Зоріан Доленга-Ходаковський – вчений, етнограф, фольклорист. До 190-ї річниці з дня смерті.

Постать Доленги-Ходаковського є ключовою для української етнології. Саме з його діяльності починається історія професійних польових досліджень в Україні, Росії та Польщі.

Український дослідник польського походження створив засади збирання фольклорного та етнографічного матеріалу "в полі", уперше в історії науки ввівши основи паспортизації, фіксації варіантів тощо. Окрім цього, він розробив цікаву археолого-топонімічну методику фіксації старих слов'янських пам'яток, а також ввів унікальну класифікаційну систему фіксації топонімів за етимологічним принципом. Зоріана Доленга-Ходаковського можна вважати батьком і засновником української, російської, білоруської та польської збирацьких традицій. Зважаючи на те, що він працював "у полі" один, без команди (єдиним помічником була його перша дружина) і часто без коштів, і аналізуючи площу обстеженої ним території і обсяг зібраного матеріалу, його внесок в науку видається просто феноменальним. Його життєвий шлях став взірцем до наслідування для багатьох збирачів, дослідників і просто любителів слов'янських старожитностей ХІХ ст., серед яких О.Пушкін, М.Карамзін, М.Гоголь, М.Максимович, М.Погодін, О.Бодянський, В.Залеський, П.Киреєвський, І.Франко, І.Вагилевич.

Відомості про життя Доленги-Ходаковського є неповні та суперечливі, існує кілька версій його біографії, що пояснюється, зокрема, тим, що через обставини, що склалися, йому довелося не лише змінити своє ім'я (він був народжений як Адам Чарноцький ), а й приховувати деталі свого попереднього життя.

Зоріан Доленга-Ходаковський народився 15 квітня 1784 року в околиці м. Несвіж Новогрудського пов. Новогрудського воєводства Речі Посполитої (нині місто в Мінській обл.) в збіднілій польській шляхетській родині. Його батько – Якоб Чарноцький, втративши своє майно, працював управляючим в чужих маєтках. Мати походила із роду Бородзичів (Бородичів), пішла з життя в 1892 році. З 1895 року Доленга-Ходаковський (тоді ще як Адам Чарноцький) виховувався в сім'ї багатого родича, вітебського підстолія в маєтку біля        м. Кльоцка (з 1793 р.– Слуцького пов. Мінської губ. Російської імперії). Хлопчик отримав початкову домашню освіту, потім учився у Слуцькому повітовому училищі (закінчив у 1801 році, за іншими відомостями – в 1800 р.), працював помічником адвоката в Новогрудці (1800 – 1802), у такий спосіб набувши практичні юридичні знання і навички роботи в архівах. В 1805 р. Доленга-Ходаковський отримав патент на "земську регенцію" (вид юридичної ліцензії), в 1807 р. став помічником управляючого,а потім – управляючим маєтку Новогрудського воєводи Гродненської губ. графа Ю.Неселова. В 1808 р. за підозрою в намірі вступити в нелегальне польське військо, що формувалося в Варшавському герцогстві, Доленга-Ходаковського арештували, привезли під конвоєм в Петербург, де він відбув 9-місячне ув'язнення. Рішенням суду він був позбавлений дворянства і засуджений на пожиттєву солдатську службу. У 1811 р. полк, в якому служив Доленга-Ходаковський, у зв'язку з наближенням військ Наполеона, був передислокований в Бобруйськ,   майбутній дослідник дезертирував із російської армії, втікши до Польщі. Його ім'я було занесене в число тих, що пропали без вісті, а його речі як померлого відіслані до родичів у Слуцький повіт. У 1812 р. Доленга-Ходаковський під іменем Зоріана Любраньського бере участь у походах наполеонівської армії. Згодом він пішов у відставку і оселився на Україні, де з'являється під різними іменами, поки остаточно не здобуває ім'я Зоріана Доленги-Ходаковського.

