• Слайд 1
  • Слайд 2

    Музей "Слово о полку Ігоревім"

  • Слайд 3

    Спасо-Преображенський собор

  • Слайд 4

    Спасо-Преображенський монастир

  • Слайд 5

    Пам'ятник 

"Афганістан - мій біль і пам'ять"

"Афганістан - мій біль і пам'ять" - під такою назвою у краєзнавчому відділі музею-заповідника "Слово о полку Ігоревім" для учнів 10-х класів гімназії ім. Б.Майстренки проведено зустріч з воїнами-афганцями. На захід, присвячений виводу військ з Афганістану, були запрошені Кириєнко Сергій Борисович, він рятував життя, і Кабиш Олександр Васильович, який був водієм в цій страшній, "не нашій" війні.
Тридцять років тому сотні сімей, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько - узбецький кордон. Більше 160 тисяч українців брали участь у бойових діях в Афганістані, з них майже 2,5 тисячі - загиблих. Понад 200 наших земляків пройшли пекельними дорогами далекої і чужої країни, четверо повернулись додому в цинкових гробах.
Воїни - афганці з честю виконали свій військовий обов'язок, стали прикладом людської відданості, героїзму та мужності. А загиблі житимуть, доки про них пам'ятатимуть.

     

До 110-річчя з дня народження Серго Соломоновича Кобуладзе

     Серед відомих грузинський митців, цікавою постаттю є     театральний художник, книжковий графік і живописець Сергій   (Серго) Соломонович Кобуладзе . Народився 7 лютого 1909 року у маленькому грузинському містечку Ахалцихе. У 1918-1922 роках він займався в школі малювання Н. В. Скліфасовського і Б.Г.Шебуева в Тифлісі, з якої вийшло багато художників, які стали згодом відомими майстрами грузинського мистецтва.
З 1925-1930 роках навчався в Тбіліській академії мистецтв. Його вчителями були Е. Е. Лансере, І. А. Шарлеманя і З .Г. Габашвілі. Ці знамениті художники і талановиті педагоги дали Кобуладзе чудові знання натури, розуміння її , прищепили любов і повагу до класичної спадщини світового мистецтва, допомогли досконало оволодіти професійною майстерністю і стати відомим художником. Для завершення мистецької освіти Кобуладзе, відразу ж після закінчення академії, вирушив до Москви і Санкт- Петербургу ( Ленінград), де він провів два роки. Знайомство з музейними колекціями цих міст дуже вплинуло на формування його оригінальної манери виконання .
З 1938 року став викладачем академії мистецтв. Старанно, впевнено працював, навчав студентів художньої майстерності. З 1957 року стає професором.

"Україна 1932-1933. Геноцид голодом"

5 лютого 2019 року в музеї - заповіднику "Слово о полку Ігоревім" відкрилась нова виставка інформаційних банерів "Україна 1932-1933.Геноцид голодом." Включає 15 розділів. Виставка підготовлена Українським інститутом національної пам'яті; Національним музеєм "Меморіал жертв Голодомору"; Міністерством закордонних справ України. Працювати буде протягом 3-х тижнів.
Запрошуємо всіх бажаючих переглянути виставку!
З інформацією про голодомор в Україні можна також ознайомитись з видань, що знаходяться у бібліотеці музею - заповідника.

Оголошення

Нагадуємо, що кожної останньої середи місяця в музеї-заповіднику День Відкритих Дверей!

30 січня вхід до музею "Слово о полку Ігоревім" та краєзнавчого відділу вільний!

Запрошуємо всіх бажаючих!

Степан Пушик - українский дослідник "Слово о полку Ігоревім"

 

Степан Григорович Пушик  народився 26 січня 1944р. с. Вікторів Галицького району, Івано-Франківської області — український письменник, літературознавець, фольклорист,журналіст, громадський,культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Лауреат державної премії ім.Т. Шевченка,премій ім. В. Стефаника,П. Чубинського, Мирослава Ірчана, О. Копиленка, Міжнародної літературної премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного Університету в Нью-Йорку, Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу.

Заслужений Діяч мистецтв України.

«…Однією кров’ю, одним серцем і однією думкою»

 Велике бачиться з відстані. Ось і ми тепер оглядаємо внутрішнім зором Софіївську площу у Києві 22 січня 1919 року.

На початку  листопада 1918 року у Львові було проголошено Західно – Українську Народну Республіку (ЗУНР), а вже наприкінці місяця її уряд відрядив до Києва   делегацію. А 1 грудня 1918 року повноважні представники УНР і ЗУНР у Фастові підписали перед вступну угоду про майбутнє об’єднання. У спогадах члена західноукраїнської делегації Лонгіна  Цегельського (керівник Секретаріату  закордонних справ ЗУНР згадаються дискусії стосовно  повноважень делегації УНР, оскільки відбула вона від гетьмана Скоропадського, а прибула у Фастів вже після приходу до влади Директорії. Але коли прибув у Фастів С.Петлюра, то він сказав: «Це ясно. Якби застали гетьмана при владі, ваші повноваження були б добрими для нього. А що ми опинилися при владі, то вони добрі і для нас».

