Михайло Корнійович Чалий

Пам'яті земляка.



19 лютого день світлої пам'яті нашого земляка, видатного педагога та літератора Михайла Корнійовича Чалого.

Народився Михайло Чалий у 1816 році в родині збіднілих міщан на Тарелкіній вулиці. Молоді роки його пройшли в обстановці міщанського побуту маленького міста і мали самі тісні стосунки з природою. Поетичні околиці Новгорода-Сіверського, його високі гори, Десна, її розкішні луги змалку привчили хлопця любити природу:" з самих ранніх дитячих літ полюбив я природу щирою, несвідомою любов’ю; у ній одній знаходив я відраду, забуваючи всі лиха свого існування. Вона виховала мене на свойому материнському лоні, зберігши в душі моїй невинність, простість і вражливість, на зло буденності й грубості, що кругом оточали мене." На світогляд хлопця мав великий вплив його дід, столітній старець, який добре пам'ятав боротьбу українських селян проти польського панства. Оповідання діда будили в душі Михайла любов до української старовини і посіяли перші зерна національної свідомості.



Первісну освіту Чалий здобув у приватній школі удови-капітанши на Кляшторі, але та школа нічим не відрізнялася від звичайної дяківської науки, де учня муштрували знати напам'ять Псалтир та Часослов. А в 1828 році, одержавши відпускну від міщанського товариства, вступив до гімназії.

Новгород-Сіверська гімназія на той час відзначалася досить високим рівнем освіти. На чолі її стояв директор Ілля Тимківський, високо освічена людина та завзятий класик. Під його впливом в серці гімназиста зародились перші паростки інтересу до літературної роботи та глибока повага до класичної світової літератури.

У гімназії Михайло вчився разом з Костею Ушинський, відомим пізніше педагогом. В старших класах через важкі матеріальні обставини змушений був їздити заробляти репетиторством до дітей місцевих поміщиків. Закінчивши гімназію у 1840 році, після довгих клопотів йому вдалося вступити казенно-коштенним студентом до Київського університету, який закінчив у1844р. по словесному відділенню, пройшовши шлях солдатсько-казарменого режиму, що панував тоді в університеті, а ще більше – в інтернаті для казенно-коштенних вихованців. З того часу почалася його педагогічна діяльність, яка продовжувалась рівно тридцять років.

Служив Чалий спочатку в Немирові учителем тамтешньої гімназії. Саме на цей час припадає його знайомство з відомим українським художником Іваном Сошенком, колегою по гімназії, з яким вони товаришували майже все життя. Коли Чалого призначили інспектором 2-ої Київської чоловічої гімназії у 1858 р., то він запропонував і Сошенкові переїхати до Києва.

У Києві на квартирі Сошенка відбулося знайомство Чалого з Тарасом Шевченко. Про нього Михайло Корнійович згадував так: « Це було в Успенський піст, друзів я застав за сніданком, який у зв’язку з постом був доволі скудним… У руках обох приятелів було по половині солоного платаного судака, яким вони ласовали без допомоги ножа».

Йшов 1859 рік, троє приятелів багато часу проводили разом: гуляли вечірнім містом, мандрували мальовничими околицями Києва, ходили відпочивати на Оболонь, варили юшку на березі Дніпра, згадували свою молодість, роки навчання, спільних друзів, обговорювали плани на майбутнє, серед яких ідея освіти народу – відкриття недільних шкіл.

Та ідея скоро була втілена в життя. На ім'я попечителя Київського навчального округу М.Пирогова було подано прохання студентів університету св. Володимира про відкриття шкіл для неписьменних. Це прохання гаряче підтримав Шевченко з однодумцями. Вже наприкінці року було відкрито першу недільну школу. Організатори прагнули дати неписьменним дітям та дорослим основи писемності та лічби. Для цього навчання проводилися безкоштовно в недільні та святкові дні. У 1860 році Шевченко з Петербургу надіслав 50 примірників "Кобзаря" для продажу на користь недільних шкіл, а також склав спеціально "Буквар южнорусский". Протягом року у Києві було відкрито 7 недільних шкіл.