У 1814 – 1818 рр. молодий дослідник подорожує, збирає і вивчає фольклор і народний побут. Його маршрут проліг від Сяну через Галичину, Волинь, Полісся, Подніпров'я, до самого північного повіту Чернігівської губ. – Новгород-Сіверського. Є відомості, що Доленга-Ходаковський у цей період жив у Кременці, Поріцьку, відвідував Київ, Краків, Львів, Перемишль, Вільно. У 1818 р. виходить перша праця "Про слов'янство до християнства" . В ній молодий дослідник зробив спробу описати побут слов'ян в дохристиянську епоху.

У 1818 і 1819 рр. Доленга-Ходаковський двічі звертався до ректора Віленського університету Ш.Малевського з проектом наукової подорожі з метою вивчення слов'янських старожитностей , але отримав відмову в фінансовій підтримці. В 1819 р., будучи в Гомелі, він написав статтю "Разыскания касательно русской истории" , де сформулювовав свої (доволі романтичні) погляди на походження Русі. В 1820 р. він представив міністру народної освіти Росії кн. А.М.Голіцину "Проект наукової подорожі по Росії для пояснення давньослов'янської історії", який віддали на розгляд наукового комітету Імператорської Академії Наук, і після позитивного відгуку М.Карамзіна, подорож була санкціонована урядом. Проект містив програму для збирання етнографічних відомостей, а також фольклорні матеріали, переважно українські.

У плани З.Доленги-Ходаковського входило: пройти Росію в 4-х напрямах і оглянути місця, від яких походять місцеві назви слов'ян, вивчати головні "обласні" говірки; спостерігати і вивчати обряди, ігри, пісні; нанести на мапу городищі насипи і тим самим визначити межі Давньої Русі; збирати старовинні монети, посуд, писемні пам'ятки і т.д. На реалізацію проекту досліднику виділили 4 роки. В 1820 р. він вирушає в експедицію, відвідує Новгород, Твер, Ладогу та ін. місцевості північного заходу Росії. В 1821 р. він подав у Міністерство освіти перший звіт, в який лягли як його власні спостереження, так і відомості із Московської межової канцелярії. Звіт містив матеріали для картографування слов'янських городищ, діалектологічні, топонімічні, етнографічні відомості. В 1822 дослідник публікує цей звіт , але він не отримав схвалення російських учених, після чого державна субсидія йому була припинена.

Обійшовши слов'янські землі "від Ками до Ельби, і від Балтійського моря до Дунаю", він практично відкрив епоху професійної польової фольклористики й етнографії, представляючи собою новий тип ученого, антипода "кабінетному", і став еталоном дослідника народного життя для наступного покоління російських, українських, польських і білоруських учених ХІХ ст. Його дійсно можна вважати основоположником вітчизняних польових досліджень – і не лише в галузі фольклористики та етнографії, а й археології, історичної географії та топоніміки.

Заслуга цього дослідника полягає в тому, що він "інтерес до минувшини із сухого книжного антикваріату переніс на грунт народності". У своїй праці "Про слов'янщину" він писав ,-"Будемте хранить, случайные и довольно частые находки в земле, эти различные небольшие статуэтки, изображения, металлические орудия, посуду, урны с пеплом. Сосчитаем и точно измерим все огромные могилы, насыпанные в честь одного лица и пережившие века. Сохраним от уничтожения надписи, вырытые на скалах в подземных пещерах, по большей части нам неведомые. Снимем планы местностей, особенно дающихся своей древностью <...> не позволяя ни одному урочищу погибнуть в забвении. Постараемся узнать все названия, какие деревенский люд или его лекарки в разных краях дают злакам. Соберем, сколько возможно, песни и старинные гербы, опишем главнейшие обряды. Внесем все это в одну книгу и <...> получим более отрадное представление о наших предках. <...>. Я никогда не намерен был писать об этом раньше, чем не соберу всех материалов"

Як бачимо з попередньої цитати, ще однією заслугою З.Доленги-Ходаковського перед наукою є те, що він привніс ідею комплексного вивчення історії та культури (зокрема, слов'янських старожитностей) на матеріалах археології, топоніміки, етимології, геральдики, фольклору, етнографії, історичної географії з активним застосуванням методу картографування. Тобто перед нами – провісник етнології як комплексної науки про народну культуру та етнічну історію. Були й деякі недоліки його наукової діяльності: відсутність систематичної університетської освіти часом позначалася на спробах дослідника теоретично осмислити зібраний ним матеріал та історичний спадок слов'ян.

