До 145-річчя з дня народження Перетца Володимира Миколайовича

Володимир Миколайович Перетц літературознавець, фольклорист, мистецтвознавець народився 19 (31) січня 1870 року в Петербурзі, в сім’ї викладача гімназії. 1889р. вступив на історико – філологічний факультет Петербурзького університету. Після закінчення університету був залишений на посаді приват – доцента Петербурзького університету. Наукові інтереси Володимира Миколайовича формувались під впливом В. Ламанського, О. Веселовського, О. Ламанського, Л. Майкова. 1900р. захистив магістерську і докторську (1902) дисертації, присвячені історичним зв’язкам української і російської віршовій і пісенній поезії ХVІ – ХVІІІ ст.ст. і впливу польського поезії на українські вірші ХVІ – ХVІІ ст.ст. У 1903—1914 рр. — професор Київського університету, голова філологічної секції Українського наукового товариства, редактор «Записок» УНТ.

З 1914 р. працював у Петербурзі в Академії наук. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка. Учасник процесу заснування Української Академії наук, голова академічної Комісії давнього українського письменства, організатор і голова Товариства прихильників української історії, письменства і мови (Ленінград). Організатор семінарію російської та української філології в Києві та Ленінграді, з якого вийшло багато дослідників і викладачів історії української літератури. В.Перетц — дослідник стародавньої, переважно віршованої, української літератури, української народної пісні, апокрифічної літератури, історії українського, російського, польського театрів, взаємозв’язків української і російської літератур XVI—XVII ст. Йому належить понад 300 праць. Багатством коментарів відзначаються праці про «Слово о полку Ігоревім», «Дослідження і матеріали з історії старовинної української літератури XV—XVIII ст.» та ін. Автор багатьох праць з джерелознавства, історіографії, бібліографії, текстології, палеографії. Значущим є вклад В.Перетца у становлення українознавства в широкому розумінні. Він — один з найактивніших і найрезультативніших діячів, які сприяли формуванню національної спільноти українських учених, становленню її перших професійних об’єднань. 
Інтерес до вивчення давнього українського письменства виник у В.Перетца ще під час занять у філологічному гуртку Публічної бібліотеки в Петербурзі. 1903 р. вийшла в світ його розвідка «Очеркистаринноймалорусскойпоэзии». Він зосереджується переважно на питаннях давньої української поезії, фольклору, відтак прагне переїхати в Україну, щоб працювати над рукописами й стародруками в місцевих книго- та архівосховищах. 1903 р. його обирають професором Київського університету. Він читає в університеті курси з історії літератури, церковнослов’янську мову та історію давньоруської мови з діалектологією, слов’янську палеографію, історію українського письменства. Щоб навернути студентів до наукової роботи, восени 1904 р. В.Перетц організував гурток для глибшого вивчення різноманітних питань філології. З жовтня 1907 р. гурток набув офіційної форми й дістав назву «Семінарій російської філології». Його відвідували не тільки студенти, а й випускники університету, що готувалися до здобуття професорського звання. Починалися заняття з вивчення загальних питань історії та теорії літератури, потім члени семінарію оволодівали прийомами наукового аналізу й синтезу, знайомилися з науково-критичними виданнями пам’яток літератури й мови, опрацьовували теми для самостійного дослідження. В.Перетц разом з учнями відвідував бібліотеки й архівосховища, підказував, як слід працювати зі списками й рукописами, як вести пошук маловідомих матеріалів. Завершені роботи рецензувалися двома-трьома опонентами й доповідались на зборах семінарію. Учасники семінарію студіювали питання історіографії літератури, археографії, палеографії, текстології, історії літератури Київської Русі, нової й новітньої літератури, методології та історії науки, поетики й теорії літератури, народної словесності, міфології, церковного й народного мистецтва. Широкий спектр проблем, прагнення дотримуватись у філології «принципів точних і природничих наук» надавало особливої вагомості підготовці в «школі В.М.Перетца». Володимир Миколайович організовував виїзди учасників семінарію до Петербурга, Вільна, Полтави, Катеринослава, Житомира, Москви. Вивчали найдревніші і найважливіші пам’ятки літератури, які зберігалися в місцевих музеях, архівах, бібліотеках, перевіряли покажчики описів і друкованих каталогів, описували рукописи, стародруки, збирали дані для наукових праць, виступали з доповідями в наукових товариствах. Завдяки діяльності семінарію в Києві було сформовано представницьку наукову школу. Учні В.Перетца багато зробили у науці в наступні роки. З числа учасників цього семінарія вийшли визначні вчені – філологи, спеціалісти з історії російської та української літератур: В. Адріанова – Перетц, М. Гудзій, М. Назаревський, Б. Ларін, С. Маслов, І.Єрьомін та ін. Працюючи в Києві, В.М.Перетц продовжив студіювання віршованої літератури. Його праця «Очерки по историипоэтического стиля в России» (1905—1907 рр.) — найцінніша у спадщині вченого. Він приділяв увагу шляхам формування стилю української любовної лірики, зацікавився історією театру — російського, українського, польського і написав з цього приводу ряд ґрунтовних праць. 1907 р. В.М.Перетц побував у Польщі, де вивчав твори польських поетів епохи Відродження і стилю бароко. Це дало йому змогу з’ясувати витоки російського й українського поетичного стилю. З організацією 1907 р. Українського наукового товариства В.М.Перетц запропонував програму роботи філологічної секції, яку він очолив. Планувалося залучення молоді до досліджень у галузі історії української літератури, видання хрестоматії української літератури, починаючи з найдавніших часів, укладання каталогів пам’яток української мови і літератури XVI—XVIII ст. із коментарями, видання повної бібліографії української літератури, публікація збірників драматичних творів і пісенних текстів, збирання матеріалів з української діалектології. Учений заклав важливі передумови для успішної роботи філологічної секції УНТ: залучив до співпраці відомих філологів, накреслив програму діяльності секції, організував всебічну розробку питань української філології — уніфікації граматики, складання історичних, термінологічних і тлумачних словників, дослідження ґенези української мови. Філологічна секція УНТ, коли нею керував В.Перетц, була однією з найефективніших у Товаристві. З від’їздом В.Перетца 1914 р. до Петербургу в зв’язку з обранням дійсним членом Академії наук його зв’язки з українськими вченими не припинилися, тривало студіювання ним українознавчої проблематики. У 1919 р. його обрано академіком Української Академії наук.