За прикладом київських, почали відкриватися школи, як у великих містах, так і у повітових, і навіть у селах. Відомо, що у Новгороді-Сіверському було також відкрито недільну школу, в якій на травень 1861 року навчалося 50 учнів. Чи приймав М.Чалий безпосередню участь у відкритті недільної школи в місті не відомо, але його гаряче бажання допомагати бідноті навряд чи могли залишити його осторонь цієї доброї справи.

1861 року Чалого призначено на посаду директора білоцерківської гімназії, це був дуже важливий період в житті педагога.

Михайло Корнійович отримав у спадок від своїх попередників занедбаний навчальний заклад, без якоїсь дисципліни та виховного порядку. Попечитель Київського навчального округу Микола Пирогов, який відвідав Білоцерківську гімназію, хотів перетворити її в штрафну, бо гімназія займала одне з останніх місць у Київській губернії.

Протягом перших 15 років свого існування гімназія задовольняла потреби тільки місцевої шляхти. Чалий почав із того, передав польські книги в інші бібліотеки і створив бібліотеку з українських та російських книжок. Він намагався зробити більший православний вплив у гімназії, опираючись на селянських дітей. З цією метою при Білоцерківській гімназії було відкрите приходське училище. З пожертвувань зробив невеликий склад книг та роздавав їх селянським дітям. Пам'ятаючи свої голодні студентські роки він звертався до вищого начальства з проханням, виділить стипендію незаможним гімназистам.

Прийшло багато нових талановитих вчителів, у гімназії щовечора відбувалися різні зібрання, велися наукові дискусії, існував навчальний гурток, на засіданні якого обговорювалися всі наукові та вчительські новинки. Це та багато інших нововведень підвищувало рівень викладання в гімназії, і поступово престиж Білоцерківської гімназії зростав.

При директору М. Чалому, зверталася увага на релігійне виховання гімназистів. За його пропозицією і наполяганнями почалося створення гімназійної церкви. Вона була відкрита в 1868 р. і названа на честь святих апостолів Архипа і Філімона.

У 1869 році Михайла Корнійовича призначено директором на посаду Ніжинського ліцею князя Безбородька і гімназії при ньому. Він був останнім директором ліцею до реформування того в історико-філологічний інститут.

За свою багаторічну педагогічну діяльність Михайло Корнійович двічі був нагороджений: 1864 р. – орденом Станіслава ІІ ступеню та орденом Володимира ІІІ ступеню у 1874 р.

У 1875 році він покинув службу і назавжди оселився у Києві, віддавшись своєму улюбленому заняттю літературою, переважно упорядкуванню автобіографічних спогадів. Результатом тих занять була його праця "Воспоминания".

Спогади Чалого, що друкувались свого часу в журналі "Київська старина" і займають період часу більше півстоліття, належать до найкращих зразків автобіографій, мають високий історичний та художній інтерес. Вони яскраво малюють побут дореформеної російської школи, зокрема новгород-сіверської гімназії , де він згадує викладачів та друзів-гімназистів. В них щира любов автора до українського народу і неприхильне відношення його до ворогів – польського панства.

У1882 році випустив книгу та " Жизнь и произведения Тараса Шевченко", що здобула йому широку відомість в українських колах. Ця книга містила найбільш повний для свого часу життєпис про великого поета і дуже теплу характеристику його творчості, довго вважалася найкращою біографією Кобзаря.

Того ж року почав виходити журнал "Киевская старина" і Чалий став її постійним співробітником. Окрім "Воспоминаний" зредагував він кілька статей і спогадів про Шевченка та Куліша, переписку одного й другого. В 1897 р. надруковано його статтю "Юные годы П.А.Кулиша". З окремих публікацій перу Чалого належать брошури "Записки украинца о польском востаніи 1863года" і біографічні нариси "Андрей Іванович Дикой" та "Иван Максимович Сошенко".

Дожив Михайло Корнійович до глибокої старості. Останні роки свого життя провів осторонь від громадського життя. Але свого інтересу до української старовини, а також до пам'яті про Шевченка не позбувся він до останніх часів.

Колеги по журналу згадували його як енергійного, рішучого чоловіка з зовнішність козацького полковника, яка точно відповідала характеру.

Помер Чалий 1907 року у Києві, де й похований на Байковому кладовищі, залишивши нам у спадок свій літературний доробок, приклад незламної волі та працелюбності.

Наталія Коврижко

бібліотекар музею-заповідника "Слово о полку Ігоревім"

 

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,