До 255-річчя заснування. Микільська церква

        Після Визвольної війни українського народу створюються сприятливі умови для розвитку і забудови нашого міста: відбудовуються міські укріплення, значно розширюється передмістя. Будівництво велось в основному з дерева, найдоступнішого і дешевого матеріалу, з якого в Україні в ХVІІ – ХVІІІ ст.ст. будували не лише житло для людей, але й палаци магнатів.

Із дерева будувались і багаточисленні храми. Саме в дерев’яному зодчестві найбільше проявились риси української самобутньої архітектури. Але, як відомо, дерево недовговічний матеріал і майже всі дерев’яні споруди ХVІІ – ХVІІІ ст.ст. загинули в вогні пожеж або перебудов. І тільки невелика кількість дерев’яних церков дають нам можливість робити висновок про інженерно – конструктивні та архітектурно – художні досягнення нашого народу в минулому. Збереглися лише церкви, тому що вони були єдиними важливими об’єктами, будівництво яких коштувало дуже дорого. До них належить і Микільська церква.

         Якщо вірити легенді, то в древності на пагорбі, де знаходиться церква був поставлений ідол слов’янського божества. Потім тут була побудована кам’яна (Заградська) церква. Після прийняття християнства, як свідчить літопис, Володимир « повелел рубити церкви и поставляти по местам, иде же стояху кумиры».

         Точної дати побудови Микільської церкви невідомо. Під одним з намісних образів іконостасу був зроблений напис: «Сооружен коштом пана сотника Стефана Судієнка в 1764 р.». Отже, церкву збудовано не пізніш початку 60 – х років ХVІІІ ст. Названа церква за іменем одного з самих шанованих святих – Миколи Мирлікійського – заступника мореплавців та торговців, так як розташована недалеко від пристані, яка в житті міста мала велике значення.

        Микільська церква відноситься до типу церков хрещатих в плані з центрично – вертикальною композицією: чотири бокові зруби розташовані навколо центрального по сторонам світу, утворюючи в плані хрест; а центральний зруб в двічі вище бокових і має багатоярусне завершення, яке складається з четверику, восьмериків та грушоподібної главки. Така система перекриттів отримала назву «заломів». Обшивка зрубу вертикальними дошками підсилює ілюзію руху угору, придає храму легкість і витонченість. Різноманітне за мотивами різьблення карнизів, фронтонів і наличників виглядає ажурно, схоже на мережку у вишиванках.

         В церкву ведуть троє дверей зі зрізаними кутами. Подібна форма була улюбленішою в Україні. Такі двері зустрічаються усюди – в храмах, в коморах, в млинах, в іконостасах. Бокові приміщення церкви невисокі і масштабні по відношенню до людини. Їх пласкі стелі, подібні хатам мають «сволоки» -- головні балки на стелі, покриті вигадливим різьбленням. В бокових зрубах мало світла, все потопає в сутінках, вони відкриваються в храм фігурними арками. Але центральне приміщення освітлюється вікнами, розташованими на всіх трьох ярусах восьмерика.

        Храм стоїть на краю високого плато, що мисом вдається і крутими схилами спускається в придеснянську долину. З пагорба відкриваються простори деснянської пойми, луки, по яких примхливою стрічкою в’ється Десна. Майстер оцінив красу місцевості і збудував церкву, що оздобила природний краєвид, органічно «вписалась» в нього.    

         Микільська церква передусім цікава для нас тим, що належить до храмів, які є вершиною українського народного зодчества, які необхідні розглядати як художню творчість народу. Але монументальне дерев’яне зодчество, яке служило церкві, було створено руками народних майстрів – теслярів, які утілили в ньому своє розуміння прекрасного. Всі роботи з будівництва і оздоблення спорудження в ті часи робили сокирою. Більшість теслярських артілей не застосовували пил та інших інструментів, також коли перерубували колоду поперек. Вони знали в чому секрет довгого життя зрубів. Робилось це не випадково: коли перерубували деревину, шпари в них закупорювались і волога в колоду потрапити не могла. Тому і стояли церкви по два – три століття, деревина темніла, але не трухнула.

      Сучасний вигляд церкви – результат перебудови ХІХ ст., реставраційних робіт 60 –х рр. ХХ ст., та двотисячних. Але Микільська церква займає гідне місце серед подібних пам’яток дерев’яного зодчества Лівобережної України.

 

Ірина Лобачова

Зав. відділу давньоруської літератури

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,