченого дворянства з колишньої козацької старшини, які прагли знань для свого народу.

   Гурток збирався на х. Попівка, в будинку О. Паліцина. Його жартівливо називали «Попівською академією». Члени гуртка подовгу гостювали тут: читали, працювали, обговорювали прочитане. Не всі імена їх широко відомі, але всі вони, зокрема літератор і вчений В.Каразін, архітектори Є. Васильєв, В. Ярославський, О. Кардашевський, живописець М. Алфьоров, письменник Є. Станевич та інші зробили свій внесок у справу культурного розвитку краю. Це був час, коли за словами І.Франка, в Україні розпочався від 1798 року(рік видання «Енеїди» Котляревського), а особливо від часу заснування університету в Харкові (1805 рік), «новий літературний та розумовий рух». І гурток Паліцина, окрім створення загальної культурно – освітньої атмосфери, як зазначав історик Д. Багалій, брав найактивнішу участь в організації першого в Україні університету.

Близьке знайомство з В. Капністом і з деякими петербурзькими літераторами сприяло літературній діяльності О. Паліцина. Його перу належить ряд оригінальних перекладів з Ж. Ж. Руссо, Вольтера, Ж. Деліля. Познайомившись з першим прозаїчним перекладом «Слова» зробленим О. Шишковим (1805 р.), Паліцин був вражений красою і вишуканістю цього давньоруського твору і, не відаючи тоді про роботу І.Серякова, з захопленням став працювати над його поетичним варіантом. Вже 1806 році рукопис Паліцина був високо оцінений його друзями, і в лютому наступного року автор наважується познайомити зі своєю працею слобідсько – українського губернатора.

Через кілька місяців у Харкові, в університетській друкарні, були відтиснуті сторінки нових книг під назвою «Игорь. Героическая песнь с древне   словянской песни, писаной в ХІІ веке».( Преложил стихами А. Палицин. Харьков. Университетская типография, 1807 г.). Цікавою є примітка до твору, в якій автор сповіщає що передав »прибуток від видання на користь земського війська».

   Читання цього перекладу не може не захопити – громадським пафосом і пристрастю дослідника. Тактовно збережено в перекладі образний світ «Слова»; поетичні описи природи, як і в оригіналі, допомагають глибше зрозуміти і краще оцінити переклад.

   У своєму перекладі Паліцин стоїть на загальнонародних засадах, виступаючи проти руйнівних, спустошливих, згубних для простого люду війн.   Дослідники паліцинського перекладу ”Слова” сходяться в одному: на той час він найбільш точний, найбільш близький до оригіналу. Сучасними йому художніми засобами Паліцин намагався адекватно передати роздуми невідомого автора над причинами поразки полку Ігорева. Йому вдалося передати ставлення автора до свого героя: висловлюючи симпатії до Ігоря, він водночас засуджує його, закликаючи князів до об’єднання перед спільним ворогом.

   Визначаючи заслуги О. Палицина на ниві освіти, його активну роль у заснуванні першого українського університету, рада університету обрала й Олександра Олександровича своїм почесним членом.

             Помер Олександр Олександрович Паліцин 1816 року, у своєму маєтку.

 

                                                                             Ірина Лобачова

                                                               завідувач відділу давньоруської

                                                              літератури

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,