До 160-ї річниці з дня смерті Адама Бернарда Міцкевича

 

Свобода — єдина характерна риса цивілізації.

               Міцкевич А.

 

   Адам Бернард Міцкевич — великий національний співець польського народу. Не буде перебільшенням стверджувати, що Міцкевич для поляків більше, ніж поет, нехай навіть і великий.

   Життєва доля А. Міцкевича і трагічна, і незвичайна. "Міцкевич, — писав відомий польський письменник XX ст. Ян Парандовський, був поетом упродовж кількох років, але вони дали все — від балад до "Пана Тадеуша". А далі він жив і працював як політик, публіцист, професор університету і пророк, а дні свої закінчив солдатом. Але незважаючи на це, по суті він завжди залишався поетом, тому що поетична творчість не обмежується лише віршами: вона становить усе життя справжнього поета". І дійсно, життя Міцкевича — це насамперед поезія. Але це не тільки вірші. Життєва доля цього видатного поета органічно вплетена в історію Польщі і польського національно-визвольного руху. Географія його життя — майже вся Європа, контакти і взаємозв'язки з найвідомішими та найталановитішими людьми того часу.

   Польський поет, засновник польського романтизму, діяч національно-визвольного руху народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заоссє біля м. Новогрудка, що входить нині до складу Білорусі. Раніше білоруські землі належали Литві, поляки, які жили в цих краях, ніколи не забували про свої литовські зв'язки, тому в творчості А. Міцкевича Литва нерідко виступає як позначення його батьківщини нарівні з Польщею. Мати поета, Барбара Маєвська, була дочкою дрібного службовця, батько — Микола Міцкевич, працював у Новогрудці адвокатом і свого часу брав участь у повстанні під керівництвом Тадеуша Костюшка, що було спрямоване проти поділу польських земель між Росією, Пруссією й Австрією. Прагнучи повернути єдність Речі Посполитої, польська шляхта покладала великі надії на прихід Наполеона. Батько поета брав участь у патріотичній агітації. Своє почуття національної гордості та любові до рідного краю він прагнув передати синам — Адаму і Франтішку. Микола Міцкевич також був членом Комісії громадянського правопорядку, людиною прогресивних поглядів. Великий вплив на маленького Адама мали білоруські, польські та литовські народні пісні й казки, багато з яких він почув від служниці Міцкевичів Гонсевської. Мала батьківщина — земля, повна легенд і напівзруйнованих середньовічних замків — лежала між долин і пагорбів, лісів та полів, де селяни співали литовських й білоруських пісень, а шляхта захоплювалась полюванням. Все це зоставило глибокий слід у душі поета, увійшло в його твори. Дитинство митця збіглося з приходом до влади Наполеона та наполеонівськими війнами. Як і багато інших поляків, Адам сприймав французького імператора як визволителя Польщі. Ім'я Наполеона залишилося для поета на все життя символом свободи, тоді ж прокинувся в нього інтерес до французької літератури. Разом зі старшим братом хлопчик навчався в домініканській школі в Новогрудці. Після занять він з другом часто ходив по навколишніх селах, щоб поспостерігати за народними обрядами, уже у шкільні роки почав віршувати. Відомо, що він написав вірш з нагоди пожежі в місті в 1810 р. Після смерті батька сім'я бідувала, тому хлоп­цеві довелося стати репетитором для учнів молодших класів.

   У 1815 р. А. Міцкевич вступив до університету у Вільно на фізико-математичний факультет, але незабаром зрозумів, що його більше цікавить вивчення філології, літератури, історії, тому вже через рік перейшов на історико-філологічний факультет. Одним з учителів Адама був знаменитий історик Й. Лелевель, з яким поет підтримував теплі дружні стосунки до кінця життя. А. Міцкевич вивчив кілька мов: російську, французьку, англійську та німецьку, читав в оригіналі й пам'ятки античної літератури. Віденський університет був великим культурним центром і славився своїм ліберальним духом, перейнявся ним і активний юнак: у 1817 р. він з товаришами організував таємне студентське "Товариство філоматів", що означає "ті, що люблять науку". Серед головних положень статуту філоматів — любов до рідної мови, національна гідність і співчуття до знедолених. По суті справи, це було патріотичне товариство з певними політичними поглядами. Пізніше ці погляди конкретизувалися й перетворилися на просвітницьку програму, покликану виховувати громадську думку. Діяльність А. Міцкевича в "Товаристві" відрізнялася особливою активністю, а його інколи аж надто сміливі плани не завжди знаходили підтримку серед інших членів цієї організації.