За життя З.Доленги-Ходаковського опубліковано лише кілька його праць, а після його смерті М.Погодін, до якого потрапили рукописи дослідника, опублікував його наукові розвідки в журналі "Русский исторический сборник". Окремі пісні, зібрані ним, ввійшли в фольклорні збірки М.Максимовича, П.Лукашевича, Н.Гоголя, П.Киреєвського. Великі публікації з'явилися лише в другій половині ХХ ст. Величезна частина польових записів дослідника і досі перебуває в рукописах, значну частину – втрачено. Під час проведення своїх фольклорних розвідок Зоріан Доленга - Ходаковський записав близько 3.000 українських народних пісень, в тому числі понад 2.000 - на Тернопільщині: у Кременці, Вишнівці, селах Лози, Шили і Мусорівці на Збаражчині, Онишківці на Шумщині.

Ходаковський був також проникливим перекладачем писемних джерел і пам’яток. На прикладі «Слова о полку Ігоревім» це показав Прийма — автор статті «Зоріан Доленга–Ходаковский и его наблюдения над “Словом о полку Игореве”». У цій статті Прийма використав зауваження автора щодо «Слова…», які містяться в двох рукописах із його спадщини — «Словнику городищ» та «Словнику давніх польських слів», а також його власноручні примітки і зауваження в примірнику «Історії Російської держави» Карамзіна. Ось один з один приклад: усі дослідники «Слова…», пояснюючи опис битви, що відбулася в 1067 році між Всеславом Полоцьким та Ярославичами («На Немизі снопи стелють головами…»), ототожнювали «Немизу» з Німаном. Така інтерпретація утвердилася також завдяки авторитетові Карамзіна. Ходаковський же вказав, що йдеться про невеличку річку в Мінську, притоку Свіслочі, а пізніші дослідження це підтвердили. Цікаві зауваження про «Слово…» можна знайти передусім у роботах, надрукованих російською мовою, виданих іще за життя автора. Так, у роботі «Разыскания касательно русской истории» (1819) Ходаковський висуває гіпотезу (зрештою, помилкову), згідно з якою Каспійське море називалося колись Лукомор’ям, спираючись, у тому числі, і на «Слові…»: «У «Слові о полку Ігоревім» згадується також Лукомор’я. Не можу погодитися з тим, що це означає лише вигнутий берег моря…». У «Проекті наукової подорожі Росією» читаємо: «Золотий стовп на червоному полі трапляється на десяти польських, сілезьких та моравських гербах, відомий у народних переказах і згадується в «Слові о полку Ігореві»: «оба багряная стлъпа   огасоста, и съ нима молодая мѣсяца, Олегъ и Святъславъ тъмою ся поволокоста”». Іменник «стлъпа», вжитий у такому контексті, надавав Ходаковському впевненості в тому, що його теза про «рідне» походження гербів є слушною. Пояснюючи оспіваний у народних піснях Дунай, він нагадує, що Ігореві, який повертається з половецької неволі, «дівчата співають на Дунаї, ллються голоси через море до Києва». У роботі «Спроба пояснення слів «князь», «ксьондз» Ходаковський пише: «У новгородській губернії та інших місцях народ називає вогонь та воду «царем» і «царицею», як Ярославна, що на стінах Путивля називала «паном» вітер, Дніпро та сонце. Ця повага до природи, тобто стихій, є залишком слов’янської епохи». Усі наведені приклади яскраво свідчать про те, що Ходаковський трактував давньоруську поему як цінну пам’ятку та джерело, гідне уваги історика Слов’янщини.

Останні роки життя Доленга-Ходаковський провів у Тверській губернії, працюючи управляючим у маєтку земляка Мацкевича. Помер він у віці 41 років 29 листопада 1825 р. у с. Петровське Кашинського пов. Тверської губ., там і похований, залишивши по собі одну скриню і одну валізу рукописів і книжок.

                   Світлана Дубовець

     Головний зберігач фондів

 

 

 

 

 

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,