На шляхах декомунізації

Як і багатьох моїх земляків, пристрасті навколо Леніна не залишили мене байдужою. Останні років десять я, навіть, не помічала його існування, а зараз, спеціально дивлюся на нього майже не щодня – бо ж цікаво.

Ще вчора він був блискучий і шоколадний, як той заєць, що дарують дітям під Новий рік. Сьогодні –як заєць на другий день нового року, а завтра,мабуть, не залишиться нічого.

Цей пам’ятник встановлювали за моєї пам’яті, біля нього, нас, тодішніх третьокласників приймали в піонери. Все було гарно, святково і, як буває тільки в дитинстві, здавалося дуже важливим, потрібним і значущим.

Йшли роки важливість і значущість кудись поділися і про Леніна потроху забули. Хіба представники невеликого осередку комуністів двічі на рік віддаючи йому шану встановлювали у підніжжя кошик з квітами. Так би і стояв собі Ілліч зеленіючи шляхетною бронзою, отримавши шанс стати останнім Леніним в Україні, якби не революція, російсько-українська війна та закон про декомунізацію. Згідно з останнім, скрізь усіх леніних належить поскидати. Нашого скинути не просто – важкий дуже. Тому поки є час згадаємо його історію.

Рівно 30 років тому на площі біля нового Будинку культури закладали фундамент під майбутній пам’ятник. Така була радянська традиція – вождю відводили найпочесніше місце.

На майдані розгорнули величезний намет. Роботи відбувалися за морозів і, усередині, згідно технології, треба було дотримуватися необхідної температури. Пам’ятник планували встановити величезний, тому основу під нього закладали міцну, як під багатоповерхівку.

І ось, хвилюючий день настав. 28 грудня напередодні нового 1986р. на площі біля Будинку культури зібрався велелюдний мітинг. Партійна верхівка на чолі з першим секретарем обкому партії Л.Палажченко поздоровила присутніх зі святом. Трудящим бажали нових звершень у майбутню п’ятирічку, а вождь був призваний до тих звершень всіляко спонукати. Свої промови також виголосили найпочесніші містяни і автор пам’ятника – скульптор І.Зноба. До речі, дуже відомий український митець.

Новий 1986 рік Новгород-Сіверський зустрів радісно і щасливо. На традиційні ялинкові гуляння через просвіт тріумфальної арки споглядав припорошений снігом Володимир Ілліч.

Міському бюджету ідол коштував небагато-немало близько 200 тис. радянських карбованців. Але він таки того вартий! – це якщо говорити про собівартість: бронзова статуя висотою 5 м, вагою у декілька тон, встановлена на ступінчастому гранітному постаменті.

Чи була необхідність таких витрат? – це питання, але воно поза межами нашої розповіді.

Новгород-Сіверський має власну історію пов’язану з пам’ятниками вождю світового пролетаріату. Першого Леніна встановили в далекому 1924 році. Крім того на честь померлого вождя його ім’ям назвали площу та вулицю. На цьому місці, у сквері біля теперішньої міськради, до того стояв пам’ятник імператору Олександру І. Революції мають таку рису – народжувати нових лідерів і одразу викарбовувати їх у камені чи бронзі. Ім’я автора першої скульптури десь загубилося у часі. Хто його виготовив невідомо. Цей пам’ятник загинув під час окупації міста у Другу світову війну. У вересні 1941р. німці, зачепивши танком, скинули монумент з п’єдесталу.

Без вождя жили недовго: 6 липня 1947р. відбулося урочисте відкриття нового пам’ятника на старому місці.

Леніна встановили бетонного висотою 2,6м, на   цегляному постаменті посеред клумби. Це був типовий проект,один з тих, що тисячами стояли на теренах неосяжного Радянського Союзу. Подібних леніних виготовляли декілька підприємств. Нашого відлили на Київському скульптурно-живописному комбінаті. Цієї ж майстерні був і бюст вождя на подвір’ї Спасо-Преображенського монастиря. З 1954 року на території обителі працював будинок престарілих, а без Леніна стареньким аж ніяк не можна було доживати.

У 1960-х роках центральну площу міста повністю реконструювали. Побудували багато потрібних трудящим споруд, як то універмаг «Ярославна», кінотеатр «Авангард» тощо. Сквер знесли розширивши, таким чином, простір центрального майдану. А Леніна причепурили, пофарбували золотом, і у 1970 році перенесли на інший бік, поставивши спиною до «Авангарду».

Його права піднята рука вказувала трудящим шлях до світлого майбутнього. Та кмітливі містяни одразу охрестили його дороговказом до найближчого пивбару.

Йшли роки Ілліч старів і вже не міг в достатній мірі надихати на величні звершення. Потрібен був інший – масштабніший.

Старого вождя акуратно демонтували і відправили доживати віку на подвір’я краєзнавчого музею. Зараз його нижня частина служить  вазоном для квітів.

Теперішньому, третьому за рахунком Леніну, пощастило найменше. Його бронзове тіло  поле битви для тих кому він є поводирем по життю, і тих, кому по життю він йти заважає. Останні використовують Ілліча в якості мішені, періодично жбурляючи в нього фарбою. У такий спосіб, напевно, демонструють свій патріотизм.

Доля комуністичної ідеології вирішена законом про декомунізацію. Що буде з монументом покаже час.

А я сподіваюся, що новгород-сіверська громада доживе до того світлого майбутнього коли встановлювати і демонтувати пам’ятники будуть розсудливо і помірковано, як і належить цивілізованим людям.

 

бібліотекар музею

Наталія Коврижко

img024 DSC09383 img025 DSC09380

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,