   В університетські роки на творчість А. Міцкевича вплинув класицизм, особливо молодий поет захоплювався Вольтером. Адам створив свій поетичний варіант повісті Вольтера "Виховання принца", назвавши його "Мешко, князь Новогрудка". Кілька років поет працював над перекладом "Орлеанської діви"; до періоду ранньої творчості поета також відносяться вірші-послання до друзів-філоматів, наповнені життєлюбством і завзяттям. Перший друкований вірш Міцкевича — "Міська зима" — був опублікований у 1818 р.    

   Під час літніх канікул 1818 р. А. Міцкевич познайомився з Марилею Верещак — дівчиною, чий образ він зберіг у душі протягом усього життя і яка стала натхненницею багатьох його майбутніх творів. Незважаючи на кохання, що виникло між молодими людьми, вони не могли бути разом. Долю дівчини багата родина визначила ще до її зустрічі з поетом: вона була заручена з графом Путкамером, за якого незабаром і вийшла заміж. Звістка про весілля Марилі стала важким ударом для Адама. Після закінчення університету він за розподілом потрапив до маленького провінційного містечка Ковно (нині — Каунас), де почав працювати вчителем. Це було свого роду заслання: університетська влада прагнула позбавити поета можливості брати участь у роботі таємних організацій.  

   Восени 1825 р. А. Міцкевичу було дозволено переїхати до Москви. 13 листопада в поштовій кареті поет виїхав з Одеси і через місяць уже був у Москві. Величезний вплив на поета справили наслідки повстання декабристів. Він важко переживав жорстоку розправу Миколи І з революціонерами. Один з біографів митця писав: "Не можна вгадати, узявся б Міцкевич за зброю, якби опинився в Петербурзі під час повстання 14 грудня 1825 року. Але безсумнівно, що він би розділив їхню долю...".

   Спочатку видатний поет жив у Москві усамітнено, спілкуючись лише зі своїми віденськими друзями-філоматами. Навесні 1826 р. А. Міцкевич познайомився з московським літератором М. Полєвим, який увів його до літературних кіл Москви, де Адам зблизився з найвидатнішими представниками російської літератури — Є.Баратинським, Д. Веневіті- новим, П. Вяземським, С. Соболевським та іншими. У жовтні 1826 р. відбулося знайомство Міцкевича з О. Пушкіним, що потім переросло в щиру дружбу. 12 жовтня 1826 р. він був присутній при читанні Пушкіним "Бориса Годунова" у поета Д. Веневітінова. Відтоді й до свого від'їзду Міцкевич перебував у центрі культурного життя Росії. Живу­чи в Москві, часом виїжджав до Петербурга, бував на літературних вечорах, зустрічах, де він, володіючи неперевершеним талантом імпровізатора, часто виступав. Збереглося багато спогадів про ці імпровізації поета. У Петербурзі Адам познайомився з В. Жуковським, О. Гри- босдовим, І. Криловим, А. Дельвігом, планував видавати в Росії польський журнал "Ірида", який би сприяв розширенню польсько-російських культурних зв'язків. Однак йому, котрий знаходився під "підозрою", було заборонено таку діяльність. Важко переоцінити значення російського періоду життя для розвитку творчості Міцкевича. У Росії Міцкевич сформувався як поет дружби слов'янських народів, глибше зрозумів ідею національної незалежності Польщі, збагнувши її тісний зв'язок з міжнародною політикою. У ці роки митець став провісником політичної свободи. Одночасно відбувалося і зростання художньої майстерності Міцкевича, чому сприяло спілкування з російськими літературними діячами, і насамперед з О. Пушкіним. Загальний тодішній рівень російської культури був значно вищий за польську. "Ми відстали в літературі на ціле сторіччя", — писав Адам своєму другу Одініну. Під час свого перебування в Росії А. Міцкевич створив чимало прекрасних ліричних віршів (серед них — "Фаріс"), балади "Воєвода" і "Три Буд- ріса", переклав польською дві арабські легенди. У ліро-епічних творах, написаних у Росії, немає надмірної фантастики й дидактики, вони ближчі до балад Пушкіна. Не випадково саме "Воєводу" і "Будріса" вибрав для перекладу Олександ Сергійович.