3 січня 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі (зараз Івано – Франковськ) ратифікувала угоду про злуку ЗУНР і УНР в одну державу, затвердила перед вступну угоду та доручила уряду негайно розпочати переговори з урядом УНР стосовно її реалізації. Від імені Кабінету державних секретарів вступив Лонгін Цегельський. Він сказав: « я говорю коротко. Підкреслюю, що історичним ідеалом українського народу є політична незалежність і єдність усієї української землі в суверенній українській державі. Від смерті Ярослава Мудрого ми вперто стреміли до здійснення цього ідеалу. Сьогодні діждалися тієї урочистої миті. Коли нарешті в нашій силі його здійснити. Зробимо це сьогодні ухвалою Української Національної Ради». Невдовзі галицька влада отримала з Києва повідомлення , що 21 січня в Києві збирається  Трудовий конгрес, котрий має затвердити Акт Злуки.

Директорія та Рада Народних Міністрів  призначили на цей день урочисте святкування злуки УНР і ЗУНР. Прикметно, що 22 січня  якраз відзначилася річниця проголошення  історичного IV - го Універсалу Центральної Ради, за яким  УНР  проголошувалася  самостійною  незалежною державою. За свідченням  очевидців, столиця України мала  святковий вигляд.  Скрізь  національні прапори й транспаранти . На Тріумфальній арці при вході  до Софіївської площі старовинні герби України й Галичини. Близько 12-ї години залунала команда куреня  почесної варти « Позір!». Одночасно  в Печерську  ударили гарматні постріли, котрі з певними відступами лунали протягом усієї церемонії проголошення Акту Злуки. Одночасно  з пострілами загули дзвони Мазепинської дзвіниці Софіївського собору, а з брами вийшла  церковна процесія.

Церемонію розпочав голова західноукраїнської делегації, віце – президент української Національної Ради Лев Бачинський. « На цій історичній  площі столичного Києва стаємо оце ми, законним і вольним  голосом нашого народу вибрані представники Західної України. А саме, Галичини, Буковини та закарпатської Русі, та доносимо вам  і заявляємо  прилюдно  перед  усім народом України. Перед усім світом і лицем історії, що ми, український народ західноукраїнських земель, будучи однією кров’ю, одним серцем і однією думкою з усім народом Української Народної Республіки, власною своєю волею бажаємо обновити національно – державну єдність нашого народу, що існувала за  Володимира Великого та Ярослава Мудрого і до якої стреміли  великі гетьмани  Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться навіки з Великою Україною в одне нероздільне тіло, соборну та суверенну Українську державу».

Після цієї промови Л.Цегельський  зачитав заяву Президії Української Національної Ради  і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися  в одну Українську  соборну державу. Цю грамоту було передано голові Директорії Володимиру Винниченку котрий  привітав  делегацію  ЗУНР зі злукою «Братської Галицької волості з матірним пнем України».

Ще один член Директорії Федір Шмель виголосив Універсал Соборності. Після молебню за Соборність України відбувся військовий парад. Через площу пройшла придніпрянська піхота та промарширував галицький  легіон січових стрільців, потім прокотилася артилерія – польові гармати, важкі мортири та гаубиці, панцирники.

Скликаний наступного дня Трудовий конгрес України, в роботі якого також взяли участь делегати  від ЗУНР, одностайно затвердив Акт злуки, тож цю історичну подію було закріплено вищими  державно – правовими актами Українських держав.

Як згадував учасник цих подій Стефаник  Сандуляк : « Як сон. Як мрія, пригадується це – Софіївська площа, залита тисячами  українського люду, оці полки української армії, Директорія та наші  галичани під пам’ятником Богдану Хмельницькому».

Ці слова одного з чільних творців Акта Злуки 1919 року явилися пророчими. Як сказав ще Л. Цегельський, це була чи не  найбільша  подія в історії України.

А 21 січня 1990 року від Києва до Львова проліг живий ланцюг, приурочений 71 – й річниці  Акта ЗЛУКИ українських земель.

То ді для широких верств народу ще  Радянської України саме слово «соборність»   нічого не значило. Але повернення дати, проти  чого повстали комуністичні  ідеологи, багато кого розбудило віді  сну.

Сьогодні нас не розділяє Дніпро чи Збруч, але Україна, на жаль, не єдина: йде «лінія розмежування» на Донбасі, кордон встановила Росія на Кримському перешийку. Тож історичний урок нам шукати в подіях 100- річної давнини.

 

                                                     Павло Провозін

                                                     старший науковий співробітник краєзнавчого відділу

                                                     музею - заповідника «Слово о полку Ігоревім»

                                                                                                                                                                                                                                                                   

                                        

“Кіборги” живуть серед нас”

17 січня 2019 року в краєзнавчому відділі Новгород -Сіверського історико – культурного музею-заповідника “Слово о полку Ігоревім”, для учнів 9-го класу державної гімназії ім. К.Д. Ушинського, була проведена патріотична година “Кіборги” живуть серед нас”, присвячена Дню пам’яті захисників Донецького аеропорту. На неї був запрошений батько “кіборга” Михайла Лупейка, майор Олександр Лупейко, учасник АТО.Він поділився спогадами про участь сина в обороні стратегічного об’єкту. Учні прослухали розповідь молодшого наукового співробітника Світлани Приход про події на Сході, їх передумови та значення аеропорту для України, його захист і участь у цих подіях наших земляків - Михайла Лупейка та Івана Євдокименка. Іван загинув 20 січня 2015 року обороняючи літовище. Учнями було переглянуто відео героїчного захисту Донецького аеропорту.

 

Новгород-Сіверський Історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Игоревім"

 Матеріали сайту захищені авторськими правами законодавства України,