Він багато зробив для поліпшення роботи у Комісії давнього українського письменства. 1926 р. видав у Києві свою визначну працю ««Слово о полку Ігоревім». Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку», в якій склав найповніший добір паралелей до фразеології і лексики «Слова» з пам’яток перекладної та оригінальної літератури XI—XII ст. і творів народної словесності. В.Перетц писав, що автор »Слова» випробував певний вплив стилістичної системи біблейських книг і усного народного мистецтва давньої епохи. Вважав, що «Слово» не було написано раніше 1187 р., воно дійшло до нас в невиправленому списку з деякими перестановками в тексті, що утруднює його вивчення та розуміння. Автором твору Володимир Миколайович вважав, людину, яка проживала на півдні, яка була освіченою, дуже добре розуміла військово – політичну обстановку на Русі в ХІІ ст. «Слово» -- не усний, а літературний твір, написаний відразу після подій. Л. Дмитрієва зазначила, що монографія В. Перетца є видатною подією в історії вивчення пам’ятки, оскільки в ній були висвітлені всі основні літературознавчі питання, надрукований тест «Слова» і зібрані важливіші коментарі до нього, доповнення. Крім того автор зробив спробу відновити текст початку ХV ст. Л.Дмитрієва визначає не тільки ті проблеми, які вивчав В. Перетц, але й методологію його праці над «Словом», підкреслюючи, що для нього був характерний суворий науковий підхід до вирішення питань літературної історії твору, прагнення до повної об’єктивності і обґрунтування гіпотез.

Хвиля боротьби з «українським націоналізмом», що піднялася на початку 1930-х років, зачепила й В.Перетца. Він змушений був відійти від головування в Комісії давнього українського письменства, обірвав зв’язки з УАН. Але й у Ленінграді зазнає переслідувань. Він не зрадив своїх наукових принципів, тому став об’єктом постійного цькування. Він твердив: «Для історика літератури пам’ятки літературні є важливими зовсім не тому, що відбивають класові інтереси й симпатії, а тому, що самі вони в собі містять своєрідну історію». Непокірного академіка було заслано 1934 р. до Саратова. Здоров’я його стало погіршуватись, він вже не викладав, займався тільки дослідженням рукописів у бібліотеці Саратовського університету. Восени 1935 р. Володимир Миколайович помер. Похований у Саратові. 

Ірина Лобачова

завідувач відділу давньоруської літератури

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,