     Увесь 1827 р. А. Міцкевич працював над поемою "Конрад Валленрод". У цьому творі, як і в "Ґражині", поет звертається до середньовічного періоду історії Литви, боротьби з хрестоносцями, її герой понад усе ставить патріотичний обов’язок, заради порятунку батьківщини відмовляється від усього особистого. Ця поема А. Міцкевича закликала до боротьби за свободу, в ім'я якої не страшні ніякі жертви. Саме так сприйняли її польські патріоти в дні повстання 1830 р., вона була для них бойовим закликом до дії. Високу оцінку "Конрад Валленрод" отримав у середовищі прогресивних російських літераторів: "Численне коло російських шанувальників поета знало цю поему, не знаючи польської мови, тобто знало її зміст, вивчало подробиці і красу її" (К. Полє- вой). Це мало не єдиний у своєму роді подібний приклад.     .

   Поезія А. Міцкевича мала величезне значення для польського національно-визвольного руху, для розвитку демократичної думки, відновлення польської літератури; вона збагатила літературну мову, віршу­вання, поетичні жанри. Істотною є роль А. Міцкевича в розвитку польського театру (постановки його "Дзядів", численні висловлення з питань драматургії). У Росії вірші А. Міцкевича перекладали О. Пушкін, М. Лєрмонтов, К. Рилєєв, І. Козлов, М. Огарьов, А. Майков, М. Михайлов, А. Фет, В. Брюсов, І. Бунін та інші. Однак значення А. Міцкевича не вичерпується його літературною діяльністю, він був передовим політичним діячем свого часу, стояв у центрі польського визвольного руху.

 

     При читанні курсу літератури в Парижі Міцкевич значну увагу приділяв давньоруському періоду 12 і 16 лютого 1841 року він прочитав дві лекції, присвячені «Слову о полку Ігоревім», в яких дав високу оцінку змісту і художній формі пам'ятника: «Вже сама по собі та подібність, яке ми знаходимо між поетичним пам'ятником давно минулих часів і всіма шедеврами сучасної слов'янської поезії, незмінно свідчить про вічну, нев'янучу красу цієї поеми. Всі картини намальовані з натури, всі герої взяті з життя, і до тих пір, поки незмінними залишаються слов'янська природа і слов'янський характер, поема ця по праву буде вважатися національною і завдяки своїй правдивості збереже певною мірою свою актуальність» Міцкевич підкреслює художню своєрідність «Слова» «За формою своєї поема про Ігоря абсолютно оригінальна: її не можна порівнювати ні з грецьким епосом, ні з ліричною поезією нашого часу. У ній насамперед впадає в око відсутність надприродного, чудесного елемента ... який в епосі розкриває і узагальнює основну думку поетичного твору ».Звертає на себе увагу той факт, що у багатьох відношеннях думка Міцкевича збігається з думкою про «Слово» А. С. Пушкіна. Адам Міцкевич був знайомий з багатьма найвизначнішими російськими поетами Торкаючись питання про авторство "Слова .." Міцкевич визначав автора поеми як сучасника свого героя, людини світської, але знайомого зі Святим Письмом. Зроблений Міцкевичем прозаїчний переклад "Слова .." супроводжується рядом його власних тлумачень. Крім аналізу «Слова», в лекціях Адама Міцкевича мається переклад-переказ майже всього тексту пам'ятника. Особливо вдалими, на думку Беркова, є переклад сну і «золотого слова» Святослава, а також переклад Плачу Ярославни. Переклад Міцкевича не має руського еквівалента, він існує лише на французькій і польській мовах. У своїх паризьких лекціях польський поет вказав і на зв’язок "Слова ..." з народною поезією,яку представляє Боян, і в цьому його оцінка зближується з оцінкою пам'ятника декабристами. Дослідники також вважають близькою поглядам декабристів, Пушкіна, Радищева та ін. Думка поета, згодом підхоплену К.Марксом: "Слово ..." - це заклик до єднання. «Висловлювання патріотичного почуття, - говорив Міцкевичч. - Вкладаються поетом в уста князя Ігоря, - поетичний вимисел. Автор ідеалізував свій вік і висловив власні прагнення, власні сподівання. Він висловлює почуття, загальні всьому слов’янству тієї епохи, прагнення до сильного, могутньому і, головне, єдиній державі ». В цілому "Слово ..". як пише П. Н. Берков, «оказывется в руках польського поета знаряддям у боротьбі з Миколою I».

26 листопада 1855 р. поет помер у Константинополі від холери. 21 січня 1856 р. останки Адама Міцкевича перевезли в Париж на кладовище Монморансі, а 4 липня 1890 р. — у Краків.

 

 

Алла Ковалюк

молодший науковий співробітник відділу фондів

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,